Глава 15

Це було так дивно, адже я розуміла, що Раян Паркер явно не та людина, яку б я хотіла бачити у своєму домі. Проте саме він зробив моїх батьків щасливими. Вони так хвилювалися, що я зроблю неправильний вибір в стосунках чи взагалі лишуся сама, що зараз були готові навіть видати мене заміж за нього. І я не перебільшую. А ще велику роль тут зіграв той факт, що їм було його дуже шкода, бо він не бачив любові від батьків. Просто якесь комбо. Однак мене лякало зовсім не те, що він їм сподобався. Річ у тому, що я відчула себе комфортно поруч з ним. На якусь мить я і справді повірила, що він мій хлопець. Хотілося навіть, аби це продовжувалося і надалі.                               

Так, Тейлор, треба заспокоїтися. Це все просто я вигадала собі, а насправді я досі ненавиджу цього хлопець. Мені ж подобається Джеймс. Проте після тієї розмови, коли він пішов з групи, я вже не була впевнена в цьому. Я була закохана в того іншого хлопця, в якого очі горіли музикою. Хлопця, що завжди був поряд. А цього я просто не впізнаю. З іншої сторони ми ж справді навіть не вислухали його. А раптом в Джеймса і справді щось сталося? А може я просто намагаюся його виправдати, відчайдушно чіпляючись за те, чого насправді немає.                                                              

Настрою зранку прокидатися зовсім не було. Я хотіла сьогодні провести весь день в ліжечку, але потрібно було йти в коледж. В мене ж останній курс, тому не можна пропускати жодного дня. Вдягнувши коротку сукню та піджак такої ж довжини, я заколола волосся на один бік. Чомусь я раніше не вважала себе гарною, адже завжди шукала якийсь мінус. З часом мені вдалося полюбити себе, і тепер все змінилося. Та інколи з дзеркала на мене дивиться та сама невпевнена дівчина.               

Швиденько поснідавши в гордій самотності, я попрямувала до коледжу. Сьогодні була досить хороша погода, тому я вирішила прогулятися пішки. До того ж було не дуже далеко. Взагалі треба цінувати останні теплі дні, адже зовсім скоро зима. Якесь погане передчуття не покидало мене, ніби щось має статися. Взагалі в мене дуже рідко таке буває.                                                                                   

Лілі вже чекала мене біля коледжу, поглядаючи на годинник. Ну, сьогодні я не запізнилася, але її пунктуальність ця...                                                                                                                            

- Я прийшла вчасно. - сказала я замість привітання.                                                              

- Бачу, навіть на одну хвилину та вісімнадцять секунд раніше. Хоча ти і йшла пішки. - подруга посміхнулася. - Щось зовсім на тебе не схоже.                                                              

- Просто погода хороша, вирішила прогулятися. - ми попрямували в сторону будівлі. - І як у вас із Каєм?                                                                                                                                                     

- Все просто чудово, я така щаслива. - Лілі буквально просяяла. - Він зі мною такий милий та добрий, а найголовніше, що я йому подобаюся. Знаєш, це приємний контраст у порівнянні з... - їй не треба було договорювати, адже прекрасно розуміла кого вона має на увазі. - До речі як там Генрі? Він має вже десь скоро повернутися.                                                                                                                            

- Так, лишилося зовсім трохи. Він же буде знімати та монтувати наш концерт. - потиснула плечима я.   

Я знала, що в подруги ще досі не пройшли почуття до мого брата. І хоч зараз вона зустрічається з Каєм, який їй справді подобається, та явно не забула про Генрі. Чесно, я дуже сподівалася, що в них щось вийде. Щось мені підказує, що брат закоханий в Лілі, проте через якісь свої причини приховує це. Але зараз немає сенсу про це говорити, поки він не повернеться.                                                         

Вже підходячи до нашої аудиторії, я побачила, що там дуже багато людей з'юрмилося, про щось голосно говорячи. Та те, що я побачила в середині, вибило мене з колії. Усе було в жахливому стані. На стінах надписи про те, що актори переможуть, всі інструменти та предмети мали якісь незначні пошкодження. Чесно, від цього навіть сльози на очі виступили. Наше місце зіпсоване. І все вказує на те, що це зробили актори. Звичайно є камери й дирекція з усім розбереться, але від цього менш неприємно не стає. Зіпсоване те, що було таким важливим для нас — наша аудиторія й інструменти. Це ж була наче друга домівка для музикантів. А тепер... Вони відновлять все і буде як раніше. Саме так і намагалася себе заспокоїти я, однак виходило не дуже добре, адже це для мене дуже важливо.      

Не в силах дивитися на це, я просто вибігла з коледжу, присівши на лавочку. Вже не було сил стримувати сльози. І це було не стільки через зіпсовану аудиторію та інструменти, як через інше. Вчора я забула про те, що актори є нашими ворогами. Я настільки сильно занурилася у свою жалість до Раяна, що не помічала всього. А може він це і зробив... Ось так за моєю спиною. Тобто спочатку він мило спілкувався з моїми батьками, а потім просто пішов і все зіпсував. І як тепер взагалі навіть говорити з цією людиною?                                                                                                                   

У своїх думках я навіть не одразу помітила, що до мене наближається Раян. Я швидко витерла сльози, адже він не має бачити мене в такому стані. Ненависть знову прокинулася з новою силою. Хотілося просто вдарити його, але з іншої сторони я ж не знаю, чи він причетний до цього. Чомусь моє серце підказувало, що він нічого не знав, і був так само здивований, як і ми. Однак зараз я його зовсім не слухала, віддаючи перевагу тому, що говорить мій раціоналізм. А може це взагалі був його крок у нашому протистоянні?