Розділ 10

У їдальні не було нікого. А точніше не було брата та Міші з його компанією. Я видихнула з полегшенням.

- Що ти будеш? - Запитала мене Міла.

- Ти ж знаєш, я тут не їм. - промовила їй і почала копатися в сумці. Там була моя улюблена булочка зі згущеним молоком, яку мені приготувала мама. Також там був мій термос із улюбленим чаєм із чорниці. Я прийняла все це їсти, закочуючи очі аж до стелі.

Мила замовлення собі макарони та салат.

– Дивись! На тебе дівчинка дивиться із компанії Вересова. Катя чи як там її. - промовила Міла з набитим ротом їжі.

Я трохи розвернулась, щоб мене не помітили.

Так. Вона дивилася на мене. Обличчя було серйозним, а губи стиснуті.

Те саме дівчисько, яке полізло цілуватися з Мішею. Через неї тепер у мене проблеми.Через неї мені не дає проходу Вересов...

Я повернулася до Мілани.

- Та сама дівка, яка цілувалася з Мішею. Він тепер через неї мені спокою не дає, а ще вона почала дивно дивитись на мене. – сказала я. Мілані я вже розповіла, вона ж моя подруга, яка сказала що не буде вона нікому секрет по секрету розказувати! Я ж її подруга! Тому в ночі, я все їй розказала. І камінь, який тиснув груди, зник.

– Дебаку! - сказала вона з почуттям.

- Точно. - підтвердила я, на її корейське "офігеть"

Ми вийшли зі їдальні і пішли на пару, але її скасували і ми пішли в магазин. Проходячи біля паркування, ми помітили хлопців. Вони нас не помічали, просто розмовляли щось між собою.

Ми пішли до магазину. Там я вибрала собі спідницю. Незабаром буде день народження у Міли, і я дуже хочу піти. Ну... І там буде її брат... Але подругу я люблю і тому йду. Ну ви зрозуміли. Все це не через її красеня брата!

Однією спідницею я не обійшлася, а ще й блузкою.

Ми вийшли, і тут зразу мені зателефонувала мама. Вона запитала, чи я не бачила Тимофія.

Так, після другої пари я його не бачила... Але це не моя справа. Раз я за ним простежила, за що дуже пожаліла вдома. Він тупо помітив мене, а я тупо спалилася.

Ми вийшли з крамниці, і я побачила Роксану. Вона говорила по телефону. Міла та Роксана були вже знайомі. Ми товаришували втрьох. І я вже покохала нашу таку милу трійцю.

– Хай! - Сказала Роксана нам усміхаючись.

- Привіт - в унісон сказала я та Міла. Ми обійнялися і пішли до кафе. Дорогою ми зустріли Тимофія, який був чимось незадоволений. Він спершу пройшов повз нас, але потім зупинився. Підійшов до мене, ну я думала що до мене.

- Привіт, Роксі! - Усміхнувся він їй.

- Привіт - вона у відповідь посміхнулася і почервоніла. У мене щелепа впала на землю, і десь закотилася за тротуар. Тимофій наче тепер мене побачив, насупився.

- А ти що тут робиш моє рідне сонечко? - з удаваною ніжністю сказав він.

У мене просто не було слів. Брат підійшов і обійняв мене. Знову ця акторська гра, і знову він янгол який спустився з небес.

- Тебе підвести додому? - Сказав мені, але дивився він на Роксану.

- Тимофію, ти що..? - Але мене перервали.

Він обіймаючи мене, прошепотів мені на вухо.

- Заткнися ідіотка. Підіграй мені, а то покараю тебе вдома. Будеш із синцями місяць ходити. - Тимофій усміхнувся, і відштовхнув мене. Дівчатка не помітили, але біль пробив плече, на якому був вже синець.

– Рада тебе бачити братику. - Натягнуто посміхнулася.

- Ви тепер куди?

- Ми тепер у кафе - сказала Роксі зніяковіло поправляючи волосся.

Міла стояла осторонь і з підозрою дивилася на нього.

Я тільки махнула головою, показуючи, що все гаразд.

- Чи можна я з вами? - спитав він.

- Звісно! - Сказала я, і повернулася до дівчаток - Ви не будете проти?

- Ні - хором відгукнулися вони. Міла стиснула губи в тонку лінію.

- Дуже добре! - Сказав брат дивлячись на мене. Начебто "сьогодні чіпати не буду". І я дуже надіюсь, що я правильно розшифрувала його слова.