Розділ 1

Ходила я парком недовго. Хоча два морозива з полуницею і шоколадом я з'їла. Пари вже ось-ось мали розпочатися, і я доївши на ходу морозиво, забігла в аудиторію. Там уже був викладач, який вже щось давав писати. І ось він повернувся до мене і суворо зсунув брови. Потім схилив голову на бік.

Дівчата та хлопці в аудиторії почали дивно посміхатися та перешіптуватися.

- Добрий день! - Привіталася я.

– Добрий… – відповів мені Віктор Миколайович – де ви були Смеронова? І що ви їли, що у вас все обличчя в білому?

Я почервоніла, витягла з сумки люстерко і подивилася в нього. Все біля мого рота було заляпано морозивом.

Хусток і серветок у мене не було, тому рукавом із кофточки, почала терти обличчя.

Викладач похитав головою, порився у своїй чорній квадратній сумці, і витягнув звідти хустку і, підійшовши до мене, простягнув мені.

- Сідайте, Смеронова.

Я завдяки пішла на своє місце біля Мілани.

– Де ти знову ходиш? - Прошепотіла мені на вухо Мілана.

Я згадала сцену яку застала в коридорі, почервоніла, а потім зблідла. Усі в університеті знали про Мішу Вересова. Король універа і просто багатий мажор.

Того року, навесні, його бачили п'яним, який проклинав усіх і вся. Особливо якогось хлопця та дівчину. Кирила, чи як… Чутки пішли, що має брата. А потім дізналися, що в нього є сестра, яку звуть Ніколетта. Але як говорили потім у журналах, вона навесні поїхала до Праги зі своїм хлопцем якого звуть Кирило Висоцький.

І тут можна здогадатися, що Міша кричав ім'я, саме того хлопця і, можливо, тієї дівчини. А там уже байдуже. Я не любила розводити брехні та якісь казки. Але ця розмова пішла кругом. Тому весь університет говорив тільки про Вересова.

Я витерши обличчя, поставила хустку на кінець парти. І почала записувати слова викладача.

Після другого уроку ми з Міланою пішли в їдальню. Там завжди була їжа, яку я не любила. Особливо мені не подобався запах, ніби щось згоріло. Їм я там тільки булочки і п'ю свій чай із термоса. А ось Мілані все подобається, їсть за обидві щоки.

У їдальню зайшов Міша Вересов зі своєю свитою зарозумілих ідіотів. Чому ідіотів? Один із них, якого звали Вікі, любив здирати з дівчат спідниці, чи здирати з них одяг.

Одного разу він зробив це з однієї дівчини у їдальні. Вона була гарною блондинкою, із замашками курки. Він по приколу стягнув з неї блузку зі спідницею. Що було... Навіть ректор, стара вже людина, прибіг від крику Малівської.

Вона кричала йому всі погані слова, які можуть бути.

- Ти ідіот? Ти знаєш, хто мій батько? Я з тебе шкуру зніму твого друга на голову натягну. – кричала вона на всю їдальню.

- Ні... Ти мені не підходиш. Занадто груди малі, а ще ти схожа на людину яка не вміє їсти, худа як тріска - відповів хлопець тоді дівчині. Що було його помилкою. Вона накинулася на нього, і подряпала йому все обличчя своїми великими червоними кігтями. Тому Вікі ходив тиждень із подряпинами на обличчі. Але це його не зупинило. Він і далі робив те, що робив.

Хоча всім, хто був у їдальні, було смішно. Один хлопець від сміху навіть зі стільця впав і зламав, через що потім купував новий.

Я як за традицією їм булочку і запиваю чаєм, слідкуючи за подіями. І так і відчуваю погляд, який пропалював спину. Я обернулася і зустріла поглядом з Мишком. Він пальцями провів по шиї. Але я була тупа чи безсмертна, показала йому фак. Хлопець поплескав очима та посміхнувся, після чого почав мене розглядати як річ. Я перша відвела від нього погляд. Не думаю що ця посмішка приведе до добра.

Чує моє серце, біда буде... Мені. Цілу обідню перерву, мені пропалювали спину поглядом.

Це мені зовсім не подобалось, я навіть вдавалась і розлила на себе чай.

Хай йому грець!