Розділ 4

Встигла я на другу пару. Багатенького ідіота я не зустріла, тому видихнула з полегшенням.

Але потім мій розумний мозок, підкинув мені інформацію. Звідки, чорт забирай, він знає як мене звуть?!

Це мене насторожило і налякало певною мірою, досить сильно.

Значить, він уже знає про мене все. Мій настрій знову впав нижче нікуди.

Пара закінчилася, і я з Міланою пішли в кіно. Там був любовний роман, жахи та комедія. Я ж велика фанатка жахів, а Мілана кохання, не могли визначитися куди піти. Тож пішли ми на любовний роман.

Коли зайшли до зали, місце було лише ззаду. Я просто ненавиділа сидіти ззаду! Там усі цілуються та не дають нормально подивитися фільм, своїми розмовами та... звуками.

Ми з Міланою знайшли собі нарешті місце. Я сіла біля якогось хлопця. Зал поринув у пітьму, тому я не бачила що ж це за хлопець і мені якщо чесно, було байдуже.

Коли фільм почався, і зал освітився, моя голова сама по собі повернула голову на хлопця. Немов якась невідома сила.

 Міша Вересов! Мене хлопець не помічав. Ще б! Біля нього сиділа біловолоса блондинка з пишними грудьми і не тільки.

Що він тут тільки забув? На любовному романі та ще з тимчасовою дівчиною.

Я повернула голову до Мілани, вона на всі очі дивилася на екран. Я смикнула її за руку.

- Міл. Міла! Міла!

– А! Що? - Нарешті вона відгукнулася. Про історію з Вересовим я їй говорила у всіх про подробиці. Вона і сміялася і зі співчуттям говорила, що я покажу йому де раки зимують.

Я нахилилася до неї і зашепотіла на вухо.

- Тут Міша!

- Який Міша?

- Вересов! - із запалом промовила.

– О! А де він? - Зацікавлено запитала в мене на вухо.

- Біля мене! Давай пересадимо кудись на інше місце. - З благанням сказала я.

- Місць немає.

Я задумливо почала відкручувати колу і вона з пшиком полилася мені на штани і на Мішу, який повернув до мене голову. Він схопився з сидіння.

- Ах ти дурепа недороблена! - заволав Міша. Я з переляку смикнулася, чим вилила на себе решту коли. Моя класна футболка...

Я примруживши очі, теж підскочила з місця. Хоча на очі уже навернулися сльози.

- Ти кого тут дурепою назвав?! - Розлютилася я - Може я ненароком!

- Ну так, ти ж криворука. - Він усміхнувся. Потім глянув на свої речі та скривив губи.

"–Даша. Ти маленька наволоч! Це ти забрала мій телефон! Ти розбила! Ти незграбна ідіотка. - Його рука схопили мене за волосся і піднесла до свого обличчя - Ну що Дашка? Відпрацьовуватимеш? Так? Так... - Тимофій відпустив мої волосся і я впала на підлогу - Від сьогодні побудеш моєю рабинею - і він розсміявся, як самісінький диявол"

Я прокинулася з гірких спогадів. Подивилася на Мішу, який щось говорив, але я його вже не чула. Я розвернулася і пішла.

Коли вже майже виходила, мене повернув до себе Вересов.

– Ми з тобою ще не говорили. Я хочу з цим покінчити. - він поліз у кишеню і витяг звідти пачку грошей у доларах. - Це за те, щоб твій язик був при тобі. Те, що ти бачила тоді в коридорі, не кажи Сергію і взагалі нікому, а то тільки гірше буде. - простягнув мені гроші, а я в свою чергу була здивована. Він щільно притискав мене до стіни. – Думаю тобі цього вистачить. Чи хочеш більше?

– Боже, боже, як не соромно! Серед темряви біля входу. Бачу ви, зовсім не соромитесь, людей які ще вірять в Бога, і ходять тут біля вас.

Ми з Мішею, синхронно повертаємо голову на звук. Біля нас стояла дівчинка. Коротке темне волосся, надзвичайно гарне, з сіро-блакитними очима, невеликого зросту. Вона була одягнена в просту чорну футболку та чорні джинси.

- Ну, що? Будете продовжувати чи мені відвернуться? - вона лукаво усміхнулася, рівними білими зубами.

Я почервоніла, як ніколи у житті. Вирвалася з хватки Міші, пішла геть, вже недалеко на мене чекала Міла.

Гроші я не збиралася брати. По-перше, говорити я нікому не буду, це не моє діло. А по-друге, я не продажна, щоб гроші мені рот закривали. Ще ця дівчинка зі своїми словами.

Міла та я розійшлися додому. А вдома, як виявилося, були гості. Господи! Коли ж цей день скінчиться?