Царські сережки

Розділ ІХ

Микита, хоч і дотримав свого слова більше не зникати, все одно кожного дня кудись пропадав, хвилин на 20-30. Мотря вирішила прослідкувати за сином. І ось він таки попався.

Вона побачила, як малий взявши буханку хліба, солі, цибулину, невеликий шмат сала та декілька зварених яєць, закрутився по двору, і прошмигнув через дірку в тині до сусідського двору. Вона за ним. Він обернувшись декілька разів, підняв навісний замок на дверях, який як виявилось був лише декорацією, зайшов в середину. Мотря пройшла слідом. На великий подив вона так його і не знайшла. Обійшла всі такі знайомі і чужі кімнати, в яких стояли грубо стесані стелажі з книжками. Малий немов розчинився. В голові промайнула здогадка, і вона вирішила дещо перевірити, для цього вона вийшла в сіни, впевненою ходою підійшла до вхідних дверей відчинила їх і дуже сильно закрила, так що навісний замок вдарився об дерево і гупнув. І залишилась так стояти, вона намагалась не дихати, ні шурхотом, ні рухом не видати себе. На щастя чекати довелось не довго, вона побачила, як з люку на горищі падає солома. Слідом з’явились маленькі п’яти її сина, а потім рука, що тримала міцно малого і не давала впасти. Хтось допомагав йому піднятись і опуститись, бо самому йому було б  не до снаги таке виробляти без драбини. Він став на підлогу і побачивши матір почервонів як мак.

Вона прислонила до губ вказівний палець показуючи, щоб він мовчав. Десь згори чоловічий голос спитав:

- Стоїш? Все гаразд?

- Так - відповів Микита, що винувато дивився на Мотрю.

- Якщо зможеш приходь завтра, ми чекатимемо. Постукаєш як завжди. – Мотря не бачила, хто говорив, все що вдалось розгледіти, це міцна чоловіча рука, яка опустила її сина.

- Гаразд – відповів Микити.

Він підійшов до матері, яка обійняла його за плече, і ступаючи так щоб її крок співпадав з кроком сина вийшли з сіней. Вони йшли мовчки до самого тину, і тільки тоді, коли були по «свою» сторону, вона заговорила:

- Я не буду тебе сварити, певне ти робив те, що вважав правильним, тож поясни і мені, щоб я зрозуміла. Хто це і чому ти його годуєш.

- Це один чоловік, він також втік з міста, як і ми. Йому потрібна була допомога, от я і приніс хліб, щоб він не помер.

- Чудово, що ти допомагаєш іншим, погано, що ти брешеш рідній матері. - перебила його Мотря.

- Я не брешу – почав було виправдовуватись Микита.

- Він сказав «МИ», ми це не один, розумієш, ти обіцяв не тікати, ти крадеш і відносиш комусь їжу, ти не говориш правду. Сину хто став між нами? Чому ти не хочеш говорити матері відверто? – Мотря дуже любила малого, і він маніпулював цією любов’ю, та справа в тім, що і вона знала за які ниточки смикати сина.

- Мамо, це Єва.

- Яка ще Єва? – здивувалась Мотря.

- Я гуляв на дворі, нікуди не виходив і за тином побачив її, ми познайомились, вона сказала, що батьки їй дозволяють гуляти інколи на вулиці, коли стемніє. Вони приїхали з міста, родиною, тікали від німців, бо їх хочуть відправити на роботи, та насправді ніякої роботи не має.

Мотря мовчала, та слухала, звісно, тепер і вони під загрозою, що якщо дізнаються німці, що її син допомагав євреям, то їх теж покарають. Вона не сумнівалась, ім’я Єва будо дуже красномовним.

Вона обійняла малого і спитала про всяк випадок:

- Єва певно одного з тобою віку?

- Так.

- Гарна? – з завмиранням серця спитала Мотря.

- Йо, мамо, - її син ще більше почервонів.

Ну звісно, можна було відразу здогадатись, аби заради кого її син не став брехати та тікати з дому, та чи могла вона його засуджувати, коли сама була такою? Якби ж доля склалась інакше, то вони б жили в цій хаті, а так, звісно дивлячись в очі сина вона не шкодувала, що він є, та інколи їй так хотілось, щоб це були очі Василя. І що тепер робити? Повідомити? І що вони з ними зроблять? Син може зненавидіти її за це, хто знає як правильно з дитячим коханням.

- Ти йди до хати, а я повернусь і поговорю з ними.

Мотря зайшла в сіни. Вона прокашляла і промовила:

- Мій син до вас ходить, і я знаю, що ви там є, тож давайте знайомитись, я нікому не скажу, що ви тут.

З люку, що він на горище визирнув чоловік, років 30, він спустив мотузкову драбину. Мотря довго не наважувалась, та все ж полізла. Перед її очима відкрилась пречудова картина: жінка, такого ж віку, що і Мотря тримала на руках немовля, вона прикривала його личечко краєм тканини в яку той був замотаний, а за її спиною ховалась та сама Єва. Мотря розглядала малу: карі оченята, пухкі губи, чорні коси, з яких виривалось не слухняне курчаче волосся, менша зростом за Микиту, може і молодша. А взагалі шкіра та кістки, дівчинка дуже худа, видно левову частку тих крихт, що приносив її син віддавали матері, бо вона годувала груддю. Ще й темні кола під очима, від постійного недосипання, певне її син не закохався, а пожалів.

Мотря поглянула на дівчину, на жінку з дитиною, на розгубленого чоловіка, їй стало так шкода, що не чекаючи такого від себе, вона промовила:

- Микита вам більше не буде носити їжу, бо ще хто побачить, я сама, але за умови, в цю хату ми більше не зайдемо. Нам такі неприємності не потрібні, ще хто побачить, ми їжу біля тину лишатимемо, а ви як хочете так і забирайте. Краще звичайно в ночі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше