7 Герман

Герман

Зранку я разів з сто себе питав, якай ґедзь мене вкусив. Ну їй Богу, краще б цигарку запалив, останню. Замість того погромив меблі, отримав фінгал під оком – а мені ще своїм фейсом перед інкубатором з моїм сином світить. І купу неприємностей теж отримав.

Заїхав до слідчого, що вів справу, з надією, що справу закриють.

Я вирішив, що розвивати конфлікт з тим придурком, що потрапив мені під гарячу руку то повна дурня. Ну не мені, серйозному дядьку, без п’яти хвилин батьку, зараз вв’язуватись в якісь ігрища з судами.

Нехай перекачана тестостеронова туша була сто разів не права, нехай я його трішки підштовхнув на бійку, але ну з ким не буває? Випустили пару, потягали одне одного, нічого не покалічили і на тому розійдемось. Кожен при своєму.

Тому я поїхав щоб відкликати свої покази, і написати заяву, що претензій до хлопця не маю.

Слідчим виявився мій старий знайомий, з яким я вчився в одній школі, чому я теж зрадів. Не чужі люди, домовимось.

Сергій Шуліка з школи майже не змінився. Всі ті самі три вершка від горшка, лиш з’явилось черевце, масивна сивина, і насторожена перевага в погляді.

Ми обмінялись підходящими випадку вітаннями. Поговорили про те про се. А потім Шуліка мене роздосадував:

- Справу ми закрити все одно не зможемо, як не крути.

- У мене претензій немає, - я щиро не розумів в чому річ. – Нападник вже на волі, як я зрозумів, то в  чому власне проблема?

- А проблема в Євгенії Андрієць, - спершу мені здалось, що я не розчув. Ну думаю я про білявку увесь час, не дивно що мені її ім’я кругом чується.

- Перепрошую? Не розчув...

- Кажу Андрієць, адвокат Остапенка, - Сергій якось невпевнено ковзнув в кріслі. – Стерво ще те.

- Чий адвокат?

- Гер, ти б на МРТ сходив, тебе вчора по ходу непогано приклали, рано ти заяву приніс, - слідчий акуратно при двинув на край столу аркуш паперу з моїми поясненнями. – Ти почекай, я зараз тобі постанову на СМЕ роздрукую.

- Ти знущаєшся?  Я ж сказав, що мені не треба розвивати цю тему.

- То тобі не треба, але Андрієць все що завгодно розів’є, та так, що обдеруть тебе  як липку. Ще й строк отримаєш.

- Та не гоні, - я удавано розсміявся. І тут же зморщився від болі в носі.

- Повір, ти просто не знаєш, з яким злом зіткнувся.

- Ну а цьому еее.., - тикнув пальцем на справу.

- Остапенку, - підказав товариш.

- Остапенку. Воно оце все треба?

- Ну якщо він зв’язався з Андрієць, то певно налаштований іти до кінця.

Я пом’яв в руках темні окуляри, які зняв в кабінеті.

- Влаштуй нам очну ставку, - запропонував слідчому.

- Ти серіалів передивився? З якого дива я це буду робити до результатів експертиз?

- Сірий, зроби це сьогодні, і справа розсиплеться, я гарантую.

- Ти такий впевнений, що я аж заінтригований, – Сергій вийняв з столу пачку цигарок, і відчинивши вікно, запалив.

У мене скрутило все в середині від бажання теж запалити. Як можна бути такою мерзенною людиною, щоб пхати собі в рота цигарки при чоловіку, що відчайдушно намагається покинути?

- Будеш? – впіймавши мій погляд, Сергій простягнув мені пачку.

Спокуса досягла апогею, але я вперто мотнув головою.

- Кидаю.

- Ааа, кинути просто, як там у класика – я сто разів кидав.

- А я вперше.

- Тоді послухай гуру, - Шуліка нахабно випустив цівку диму. – Кидати треба або різко, викинувши цигарки і згадки про них, - нічого нового він не повідомив. – Або поступово. Зменшуй кількість цигарок,  і легше перенесеш відмову.

В цих словах, як мені здалось, є якесь зерно істини.

- Різкий кидок це стрес для організму, таке не кожному вдається, - Шуліка погасив недопалок. – Тут сила волі треба.

- От чого, чого, а сили волі у мене ціла купа, - запевнив я товариша.

А сам подумав, що якщо замість пачки цигарок я випалю лише десять штук, то нічого ж страшного не станеться. А я зменшу дозу,  а потім ще і ще... По-моєму, чудовий план.

- Ще Карра послухай, - продовжував ділитись досвідом Сергій. –  Книга називається - Легкий спосіб кинути палити. Або купи собі нікотиновий пластир і не парся.

- Дякую, - я кивнув, врахувавши всі поради. – То як там щодо зустрічі з тим Остапом і його адвокатом?

- Гаразд, я зв’яжуся з ними. – погодився нарешті Шуліка. – Але не плекай великих надій. Андрієць уперта, як баран.

Я переможно усміхнувся. Є у мене козир в рукаві.

Я вийшов в коридор, і вловив в суміші ранкових запахів щось знайоме. Так, що у мене навіть волосинки на зап’ястках дибки стали. Але скільки не озирався, так і не помітив джерело аромату.

Додому я не поїхав. Справ у мене навіть зранку було чимало. Окрім клубу, який жив вночі. У мене ще було два кафе. І хоч формально кафе перебували у віданні адміністраторів, та я звик контролювати все. Тому поїхав по точках, перевіряти готовність до відкриття.

Замріявся, що як народиться син, я відкрию ще один заклад. Великий сімейний ресторан. З дитячим майданчиком, з кімнатами для дитячих свят... Може навіть клуб продам, і повністю перекваліфікуюсь на поважного ресторатора. Буду контролювати як печуть піцу і готують салат Цезар....