19

Так часто чуємо фразу- ,, Будь тою, що уміє чекати", або ,, Будь тою, що уміє кохати" і ще ця ,, Будь достойна"... Люди, ви сезйозно??? У вас є ціла вічність,  щоб чекати зручної миті, зоряної ночі? Одягати маски, підлаштовуватись під серинади, галас людства, і обставини. Топтати своє власне я і свої відчуття щоб залишатись достойною похвали. Губитись у швидкості часу за простим ,, Привіт". Сміятись приховуючи біль, плакати у закутках місячної ночі, йти вперед не озираючись на втому, відпускати як би боляче вам не було. За рубежем свідомості, над прірвою віри, у гармонії пристрасті, на шляху буденності ми зустрічаємо і проводжаємо мить.

Таку наспівану настроєм, зім'яту вчинками, солодку світанками та гірку нічною самотністю.

Відкладаємо мить на потім. На потім розмови і поцілунки, на потім зустрічі і прощання, на потім любов і вірність, на потім усе життя...

А мить як струмок. Тече і тече. Кожної секунди відкриваючи перед собою нові краєвиди, нові емоції, нові схили і рівнини.

Мить - наше минуле. Мить це наше теперішнє. Мить це наше майбутнє.

Айзберг довіри, кораблик надії, мотузка сміливості. Лише ми фарбуємо цей простір фарбами. Лише ми достойні підкорятись згубним вчинкам, солодко-гірким поцілункам...

Але замість цього граємо у мовчанку самі з собою. Боїмося слів, бо так почують наш тремтячий голос. Боїмося дотиків, бо він перекреслить усі уявні лінії дружби. Боїмося темряви, бо вона не рятує від власних снів та думок.

Зрештую, у кожного є вибір. Правильний чи ні покаже час. Але чи не стане ця мить фантомом, пилом і забавкою вітру? Допоки ви будуєте піщані замки в дощову погоду. Для правильного рішення є лише мить, і нехай весь світ зачекає своєї черги!!!