Фінал

Вони зайшли в хату, радісний Микита, побачивши, що мати з Євою, підбіг до них. В цей час батько, що їв за столом, та мати, що різала хліб, завмерли, як на стоп-кадрі. Мотря не звертаючи уваги на них, повернулась до дівчинки та промовила:

- Лізь під піч, і доки я тебе не покличу не вилазь, - а потім обернувшись до сина додала – А ти, як хто спитає, мовчи.

Єва, маленька та худенька, як те мишеня, прошмигнула поміж рогачів під піччю, сіла підібравши під себе ноги. Її зовсім не було видно. Не встигла Мотря відійти від печі, як в двері увійшов Петро, а за ним двоє німців. Батько побачивши незваних гостей встав з-за столу:

- У вас поблизу, знайшли сім’ю євреїв, ви щось бачили чи можливо чули? – спитав Петро у батька Мотрі, він навіть краєм ока не дивився в її бік.

- Ні – відповів Федір, і це була правда, йому не довелось брехати.

- Якщо, ви щось почуєте прийдіть до мене і скажіть, за такі повідомлення дають нагороду.

- Петре, ти ж мене знаєш не перший день, ми з тобою стільки разом всього пройшли. Невже ти думаєш, що якби я щось чув, я б не сказав?

Петро, блідий, та знервований, після всього побаченого, прагнув лише одного: скоріше піти до дому і випити чарку, щоб хоч якось притупити відчуття провини. Так вони були монстрами, підставляли, катували, вбивали та завжди були червоні лінії, які навіть вони не переходили. Невинні діти - межа неповернення. І цієї межі не має. Перед очима стояла скривавлена жінка з немовлям на руках і Петра нудило. Його нудило від запаху мізків і крові на землі, який він відчував на собі. Не до хитромудрих відповідей Федора йому зараз. 

- Скільки вас проживає в будинку, - спитав німець

- П’ятеро – швиденько відповіла Мотря. Батьки на неї дивились – В мене двоє дітей: хлопчик і дівчинка – погодки, та мої батьки, так і буде - п’ятеро.

- Де дівчинка?

- Вона за водою пішла, ви коли в двір заходили, не бачили її? – німець у відповідь похитав головою -  Повинні були не розминутись. Вона, як раз перед вашим приходом вийшла, думала ви її бачили.

- Ви весь час живете тут? – спитав німець у Мотрі, було видно, що вона йому сподобалась, і він як найдовше намагався з нею поговорити.

Він підійшов до неї дуже близько, високий, блондин з блакитними очима, 40-45 років. Вдягнутий з педантичністю арійця, в якого кожен ґудзик – на своєму місці, а ворсинка чи пилинка навіть боїться подумати впасти на кітель. З пивним животом, який не приховувала навіть військова форма, сальними щоками, як гора, що нависала над Мотрею. Цей чоловік, як здавалось Мотрі, знається в насолодах і потурає своїм примхам.

Мотря, пригадуючи немовля, ненавиділа і зневажала цю посмішку краєчками пухких вологих губ, дивлячись прямо в вічі, вона бажала йому смерті тут і зараз, ледве стримуючи свій гнів відповіла:

- Мій чоловік помер, а я з дітьми до батьків приїхала, зовсім недавно.

Німець підійшов ще ближче, гарна зі світлою шкірою, ніжними руками, видно – в полі не працювала, зелені очі, волосся такого ж кольору, як у його мами, така ж зухвала, як сестра.

- Від чого помер ваш чоловік? – вже тихіше спитав арієць.

- Туберкульоз – відповіла Мотря.

Німець відшатнувся. Він відійшов на крок обернувся до всіх присутніх і промовив:

- Ваша допомога буде високо оцінена, якщо є бажання вступайте в наші лави, ми жінок також приймаємо. – додав німець.

Її слова охолодили його запал, та це скоріше вимушений відступ, бо на секунду арієць подумав, що дівчина бреше, а з його владою, він підніме документи в місті і дізнається чи так це.

Вони вийшли на двір, а Мотря видихнула. До неї підійшов батько і щосили дав ляпас по щоці. Після цього теж вийшов на двір, а Мотря так і зосталась стояти з червоною щокою.

Вона сіла на ослінчик, до неї підійшла мати, обійняла, поцілувала в скроню, і промовила:

- Нічого доню, він відійде, я з ним поговорю.

Вони завісили вікна цупкою тканиною, Микита який весь час мовчки сидів на ліжку, теж поліз під піч. Він щось говорив Єві, а вона мовчала. Через деякий час повернувся батько, він був блідий, підійшов до Мотрі і промовив:

- Німці повернулись до сусіднього села, нам завтра теж туди, ми тільки-но повантажили тіла, завтра з ранку яму викопаємо… та поховаємо... ти цей…  пробач мені. Нехай діти на печі сплять, там їм тепліше буде…

Здається це вперше батько вибачався. Він пішов знову на двір, а Мотря покликала Єву. Дівчинка вилізла разом з хлопцем, вона довго роздивлялась її коси:

- Що мені з цим робити? Таке й не сховаєш, - врешті промовила Мотря - Як зробити непомітними, яке кудряве та чорне в тебе волосся.

Її погляд впав на овечу пряжу, з якої мати в’язала батьку светра. Вона притулила мотузку до обличчя дівчинки:

- Здається я придумала, як ми тебе приховаємо.

 Вони нагріли воду на грубі, налили в човни, Мотря відмивала змучену дитину. Потім доки волосся ще було мокрим, вона вплітала в безліч косичок мотузку з овечої шерсті. Від чого її голова посвітлішала, тільки коріння видавало єврейське походження. Мотря потрусила голову дитини попелом - все красуня, і зовсім не видно - тільки карі, аж чорні очі.