II

Будильник втретє мене сповістив, що треба піднімати зад з ліжка. З горем пополам я зрештою доплентався до ванної кімнати. Шипіння води у душовій було спросоння несподіваним. Я сполохався, і сон як рукою зняло. Лишень коли почув мугикання, в якому упізнав пісеньку Kovaks «My Love», згадав, що у квартирі я не сам.

Не лишалося нічого іншого, як заварити кави і чекати, коли канадська пташка почистить своє пір’ячко. Минуло двадцять хвилин, я висьорбав напій, спалив дві цигарки, а з ванної кімнати все ще линула мелодія голландської співачки. Я відверто починав дратуватися. Ще за хвилин десять на кухню впурхнула Меланка.

— Доброго ранку, — защебетала дівчина. — Ти вже прокинувся, а я чомусь думала, ти з тих людей, які відлежують боки до обіду.

— Доброго. Завтра у ванну першим іду я, — вичавив відповідь, краєм ока спостерігаючи, як Меланка вправно стала готувати канапки.

«Ну, хоч поснідаю», — подумав я і почимчикував змивати з себе залишки сну.

З дівчиною ми попередньо домовилися, що у дорогу вирушимо за два дні. За цей час я мав владнати поточні справи та перестрахуватися на період моєї відсутності. Меланка мала ж поки можливість відпочити з дороги і познайомитись з містом. Контрольні закупки у дорогу ми вирішили робити разом. Я не надто полюбляю оті безкінечні прилавки і ще більш безкінечне стояння у черзі, але довірити усю провізію для канадки не мав бажання. Думка, що у лісі доведеться жувати одні кранчі, запиваючи їх йогуртом, не тішила.

Увесь ранок я провів у агентстві нерухомості, яке відкрила моя матуся. Маю зізнатися, на початку я сприйняв її бізнес-ідею скептично, та мушу віддати належне моїй матінці — «нюх» на прибуткові справи вона таки має. Попри те, що у Рівному конкуренція досить висока, залізна хватка мами поставила цю справу на ноги. Нині ж вона має нові ідеї і для їх реалізації вже кілька місяців поспіль колесить Європою, переклавши усі організаційні та контролюючі обов’язки на мене.

Владнавши усі справи та давши розпорядження на кілька наступних днів, я вирішив підобідати зі своїм найліпшим другом Славком.

— Ого, друже… Кілька днів у лісі з молоденькою дівчиною сам-на-сам…

— Припини. Вона донька подруги моєї мами. Мені зайві клопоти ні до чого. До того ж, дівчата її віку мене не надто ваблять.

— Ой вибачте-вибачте. Забулося, що ти надаєш перевагу жіночкам бальзаківського віку, — не втримався від сарказму Славко, знаючи про мій роман з панянкою на років 10 старшою від мене.

• Досить шкіритись. Це була невеличка інтрига без будь яких зобов’язань.

— Ги-ги…

— Та ну тебе.

Побазікавши ще трохи, ми розійшлися кожен у своїх справах.

Надвечір я ледь присунув свої ноги додому. Після обіду увесь залишок дня довелося провозюкатися на СТО зі своєю старенькою «Ауді». Не хотілося, щоб у дорозі «ластівка» почала викидати вибрики, тому профілактичний огляд був незайвим.

***

— Привіт. Як день пройшов?

— Віталію, у вас дуже гарне місто, — відповіла Меланія. — Ще б було менше отієї пістрявої і кострубатої реклами… як більмо на оці, чесне слово… Дуже до вподоби ваші кав’ярні, вони такі затишні і милі. Я у трьох побувала. Певно, тепер до ранку не спатиму від надлишку кофеїну. А люди, люди… я б їх без упину фотографувала й фотографувала. Ось поглянь на цю бабусю з квітами. Вдивись у її зморшки.

Меланка тицьнула мені під носа свій фотоапарат, демонструючи світлини.

«Вона надто багато говорить», — подумалось мені.

***

Увесь наступний день ми займалися підготовкою до подорожі. На мій подив, дівчина виявилась не такою «няшною», як мені здалося, і жваво гребла з прилавків в’ялену ковбасу та бочок. Справедливості ради, маю відмітити, що кранчі вона теж взяла, але на фоні м’ясних продуктів вони виглядали не так катастрофічно.

— Повторюся, але маю уточнити. Ти маєш, якесь конкретне місце, село… ну пункт призначення чи що?..

— Не маю. Ця поїздка — суцільна імпровізація, — відповіла дівчина, поклавши до продуктової корзини пакетований чорний чай.

— Не боїшся заблукати? Я не знаю тієї місцевості. Простіше спрогнозувати результати подорожі, коли знаєш куди їдеш.

— Не боюся, — коротко кинула вона і попрямувала до відділу з алкогольними напоями.

Цікаво, притуплене відчуття самозбереження обумовлене її необізнаністю чи безстрашністю?

Меланка взяла з полиці літрову пляшку червоного напівсолодкого.

—Для глінтвейну. Вночі гарно зігріває, — пояснила дівчина, хоча я, в принципі, нічого й не запитував.

Услід за її вином, я поклав до корзини коньяк.

— Це на випадок, якщо буде надміру холодно, — прокоментував я.