Глава 17

За ці два я зрозуміла одну дуже важливу річ — я сумувала за Раяном. Він був потрібен мені, я хотіла бачити його чи просто чути. Однак хлопець вирішив виконати моє прохання і залишити мене в спокої. Чи не вперше я пошкодувала про свої слова. А можна ж було просто вислухати його та зрозуміти. Я починала розуміти, що він ніяк не причетний до цього. Але ж моя гордість не давала вибачитися. На наступний же день знайшли винних, з якими тепер розбиратиметься дирекція. Вияснилося, що це двоє другокурсників вирішили проявити себе. Що дивно, акторський факультет наполягав на їх виключенні з коледжу, адже таким людям не місце серед них. І саме так і сталося, їх зобов'язали відшкодувати збитки та вигнали з навчального закладу. Нікому їх не було шкода, адже треба думати головою.        

Фостер, Генрі й навіть Лілі наполягали на тому, аби я поговорила з Раяном. Подруга навіть була впевнена, що я йому подобаюся. Однак в цьому я дуже сильно сумніваюся. Та я мала б вибачитися за свої підозри до нього. Саме це я все ж наважилася зробити після пар в коледжі, чекаючи його на парковці. Проте я боялася його реакції. Якісь такі незрозумілі почуття почали прокидатися в мені з неймовірною силою. І мене це справді лякало. Ось якраз Раян вийшов з коледжу, прямуючи до своєї машини. Та він зовсім не здивувався, побачивши мене. Ну так, звичайна справа.                              

- Раяне, я хочу поговорити з тобою. - ледве вимовила я. - Стосовно того, що сталося...                   

- Якщо ти хочеш мене ще раз звинуватити, то можеш навіть не псувати свої нерви. Я і так знаю про твою ненависть до мене. - сумно посміхнувся він. - До того ж я намагаюся виконувати твоє прохання і триматися якомога далі.                                                                                                                  

- Я хотіла вибачитися. - прошепотіла я.                                                                                     

- Невже сама Тейлор вирішила це зробити? - розсміявся Раян. - Знаєш, не варто. Я зрозумів, що ти мені не довіряєш, тому навіть не варто і говорити. Але якщо ти хочеш заспокоїти свою совість, то вважай, що я прийняв твої вибачення.                                                                                      

Та це було не правильно, адже ми так і не поговорили. Хлопець вже розвернувся, аби сісти у свою машину. І я навіть не знаю, що зі мною сталося, та я взяла його за руку, повертаючи до себе. Ці очі заворожували мене, і я просто втрачала контроль над собою.                                                 

- Тейлор, ти не розумієш, що робиш зі мною. Таке відчуття, ніби для тебе це гра. Однак мені це точно не потрібно, зрозумій. Я не хочу, аби грали моїми почуттями. - різко сказав він.                              

- Якими почуттями? - не зрозуміла я.                                                                                          

Невже він зараз вирішив якось так не дуже добре пожартувати наді мною? Але в наступний момент хлопець потягнув мене до машини, змушуючи сісти на переднє сидіння. Я взагалі не уявляла, що далі відбуватиметься. Але продовжувала мовчати. Раян же теж сів за кермо та ми кудись поїхали в абсолютній тиші. Мені вже б стало страшно, адже я просто уявлення не мала куди ми їдемо. А коли ми зупинилися посеред якогось лісу, я думала, що просто зараз тут приб'є мене по-тихому, і все.              

- Виходь з машину. - кинув він.                                                                                                          

Я послухалася, відчуваючи, як в мене починав прокидатися якийсь страх. Та Раян нічого не зробить мені. Потрібно все ж хоч інколи довіряти йому. Хлопець важко притулився до капота автомобіля, занурившись у свої думки. Я ж підійшла до нього, не говорячи ні слова.                              

- Тейлор, навіщо ти все це робиш зі мною? - важко спитав він. - В один момент ти мені даруєш неймовірні відчуття. Я нарешті почав жити й повірив, що можу бути хоч комусь цікавим. Не через якісь зовнішні фактори, а тому, що я такий який є. Ти змусила мене побачити як це — мати справжню родину. А потім сама ж і спустила на землю. Однак падати занадто боляче. - Раян гірко посміхнувся. - Це безглузде протистояння. Ми знову намагаємося довести іншим, що чогось варті. Проте мене це зовсім не цікавить. Якби я міг, то просто відмовився б від цього.                                                            

Я не одразу змогла усвідомити до чого він хилить.                                                                              

- Чому ти зараз вирішив мені це все сказати? - спитала я.                                                            

- Бо більше не можу себе стримувати. Коли ти не повірила, що я до цього не причетний, це було занадто боляче. Мені здавалося, що між нами виник якийсь особливий зв'язок. Адже ти... - Раян ніби збирався з силами. - Я закоханий в тебе з найпершого курсу, Тейлор. Весь цей час я не намагався якось образити тебе, а просто таким чином привертав увагу. Так, це по-дитячому, та я не вмів інакше. Тільки я повірив, що можливо щось зміниться, як ця війна між нашими факультетами. Та й твоя ненависть, вона занадто очевидна. - йому було боляче це говорити. - Кожного разу, коли ти добре до мене ставилася, мені здавалося це твоєю грою. І я не знаю, навіщо це все зараз говорю тобі, адже немає сенсу. Тому зараз я просто відвезу тебе додому, і зробимо вигляд, що цього не було.       

- Чекай. - я втримала його.                                                                                                           

Ці слова стали для мене неабияким здивуванням, адже я і підозрювати не могла, що в Раяна можуть бути такі почуття до мене. А може це просто його черговий крок? Та коли я заглянула в ці очі, то побачила лише неймовірну ніжність, яка завжди була присутня тут. Однак я не хотіла помічати її. Я сама вигадала собі цей його образ, навіть не намагаючись зазирнути глибше. Проте мої почуття до нього мені були самій незрозумілі. Мене тягнуло до Раяна зі страшною силою, але я довгий час не визнавала цього. В один момент це прийняти неможливо.