Розділ 10

Браслет щільно обхопив зап'ястя, наче я його робила на свій розмір. Ні, звичайно, просто ми з неарою Наталією подібної статури. Камені тьмяно мигнули, але це поки тьмяно, варто мені торкнутися сімейного каменю, як вони накопичать потрібний заряд і загоряться. Але опускати руку на камінь було трохи страшно. А раптом я, як Наталія, присмажюся до його поверхні? Це був один з тих моментів, коли я була впевнена у власних силах і у своєму браслеті і все одно сумнівалася.

А раптом десь помилилася? Нехай перевірила разів п'ять, але все одно помилилася.

— Окуляри не забудь, дитинко, — хмикнув механікос. Він мене не квапив, але дивився дуже говорячи, мовляв, чого тягнеш. Чекаєш, поки нас зжеруть?

Чого?

Я відрегулювала тау-окуляри та сміливо опустила долоню на сімейний камінь Аполіса. Коли ще доведеться торкнутися чогось такого величезного. Хіба що вивчуся і дослужу до висот височенних, тоді і допустять до подібних гігантів. А поки що працювати мені з моїм сімейним каменем розміром десь з голову людини.

Спершу нічого не відбувалося. Тільки з'явилися звичайні два кола світу, всередину яких поміщали дрібне напівдорогоцінне каміння, щоб зарядити. Точніше, це я їх бачила, а без окулярів тільки легке колихання повітря побачити і можна.

Але потім мою руку раптом притягло до твердої поверхні. До болю.

— Притягнення сильне! — смикнулася я. Але механікос схвально кивнув і по-діловому потер долоні.

— А яке воно має бути при сімейному камені такого розміру? Чи не працювала з гігантами? Давай-давай, заходь у керуючий контур! Я тобі дозвіл дам зараз, — із цими словами він зник за каменем, коригувати. А брила була настільки немаленькою, що легко приховувала чоловіка, який присів навпочіпки.

Мені під ноги підпнули сумку з інструментом, але в мене й свій був. Навіть однією рукою можна клеми прилаштовувати та торкатися знаків енергетичним щупом. Кінчик щупа заіскрив, варто мені навести його на початковий символ. Наталія таких символів, звичайно, не бачила, вона просто почала рухати аварійну систему за допомогою перестановки тонкого повзунка в позицію «щит». У разі небезпеки — насамперед піднімався саме він. Ось тільки керуючий браслет виявився слабким.

Я пересмикнула плечима, роздивившись на камені почервонілу кров. Може, Наталії й не потрібний був функціональний браслет. І гарненький якраз підійшов би для домашніх справ, і вона навряд чи ще колись торкнулася саме цього каменю. Але вийшло, як вийшло.

— Не клипай очима на всі боки! — крикнув на мене механікос, і я зосередилася, викинувши жаль й співчутливі думки з голови.

Перед моїми очима творилося диво: світлові кола розійшлися, утворюючи сітку із символів та складне переплетення складових ліній. Підсвічені вони були однаково, але я вже легко розбиралася, як і де вони відрізнялися. Щупом можна було підняти одну чи іншу, вигнути, розглянути, виміряти напругу. Все це було відображенням накопиченої та особливо структурованої енергії в сімейному камені та її переробки за допомогою інших дорогоцінних каменів і металів. Переді мною була свого роду одна з найдавніших, але досі працюючих машин.

Я відчувала захоплення. Може через те, що цей сімейний камінь був неймовірною структурою з величезним переліком вкладених функцій, які були важливі для міста. А може тому, що з браслетом управління цією колосальною енергією було не таким і складним. Я могла взяти більше... Але, на жаль, зараз було не до ігор.

— Я знайшла щит, включаю, — у цьому не було особливої ​​складності — лише прокласти додаткові енергетичні лінії між розірваними частинами.

— Так, швидше б!

Виявляється, весь цей час поряд стояв димарх. І поглядав він зараз кудись над нашими головами дуже схвильовано. Я теж зачепила краєм погляду. Втім, нічого нового не побачила. Чотири крила, два хвости та подвійна кількість кінцівок — у повітрі клубком крутилися, поперемінно змахуючи крилами, щоб не впасти, Геспер та горгона.

Битва йшла зі змінним успіхом. Танці у повітрі були такі, що я навіть залюбувалася на мить. Це ж треба так крилами махати, ще й над безоднею! Гаразд горгона, а самого Геспера від таких віражів не нудить? Та я тільки уявила — і вже голова обертом пошла.

— Падають! Падають! — заверещав хтось.

Я хмикнула: нащо бути таким наляканим. Далі землі чи майданчики на даху у жодному разі не впадуть. А мені розібратися з керуванням треба!

Щоправда, небезпека була, надто низько ця парочка летіла. Ще й горгона на всі боки смердюче дихання поширювала.

— Пробуємо, — нарешті я вирішила, що готова і виставила потрібну комбінацію. Схема мигнула, запахло паленим, але майданчик на даху справді покрило щитом. Високим, потужним, великим. Я навіть запишалася.

— Скасовуй! Скасовуй, дурепо!

Це ще чому? Але варто мені було поглянути на небо, як наказ став зрозумілим. Щит я активувала, але якимось дивом у цей момент Геспер з горгоном розділилися. І він лишився по той бік щита, а горгона — по цей. От халепа, помилочка сталася. Але кричати чого?!

— Все, скасувала!

Півсфера мигнула вчасно, тому що горгона дуже швидко знайшла смачних людей, та ще й так близько. Геспер з низьким риком промчав над нашими головами, несучи чудовисько геть. Я навіть присіла, здавалося, його крило майже торкнулося мого волосся. Чудовисько — те, яке не Геспер — завищало, стукаючи лапами та крилами, але вартовий тримав міцно. Дивитися на те, як вони борються, було дуже цікаво. Прийоми у вартового були такі, так би мовити, потужні та ефектні. Особливо коли він стрибнув горгоні на спину і тепер вивертав їй крила. Могутній який!