Глава 9

В доволі дивному стані я пішла в коледж, адже мама з татом все обговорювали мого "хлопця". Тому я поспішила як можна швидше піти з цього цирку. Звичайно, я одразу ж все розповіла Лілі, а вона лише посміялася з цієї ситуації. Ще й похвалила Раяна за його винахідливість. Ні, ну на чиєму боці вона взагалі? Напевно, десь всередині неї він їй чимось подобався, як людина. Хоча, їй подобалися всі, хто терпіти не міг Джеймса. А я стала єдиним виключенням.                                                              

Усі пари я сиділа ніби на голках, адже досі не могла вигадати наступного кроку. Це має бути щось таке, що його точно роздратує. Ой, Тейлор, граєш ти з вогнем. Але ж воно того варте. Хтось має поставити цього красунчика на місце. От Лілі й запропонувала ідейку, яка більше підходить для різних серіальчиків, а саме закохати його в себе та покинути. Та я багато такого читала і бачила, тому й знаю, що нічим добрим це ніколи не закінчується. Героїня сама закохується, а потім хлопець дізнається правду, і виникає така собі проблема. І хоч я й знаю, що мені це власне й не загрожує, та все ж ризикувати не хотілося.                                                                                             

Але після занять усі ці думки вилетіли з голови, адже нарешті Джеймс був тут. І він вирішив залишитися на репетицію. Рідко таке буває, тому ми й цінували кожен момент. Навіть хлопці були неабияк здивовані, що він таки тут. Тому ми не стали гаяти час, а почали репетицію тієї пісні, що нам дав Рорі. От тільки кожен би помітив різницю. Це звучало досить сиро саме в тих моментах, де був вокал Джеймса. Здається, він це робив лише для якоїсь галочки, і зовсім не був зацікавлений в тому, аби видати якісний звук. І десь за двадцять хвилин цього знущання нам набридло. Тому Шон і вирішив висловитися. Але я не дуже хотіла чути те, що він зараз скаже.                               

- Джеймсе, ти взагалі чув це? В нас просто жахливе звучання. І все саме через тебе. Не можна приходити на одну репетицію в тиждень, і удавати, що все так і має бути. - зірвався хлопець. - Ти розумієш, що зараз тягнеш нас на дно?                                                                                             

- І не треба нам розказувати, що ти маєш допомагати родині. В це вірить хіба що Тейлор, бо вона звикла тобі довіряти. - підтримав Олівер, наш ударник. - Вчора мій батько бачив тебе з якоюсь дівчиною в ресторані. Це коли в нас була репетиція.                                                              

З якоюсь дівчиною? Обернувши на Олівера, я побачила, що він відводив погляд. Тобто, це правда. Значить, Джеймс почав стосунки з кимось. І саме тому й пропускав репетиції, адже вона для нього важливіша за кар'єру.                                                                                                                            

- Тейлор, це зовсім не так, як ви всі могли подумати. - почав виправдовуватися він.                               

- Нам байдуже на твоє особисте життя, поки воно не впливає на роботу гурту. - холодно сказала я. - Якщо тобі вже це все не цікаво, так навіщо ти просто продовжуєш тягнути час? Ми нікого не тримаємо, і ти можеш піти в будь-який час.                                                                                                         

- Ви не розумієте... - почав хлопець.                                                                                             

- Та куди вже нам. - різко відповів Брейден. - Чесно, я не хотів аби ти виступав з нами з самого початку. Але хто ж мене там слухав. Добре, з часом більш менш налагодилося. Але зараз ти все нам псуєш. Думаю, гурту "Paralyzed" буде краще без тебе.                                                              

Він завжди був найпрямішим з нас і одразу переходив до суті справи. Однак я досі не могла усвідомити, що він це сказав от так просто. Ми ж стільки років були однією групою, а зараз це все припиняється. Джеймс же теж не міг повірити, тому ні сказавши й слова, розвернувся та пішов геть. Але ж ми не договорили. До того ж я знала, що насправді його дуже сильно зачепили ці слова. Тому, я пішла слідом, зупинивши його в коридорі.                                                                                             

- Джеймс, зачекай. - і він на диво послухався. - Брейден не те мав на увазі.                               

- Ні, Тейлор. Саме те. - він різко розвернувся до мене. - Ти думаєш я не розумію, що вони ненавидять мене? І терплять лише тому, що ти попросила? Це було зрозуміло з самого початку. Та тоді в мене горіли очі музикою.                                                                                                                            

- А зараз вже ні? - чомусь я не була здивована. - Звичайно, ми ж для тебе нічого не значимо, адже з'явилася дівчина. Тому на друзів можна і не звертати уваги. Можна забути про свої обов'язки перед гуртом. А ми ж до останнього вірили, що ти справді зайнятий, і зовсім скоро все буде так, як раніше. - я згадала слова хлопців. - Точніше, в це вірила я.                                                                             

- Тейлор, це зовсім не те. Вона не моя дівчина. Це... - Джеймс потер перенісся. - Це складно пояснити. І я не думаю, що тобі варто то знати.                                                                                             

Його слова досить сильно вдарили мене, адже раніше хлопець ніколи не мав від мене секрети. Все змінювалося поступово. І в той час, як я закохувалася в нього, він ще далі від мене віддалявся. А тепер час розставити все по своїх місцях.                                                                                             

- Я не впізнаю тебе, Джеймсе. Де подівся той хлопчик, з яким ми мріяли перевернути уявлення людей про музику? Той хлопчик, з яким ми щодня мріяли вступити до Мерілендського коледжу мистецтв? - досить важко було стримувати сльози. - Де той Джеймс, в якого очі горіли музикою і йому подобалося те, що він робить?