18 Євгенія

Я залетіла в квартиру і згребла в купу олівці і розмальовки. Настрій був гірше нікуди. Герман скотина і козлище. От він хто.

- Мряу, - нагадала про себе Тутсі.

- Так, маленька, - я дістала корм для кішки, і почала їй жалітися:-  Я ж не дурепа, кицю. Я все розумію. Якщо всі впевнені, що моя дитина не від Германа, значить вони знають, що у нього проблеми.  А проблеми очевидні – в клініку йдуть  вдвох випадках, або коли жінка не може понести, або коли чоловік не може... Свідчення родичів опосередковано вказують на те, що Германова жінка ні до чого....Отже, ця скотина пішла в клініку з якоюсь дівчиною, і тепер цинічно обдурює мене, а може  і її. Уявляєш?

Думка про те, що від мене Герман одразу поїхав до якоїсь іншої нещасної, що мріяла народити від нього дитину, мене прямо збісила.

- Ти уявляєш, яке він брехло? – продовжила я говорити до Тутсі. – Вдає з себе ідеального чоловіка, готує тут всіляких лососей під вершками, а потім.... ууууу... ненавиджу його.

Несподівано для самої себе я схлипнула. А потім напруга останніх днів і гормони зробили своє. Я розревілась, жаліючи себе. Давно у мене такого не було – щоб ридала захлинаючись шмарклями. Мабуть, вважала що всі мої сльози закінчились ще під час подружнього життя з Ростиком.

Але вагітність творить з жінками дива. І навіть черства душа здатна розтанути, якщо  в тобі росте нове життя.

Я ж теж колись хотіла, щоб мій будинок нагадував Людиний, щоб ідеальна сім’я, діти, чоловік, я.

- Але розумієш, - я стиснула Тутсі в обіймах, від чого та незадоволено закрутила хвостом. – Я не створена для сім’ї.  У мене завжди буде не наготоване, не насмажено  і не наварено. І пил буде, - я провела пальцем по тумбочці, де вже зібрався шар того самого пилу. – І взагалі я така жінка,  інакша.

Ця мантра мене трішки й заспокоїла. Ну так, я не така як моя мама, чи менша сестра. Та якось примудряється ще поєднувати троє дітей і роботу. Я ж і на першу дитину наважилась аж в тридцять років.  

Я знову дістала свої розмальовки, зробила собі здорову чашку чаю з лимоном, і засіла малювати.

Герман не телефонував ні цього вечора, ні наступного. Я б мала радіти, що він дослухався до мене, і залишив мене в спокої. Але мою душу розривали нові відчуття. Ніби камінчик потрапив в туфлю. Муляє, і муляє. Я постійно думала, чому він не об’являється.

Щоб  не робила – аналізувала судову практику, писала відзив на позовну заяву, увесь час чекала чогось.

Так минули вихідні, і настав новий робочий тиждень.

Здавалось, все нарешті налагодилось.  І про Германа та його сімейку я можу забутися, як про неприємний сон. Якщо не рахувати щоденної доставки ланч-боксів.

Лише я і робота. Підзахисні, консультації, судові засідання, очікування УЗД дослідження, пігулки для вагітних.. Нарешті я відвідала перше зайняття з йоги для вагітних.

В яскравій кімнаті з декораціями в китайському стилі, мила тренер проводила зайняття. Якщо я переймалась, що наш змусять виконувати якісь акробатичні трюки, то мої побоювання відразу розвіялись. Група складалась з десяти дівчат з різного розміру животиками. Хвилин п’ятнадцять ми сиділи на килимках для йоги і вчились правильно дихати.

Виявилось, що для моєї активної натури розмірене дихання кожною ніздрею по черзі ще те випробування. В голові постійно снувала купа думок, але тренер пояснила, що це нормально, і що її задача навчити нас жити в моменті. Зосередитись на потоці повітря і відчути кожну клітинку свого тіла, яка наповнюється енергією життя.

Після дихальної гімнастики ми робили комплекс вправ на розтяжку – вигинали спини, розтягували стегна. Ще десять хвилин лежали в позі мертвого, даючи тілу можливість відпочити, а свідомості наповнитись позитивною енергією.

Виходила я з цих занять задоволеною і повною сил. Особливо порадувало, що дівчата з групи були зайняті собою, і до мене не лізли з питаннями. Було таке побоювання – зараз почнуть розпитувати про термін вагітності, токсикоз чи ще щось.

Менша сестра якось розповіла, що її буквально засипали подібними питаннями в парку, коли вона гуляла там з дівчатками – Елею і Сонею. Найбільше Кріс смішило, що діти були не від неї. Тому вона уявлення не мала, що відповідати дружелюбно налаштованим матусям.

Додому я приїхала цілком задоволена продуктивним днем. Але як тільки переступила поріг, увесь чудовий настрій як рукою зняло.

В квартирі було відчутно прохолодно, а двері ледь не вирвало з рук протягом. Не маю звички залишати вікна відчиненими. Я підхопила на руки знервовану  і холодну як лід Тутсі, і пройшла в кімнату.

Двері балкону були відчинені навстіж, з ліжка скинуте простирадло, з комода викинута білизна, зверху на все це було висипано мої пігулки з баночки....

- Мяууу, - почала дряпатись кішка, яку я мимо волі стиснула сильніше.

Я відпустила бідолаху, пройшла між розкиданого одягу, як по мінному полю до дверей на балкон. П’ятий поверх, замок не зламано. Що тут відбулось?

Зачинила двері, підняла простирадло – все машинально. Думки скакали як дурні – хто і як? Навіщо?

Я обійшла квартиру, все більше гніваючись. Тільки одна людина могла маніпулювати моїми страхами, і бути достатньо нахабною, щоб таке вчинити. Я вийняла телефон, і набрала Германа:

- Привіт, солоденька, так  і знав, що ти не витримаєш, - самовдоволено обізвалась блондиниста свиня.

- Надивися на мої трусики, збоченець?! – гаркнула я так, що Тутсі з переляку чкурнула до ванної. – Думав мене налякати?! Я тебе засуджу за переслідування.

- Жень, що сталося? – Герман говорив спокійно, і без тіні вини.

- Не прикидайся безневинним, - не повірила ні на мить я. – Як ти проник в мою квартиру?!

- Що?! – тепер кричав Герман. – В твоїй квартирі хтось був?! Ти викликала поліцію?! Щось вкрали?!

- Тобто ти будеш заперечувати, що це твоїх рук справа?! Та камери все покажуть.