Це війна!

Глава 23

Кілька днів я була в такому стані, що навіть не виходила з дому. Всередині мене щось нестерпно боліло, адже Раян буквально зрадив мої почуття до нього. Я досі не могла усвідомити, що весь цей час хлопець просто дурив мене. А я ж йому повірила, ці всі слова про кохання здавалися такими щирими. А він вирішив просто підібратися через мене до музичного факультету. І як я могла нічого не помічати цього? Невже почуття настільки засліпили мене?                                                                                 

А от батьки вірили в його не причетність. Ніби він точно не вдавав, і його могли просто підставити. З однієї сторони це було логічно, адже хлопець точно мав би знати, що почнеться розслідування, і винного можуть очікувати наслідки. Та інколи наші бажання сильніші за нас. Я справді дуже хотіла вірити, що Раян ніяк до цього не причетний, але стільки доказів говорили мені про зворотне. Може я просто хочу якось виправдати його? А що якщо хлопець і справді не винний? Треба просто дочекатися кінця розслідування. Тоді я зможу робити якісь висновки. Та я вже і так наговорила йому зайвого. Краще просто зачекати, а потім вже думати.                                                                                         

В той день, коли все стало відомо, мама таки змусила піти мене до коледжу. Останнім часом її здоров'я в рази покращилося, адже хвороба поступово почала здавати свої позиції. Я була справді рада цьому, однак зараз не могла думати про щось інше. Тому, швидко вдягнувшись, я попрямувала пішки до коледжу. Генрі пропонував мене підвезти, проте я хотіла подихати свіжим повітрям. Не хотілося взагалі ні з ким говорити чи навіть просто мовчати в цій незручній тиші. Сотні думок крутилися в моїй голові, і це буквально зводило мене з розуму. Я ненавиділа це все, і скоріш би вже закінчилося це навчання.                                                                                                                                            

Однак на парах всі були якісь стривожені, адже наш факультет та акторський знову попросили зібратися у залі, ніби хотіли нам щось повідомити. І мені це зовсім не подобалося, адже минулого разу не закінчилося нічим хорошим. Лілі та Брейден сіли поряд зі мною, адже вони намагалися контролювати мій стан.                                                                                                                        

- Невже знову якісь проблеми? - подруга закотила очі. - Що, невже вони вирішили переглянути своє рішення по фінансуванню і зараз повідомлять нам про те, що ми перемогли?                              

- Лілі, ніколи не думав, що ти така оптимістка. - розсміявся хлопець. - Заспокойтеся, зараз буде відносно хороша новина. Принаймні для деяких з нас.                                                            

Він так посміхався, ніби точно знав для чого нас тут зібрали. І чесно, я б навіть не здивувалася цьому. Так вже сталося, що Брейден завжди й все про всіх дізнавався, чого йому б це не коштувало. Такий журналіст в ньому пропав. Якщо ще додати до того загострене почуття справедливості, і виходить просто ідеальна суміш.                                                                                                                        

- Так, розказуй, для чого ми тут. - не втрималась Лілі. - По очах бачу, що ти знаєш правду і не хочеш нам говорити.                                                                                                                        

- Потерпи ще трохи й сама все побачиш. - він стійко тримав оборону.                                                

- Ні, Тейлор, ну ти подивись на нього. Тобі подобається мене дратувати? Дивись мені, не подивлюся на те, що Міра буде не в захваті, а добряче вдарю тебе. Сам знаєш куди. - вона хитро посміхнулася. - Краще скажи зараз, поки я тебе не вбила.                                                                                          

Він хотів щось відповісти, але на трибуну вже підіймався директор, а значить починається щось цікавеньке. Однак мені було не до того. Очима я знайшла Раяна, що не зводив з мене погляду. І він був сповнений такого не підробленого болю, що мені стало навіть шкода. Прокинулося дике бажання підійти та обійняти його, проте я стримала себе. Невже так буде і далі? Ні, я не хотіла. Лише пройшло кілька днів, а я не могла уявити свого життя без нього. Стільки раз було бажання взяти телефон та написати йому. Спитати, чи все добре, чи він відпочив добре. Хотілося знати такі дрібниці, аби я була впевнена, що йому комфортно. Напевно саме так і починається кохання — почуття, яке я так довго старалася уникати.                                                                                                                        

- Студенти, всім доброго дня. - почав директор, змусивши мене відволіктися від своїх думок. - Всі ви знаєте про події, що відбулися кілька днів тому. Так вже сталося, що запис музикального факультету був викрадений, і ми одразу ж почали розслідування. І сьогодні ми готові оголосити про те, що винні були знайдені та готові вже понести покарання. - він явно нервував. - Це виявилися старшокурсники Кай з акторського факультету та Джеймс з музичного. Мотиви нам поки невідомі, адже вони не дуже то й хочуть розмовляти. Хлопців вже виключено з нашого коледжу, однак я не думаю, що ми на цьому зупинимося.                                                                                                                                              

Але далі я його майже не чула, бо одразу дві новини мене вибили з колії. Перша була хороша — Раян ні в чому не винний. Батьки мали рацію, адже його і справді підставили. А я не повірила до кінця в це, хоча мала б. Я завжди мала бути на його боці, а я залишила хлопця самого. І якби не це розслідування, то так до кінця життя і звинувачувала б його. Друге — в цьому винуваті Джеймс і Кай. І зрада другого мене не сильно й засмутила, бо я не близька з ним. До того ж якщо ще на початку року я вірила, що він найадекватніший з його факультету, то з часом ця думка змінилася. А от Джеймс... Він був моїх найкращим другом вже стільки років. Це хлопець, який завжди мене підтримував, який мріяв вступити до Мерілендського коледжу мистецтв на музичний факультет. І він сам же все зруйнував. Але навіщо... Не думаю, що отримаю відповідь на це питання.                                                            




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше