11 Герман

Їхали мовчки. За виключенням того моменту коли я для вигляду запитав адресу. Бо і так вже її знав з отриманих документів. Женя нагадувала ображеного хом’яка – дула щоки і прикольно сопіла, вдаючи з себе серйозну  і дуже роздратовану бізнесвумен.

Я ж щиро тішився з усієї цієї ситуації. Як не крути, але їй доведеться зі мною спілкуватися, і я був впевнений, що продавити її опір моєю харизмом – це справа часу.

А те, що вона здається такою неприступною, лише додавало азарту і перчинки. Я давно не бігав за спідницями, але навик то ось він, майстерність не проп’єш.

Ми доїхали до її кварталу новобудов повільно як равлики  – я умисно тягнув час. Ми вклинились в якусь пробку, яка тягнулась і тягнулась. Женя від того закіпала тільки більше.

- Можна було зрізати дворами, - не витримала вона.

- Ти що, я не можу порушувати правила дорожнього руху і ризикувати вами, - дуже серйозно відповів їй. – А там треба було виїздити на зустрічну.

Євгенія знову замовкла, роздивляючись з усіх сил вітрини. Ми саме пригальмували біля якогось магазину з дитячими іграшками, і я помітив як дівчина машинально поклала руку на живіт. В її очах спалахнув вогник інтересу.

Я і сам відволікся на яскраву вітрину – там стояли дитячі візочки.

- Он той чорний, здається шкіряний, саме те для малого, - я вказав рукою на вподобаний візок.

- Де ти бачив дівчаток в такому візку? – обурилась Євгенія. – Я вже обрала їй рожевий.

- Ти не будеш возити сина в рожевій колясці, - жартівливий настрій затихав. Мені взагалі не подобалась ця ідея з тим, що вона налаштована на дівчинку. Звісно, дівча з зовнішністю Жені справжня бомба уповільненої дії, і боюсь всі хлопці ще з дитячого садочку будуть упадати за нею. Але яке з дівчинки продовження роду? А мені треба нащадок, яком я передам свій бізнес. Та і взагалі у Боголюбів традиційно народжуються хлопчики, це підтвердить мій брат, батько і дядько.

- Викинь собі з голови ці типово чоловічі плани, - відповіла Євгенія. – Я рожевий візок замовлю. Навіть не чекаючи УЗД дослідження. Бо тут, - вона з ніжністю погладила живіт, -донечка.

- Не хочу тебе розчаровувати, та це малоймовірно, - я самовпевнено розтягнув губи в посмішці.

Ми рушили, а Женя не стала продовжувати розмову і допитуватися у мене щодо того, чому  я такий впевнений в своїх словах.

Я ж собі подумав, що треба і справді заїхати в той магазин. Там певно ще чимало цікавих речей – раніше ніколи не їздив до магазині іграшок. Навіть якщо треба було придбати подарунок дітям знайомих чи похреснику, то цим або займались мої жінки, або я дарував гроші.

Але пам’ятається у мого похресника був радіокерований вертоліт. І це до біса цікаво. Як у мене буде син куплю йому справжні дрон. І якщо так подумати, то чому я маю чекати поки дитина народиться, якщо іграшку можна придбати вже зараз. Протестувати її.

Ця думка мене так захопила, що я навіть відволікся від позиркування на коліна Євгенії – у неї були гарні ніжки, і я роздумував може випадково покласти руку на її коліно замість важелю коробки передач.

Район в якому жила Євгенія мені не сподобався. Він ще був погано заселений. Поруч, обнесений залізним парканом, кипів будівельний майданчик, біля під’їзду висілась купа відсіву і стояли палети тротуарної плитки. В цьому безладі запросто можна зламати ноги в темряві.

Все це мені не сподобалось. Треба було розібратися – що там далі. Може Женя взагалі живе в напівпорожній квартирі.

Я вихопив з її рук портфель, який Євгенія не встигла взяти по міцніше, і вийшов з авто.

- Може, вже повернеш мої ключі? – дівчина вийшла на вулицю, і акуратно прикрила пасажирські двері. Готовий битись об заклад, вона б хотіла ними гепнути з усього розмаху.

- Тримай, - перекинув їй ключі, і рушив до дверей під’їзду.

- А ти куди зібрався? – дівчина наздогнала мене і заступила дорогу.

- Донесу тобі твій не підйомний саквояж, - пояснив їй.

- Я сама здатна з ним впоратись.

- Сильна і незалежна? – уточнив про всяк випадок. – Що ж маю для тебе чудову новину – з цим можеш зав’язувати.

- Ну якщо тобі так кортить розігрувати з себе обслуговуючий персонал, то неси, - милостиво дозволила Женя, і відчинила двері під’їзду.

Поводилась вона відповідно озвученого для мене статусу –ігнорувала мене в ліфті. Роздивлялась себе в дзеркалі, не повертаючись навіть в мій бік.

Під’їзд, наповнений запахами ремонту мені теж не припав до душі. Якою ж впертою особою треба бути, щоб триматися за це, коли до твоїх послуг цілий будинок, в тихій парковій зоні, з привітними сусідами і чистим повітрям. Але щодо цього у мене є ідея, як продемонструвати Євгенії всю глибину її неправоти.

Вона відімкнула вхідні двері, і простягнула руки, щоб забрати у мене свій портфель. Звісно я не збирався йти геть так рано, не розвідавши, що в середині її житла. Тому просто акуратно посунув дівчину в коридор, і зробив крок слідом.

Під ноги мені кинулось щось страшне. Абсолютно лисий рожевий пацюк переросток з довгим облізлим хвостом. У мене ледве серце не стало, коли ця потвора задерла свого писка і зловісно зашипіла на мене.

- От і Тутсі ти не сподобався, - зловтішаючись заявила Євгенія. Реакція мутанта на мене розсмішила дівчину. Я нарешті роздивився, що це кішка породи сфінкс.

-  Нащо тобі лисий кіт? – по-моєму, бридкішої породи годі шукати. – Завела б собі вже щось миле і пухнасте, як всі дівчата.

- На миле і пухнасте у Ростислава алергія, - Женя зняла свій плащ, і таки забрала з моїх рук портфель. А я зрозумів, що нарешті за увесь вечір відчуваю збентеження. Що за Ростислав? Де він ховається той гад? Я навіть шию витягнув, щоб роздивитись квартиру – ану зараз вистрибне її хахаль. Наявність у Євгенії чоловіка в мої плани не входила від слова зовсім. З цим треба щось робити. Наприклад, дізнатися більше про її Ростислава. Я почав рішуче роззуватися, і теж зняв куртку.