17 Герман

Я не знав радіти чи сердитись. Наче з моєю родиною Євгенія знайшла спільну мову, і треба віддати їй належне жодного разу не обмовилась по клініку репродуктивних технологій.

Хоча, все одно цей секрет мені зберегти не вдалось.

Переговоривши з дівчиною батько відразу покликав мене з собою.

- Гер, я знаю через партнерів цю дівчину,  і завжди чув лише гарні відгуки, - почав тато. – Але сьогодні я почав сумніватися в почутому.

- Що сталось? – невже зараз як Лізка скаже, що мені не могло так пощастити, що я привіз  в батьківський дім не якусь танцівницю чи співачку.

- Термін, сину, він не збігається, - пояснив тато.  Я видихнув з полегшенням. Добре, що батько відразу покликав мене на розмову, а не почав підозрювати Женю в усіх смертних гріхах. – Ти був влітку майже місяць у Франції на навчанні, тому якщо ви вирішила нас з матір’ю обдурити, чи не дай боже вона обманює і тебе...

- Ні, - я похитав головою, відчуваючи як розпливаються губи в посмішці. Наступна фраза незмінно викликала у грудях відчуття повітряної кульки, ніби мене від гордості розпирає з середини. – Це моя дитина.

- Впевнений?

- На дев’яносто дев’ять відсотків, - чесно відповів батьку. – Це штучне запліднення.

- Ну якщо так, - батько трішки подумав. – У вас все аж настільки серйозно? Тоді не розумію, чому ви не одружились?

- Женя вперта, але я працюю над цим, - я продовжував посміхатися.

-  А може це ти не хочеш ярмо на шию?  Я тебе чому вчив – завагітніла дівчина, значить треба одружуватись і не думати. Ти чоловік, чи хто?

Сприймати батькові повчання було легко, з урахуванням того, що  в моєму житті випадкових вагітностей точно не передбачалось. Але зараз тато бачив мене наскрізь. Я все ще сумнівався, чи варто освічуватись Жені. Спільна дитина це дуже потужний мотиватор одружуватися. Але я впевнений, що на одному цьому сім’ю не будують. Мають бути спільні інтереси, бажання одне до одного. Хоча... З мого боку здається це саме бажання є. Відколи я познайомився в Євгенією  я з якогось дива образив і Земфіру і ще кількох своїх дівчат. Бо не маю до них жодного потягу. Це не здраво. Вагітна вона – а целібат у мене.

- Тату, ми самі вирішимо це найближчим часом, - я зробив найчесніше обличчя на світі.

Батько щось сказав про дорослих людей, які ведуть себе як діти.

Я вже зібрався йти. Але розмова ще не скінчилась.

- Наступне питання – Піщаний, - це взагалі мене збило з пантелику. Прізвище здавалось знайомим, але я ніяк не міг пригадати в якому контексті воно звучало. Батько ж грізно наказав: - Ти маєш подбати, щоб він на кілометр не наближався до Жені. Вона тобі за нього розповідала?

- Е.. ні, - я нарешті пригадав за кого мова. Це був давнішній батьків партнер. Але до чого тут Євгенія?

- Так і знав, - батько вдарив долонею по стегну від досади. – А все тому, що мій син не справляє вигляд надійного чоловічка. У дівчини неприємності, а ти не знаєш?

Після розмови я відчував себе вичавленим.  І дуже занепокоєним.

Навіть новина, що мати запросила нас на п’ятничний пиріг викликала лише досаду. Я розумію, що мама всіляко намагається затягнути Женю в своє коло. І навіть здивований, що моя адвокатесса не відхилила запрошення. Але ж батько мав рацію, я занадто сильно витаю в небесах, замість того, щоб займатись дійсно серйозними справами.

Тут не пів мірами треба діяти. А рішуче. 

Тож як тільки ми сіли  в автомобіль, щоб їхати додому я перейшов у наступ.

- Ти маєш переїхати до мене негайно.

- Тобі сонечко напекло, чи шашлик прострочений попав? – хмикнула Женя, погладжуючи свого живота круговими рухами. Впевнений, вона це робить машинально, навіть не замислюючись над своїми діями.

- Ти чудово знаєш, що піддаєш себе небезпеці, - я доїхав саме до шлагбаума на виїзді з селища, тому мав можливість подивитись на Женю уважніше. Ввімкнув всю силу свого переконання і харизму. Як завжди ефект не забарився. Але з цією блондинкою він давав збій і діяв протилежно очікуваному. – Я знаю про твої неприємності з Піщаним.

- У мене немає ніяких неприємностей, - відхрестилась дівчина. – Я не боюсь цього черв’яка, і  нічого він мені не зробить. І ця справа тебе взагалі не стосується.

- Там мій син, я маю про нього дбати!

-  Я сама про все подбаю!

- Ти – жінка, я маю вас захищати!

Несподівано ми перейшли на підвищений тон.

- За дорогою слідкуй, чоловік, - буркнула дівчина. І відвернулась від мене.

І як з нею говорити? Як до неї достукатися?

- Слухай, якщо ти не будеш мене слухати я...

- Ти що? Викрадеш мене знову?! Краще подбай про ту дівчину, з я кою ти ходив в клініку.

- Та дівчина давно в минулому, - взагалі не розумію, чому вона про Марту згадала.

- Та не вже? Аж цілих два тижні, мабуть, - голос Євгенії так і лучився неприязню. Я був геть збентежиний. Не інакше як Лізка їй щось таке нарозповідала. Бо звідки ці дивні розмови? Захотілось придушити невістку.

- Це тебе взагалі не стосується...

- Ви гляньте як він забалакав, - дівчина аж підскочила в кріслі. – Ти навіть слово таке знаєш – не стосується!

- Це два слова.

- Не перебивай мене! Одна в інкубатори не згодилась, а ти вже й за іншою в’єшся? Ось твоє ставлення до жінки. Жодної поваги. Бачити тебе не хочу, негідник!

Я відкрив рота, готовий сваритись до останнього. Але потім стулив губи. Ну і чого  я досягну сваркою? Лишень рознервую Женю ще більше, а вона ж вагітна. Все це відобразиться на дитині. То якого біса  я сперечаюсь? Краще привезу їй Марту, нехай лисиця сама пояснює як так вийшло.

До самого міста ми більше не промовили і слова. Дівчина зло сопіла і кидала на мене неприязні погляди. Але я вже вирішив, що вона має спочатку охолонути і заспокоїтись.

- І щоб  я тебе більше біля себе не бачила, - замість нормального прощання почув я. – Матері своїй сам поясниш усе.