Це кохання?!

Розділ 14

Міша продовжував на мене дивитися.

 

– Чому ти мені допоміг? - Запитала я. Слабкість у всьому тілі робила мене не тільки слабкою фізично, а й морально.

 

Міша розвернувся розвернувся до вікна. Його обличчя стало серйозним. Потім він криво посміхнувся. Він просто став тим хлопцем якого я бачила у їдальні. Який робив повний знущання з людей.

 

- Дашуня, я допоміг тобі не просто так, а за послугу. Ти нікому не скажеш, що тоді бачила. - Він підняв брови - Ти будеш мовчати про цей випадок.

 

Я скривилася. Я вже подумала, що він мені просто так допоміг. Ну чого я зрештою думала?

 

– Я тобі вже казала, що нікому жодного слова не скажу. Що ти знову починаєш? - Видихнула я. - Хоча ця послуга ніяка, бо я й так не збиралася розповідати.

 

Міша зробив задумливе обличчя.

 

- Ну якщо ти так хочеш ... - Він млосно посміхнувся своєю фірмовою посмішкою - То моя пропозиція в силі. Ми можемо красиво вночі розважитися.

 

– Ні! Щось інше – одразу запротестувала. Йому лише одне.

 

- Добре, щось придумаю - він підморгнув мені - Ну, мені пора. До зустрічі. Я за тобою стежу.

 

- Я вже зрозуміла...

 

Все ж відчувалось, що це тільки відмазки, я добре його зрозуміла. Він допоміг мені просто так ґ.

 

Міша підійшов до мене після чого поцілував у лоб, і пішов. Я здивовано дивилася йому в слід.

 

***

Міша вийшов з палати і його усмішка сплав з обличчя. По-перше, він дуже втомився. Просидів цілу ніч із цією дивовижною і сильною духом дівчинкою. По-друге, вона щось приховує про свого брата, він помітив як вона боїться. По-третє, на нього напало відчуття ніжності. Він похитав головою.

 

Йому не давало спокою, навіщо він її поцілував у чоло. Хлопець вийшов надвір і глибоко зітхнув. Він переживав за цю дівку, яка заселилася в нього в голові. Не давала спокою. Він просто все це викинув із голови хоч це було складно зробити.

 

Мишко витяг телефон з кишені та подзвонив батькові.

 

– Алло? - пролунав чоловічий голос.

 

- Вітання! - легковажно привітав він батька - У мене є справа, мені потрібна твоя людина. Валентин.

 

У слухавці було тихо.

 

– Навіщо?

 

- Дуже потрібно.

 

- Добре. - все ж таки погодився батько - Але не на довго, він мені на фірмі потрібен. Приходь додому, Світлана хоче тебе бачити... І я теж...

 

- Подивимося

 

Він вимкнув телефон і сів у машину після чого пішов до одного знайомого.

 

***

 

Тимофій на ранок прокинувся в готелі з якоюсь лівою дівкою. Голова розколювалася на частини. Він майже нічого не пам'ятає. Тільки як Даша впала і як у ніс йому прилетіло від Вересова.

Після чого він пішов у бар і напився. Совість його зовсім не мучила. 

 

"Заслужила сучка"

 

 

Після чого він подивився на годинник, який зовсім його не порадував. Вже було перша година дня! Зібрався і пішов додому, навіть не розбудивши дівчину. Коли переодягнувся, сів в машину і поїхав до одного будинку, де жила одна дівчинка яка йому дуже подобалася. З якою він хоче бути вічно.

 

Побачивши її, серце Тимофія зупинилося. Він стежив за нею, як маніяк, уже тиждень. А може й завжди...

 

Хоча він пам'ятає десь давно її слова

 

" Ти мені не потрібний! Ти бідний, а мені потрібний багатий хлопець, який буде заперечувати мене, і носити на руках" Хоч Тимофій і не знав, що думка дівчини давно вже змінилася. Це було дуже давно, що вона навіть не впізнала Тимофія. Що йому було дуже на руку.

 

Він завжди собі казав.

 

"Якщо здамся, то стану на коліна перед людьми. А вже перед такими жалюгідними істотами, на колінах стояти не слід"




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше