Був би сад, а солов'ї прилетять

Божественний павук

«Вам не здається, що це вже занадто? – нещасно схлипнула Надійка. – По-моєму, пригод на сьогодні вже досить».

«Автор так не вважає», - зітхнула Чуєчка.

*Єхидний сміх автора з-за куліс*

- Ви взагалі нормальні?! – якось ніби здалеку доносилося до Нори розлючене, але тихе, шипіння Резарта.

«Овва! – здивувався Реаліст. – Ми його щойно тут від смерті врятували, а він вже сердиться!»

«Йому не можна зараз нервуватися! І тобі теж, Надіє», - бідкалась Оптимістка, турботливо підмощуючи під голівку Надійки подушки.

«Та нічого йому не буде! – махнув рукою Реаліст. – Нехай покричить, якщо йому так хочеться, тільки б не на нас».

«Слухай, як добре було, коли ти мовчав!» - перевернула очі Жіноча Інтуїція.

«Не сваріться, будь ласка», - слабко попросила Надійка.

«А ніхто й не свариться», - запевнила її Оптимістка.

«Так, це ми просто так говоримо», - підтримав свою дівчину Песиміст.

Реаліст із Чуєчкою лише з усмішкою перезирнулися.

Нора поступово приходила до тями. Їй почулося, що якась жіночка так само сердито відповіла дракону, але слів і загального змісту перевертень не розібрала.

«Які хоробрі істоти, виявляється, тут водяться», - здивувалася Чуєчка.

«Ага, - кивнув Реаліст. – Треба глянути, хто тут такий безсмертний, що може в подібному тоні розмовляти з нашим могутнім страшним драконищем».

- Та мені байдуже на причини! – далі лютував дракон. Говорити він намагався тихо, бо не хотів турбувати Нору, оскільки сидів біля неї. Чому? А Нора намертво вхопилась за сорочку свого дракона, і не збиралась її відпускати. – Ти все одно не повинна була так раптово з’являтися! Тепер Еллі через тебе знепритомніла!

- Тобто тобі байдуже на те, що моя дівчинка через тебе так хвилювалася, що вся аж біла була?! Як ти міг дати тій гідрі так себе поранити?! – відповіла Ліз. По голосу було чути, що вона жахливо знервована, а таке – рідкість. Ліз завжди намагалася тримати себе в руках і не кричати. Довели таки.

«І чого вони сваряться, питається?» - скрушно подумала Нора.

Надійка з розумінням поглянула на Нору, а потім ще раз попросила своїх колег, які знову почали гарячу суперечку, помовчати.

- Ні, це вже занадто! – скреготнув зубами Резарт. – Я зробив все можливе, щоб не підпустити гідру до Еллі, а ти смієш мене звинувачувати?! Я йду і забираю Золотце з собою.

- Куди це ти її забираєш?! – обурено запитала Еліза.

- Так, куди? – сонно поцікавилась Нора, хитро привідкривши одне око. Виявилось, що вона лежала на вже знайомому дивані в лабораторії ректора – найбільш захищеній частині академії. Норі вже доводилось тут бувати (до речі, в так само напівпритомному стані), коли її дуже старалася зжерти нав.

- О, ти прокинулась, - Ейдон замість сердитись тепер був розгубленим і занепокоєним. Звісно, це не читалося ясно на його обличчі, просто Нора якимсь чином відчувала емоції своєї пари. Як уві сні, коли його обличчя закривав каптур. Дракон зараз сидів поруч із Норою – мабуть боявся, що дівчина відірве йому шмат сорочки, якщо він здійснить спробу втечі. – Болить щось? Рейру мене запевняв, що ти не постраждала, це правда?

- Так, на мені ані подряпинки, - похвалилась прогресом Нора, а заодно роззирнулася, виявивши, що в лабораторії були ще й інші істоти. Компанія тут була вся знайома: Резарт, Джек, Рейру, ректор Рейслі, а також професори Штер, Амістель і Юмрен. – А гідра не втекла?

- Не хвилюйся, тобі вдалося її якісно замкнути. Коли ти казала про закляття-клітку, я й не думав, що це саме водяна клітка. Ці чари на межі заборони. Звідки ти їх знаєш?

- Ліз мене навчила, - Нора з неприхованою радістю подивилась в бік опікунки. – Я така рада бачити тебе тут! Як ти вижила?

- Тобі спершу треба остаточно прийти до тями. Ось, випий водички, - Ліз дала Норі чашку. Вода мала трохи дивні присмак і запах, з чого Нора зрозуміла, що там заспокійливе. Проти заспокійливого дівчина нічого не мала, тож випила все до останньої краплі. Не завадить.

- То як? Тепер розповіси?

Ліз сіла навпроти Нори в крісло, склавши руки в замок, і почала свою оповідь. Опікунка мала трохи нервовий вигляд, що не дивно.

- Незадовго до того дня, коли до нас… ем… завітали Лерис і Дерек, - так, делікатність – фішка Елізи, - зі мною зв’язався його світлість герцог Веренс Анрієр, тато твого друга Велореса. Його світлість завжди повідомляв мені, коли щось мало статися або ж виникала небезпека. В таких випадках ми йшли в місто або вглиб лісу по трави… Так от, через лист герцог повідомив про можливий напад, але я, нерозумна жінка, не думала, що він станеться так скоро, тож вирішила почекати з нашою розмовою про твоє минуле і решту важливих речей бодай до твого дня народження. Те, що тобі довелося пережити, Норо, лише моя провина. Прошу вибачення, люба…

- Нічого, - підбадьорливо усміхнулася Нора, - тепер все гаразд. Ти жива, і це найголовніше… Але ж, Ліз, я бачила, як той покидьок, - Еліза кинула на підопічну обурений погляд: вона не любила, коли Нора сварилася, - встромив тобі в груди ножа. Я бачила кров. І в тебе був такий вираз…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше