Глава 25

Прокинулася я зранку від того, що дуже сильно боліла голова. Не дивлячись на вчорашні події, мені досить легко вдалося заснути. Особливо враховуючи те, що я була в надійних обіймах Раяна. Як же я скучила за ним. А думки про те, що він винний в зникненні нашого запису буквально вбивали мене. І як я могла повірити в це? Невже це означало, що я зовсім не знаю свого хлопця? Хоча я вже не можу його так називати, адже сама сказала не наближатися до мене. Та зараз його поряд не було. Він просто пішов.                                                                                                                                            

А я ж згадувала, з якою ненавистю він вчора бив Джеймса, намагаючись зігнати на ньому всю злість. Брейдену довелося заспокоювати його. Та коли хлопець опинився поряд, я побачила лише неймовірну ніжність та кохання. Я намагалася піднятися на ліктях, але неймовірно боліла голова. Вже за мить поряд зі мною опинився Генрі. Напевно він чекав доки я проснуся.                                   

- Тейлор, з тобою все добре? - одразу ж запитав він. - Як голова?                                                  

- Болить. - прошепотіла я. - Раян...                                                                                                         

- Він нещодавно пішов, адже має певні справи. До того ж йому потрібно дати свідчення проти Джеймса та Кая, адже ти себе не дуже добре почуваєш. Ми так хвилювалися за тебе. - посміхнувся брат. - Якби Раян та Брейден не встигнули...                                                                                                         

Я бачила, що його руки стиснулися в кулаки, і він дуже шкодує, що в той момент не був поряд з тими двома. Та зараз я в абсолютному порядку, тому і не варто хвилюватися. Взагалі не уявляю, чому вони вирішили мені помститися. Невже в них взагалі не лишилося зовсім нічого хорошого? Як сказав Джеймс, вони хотіли зробити боляче Раяну. А якщо зі мною щось станеться, то це буде найгірше для нього. Мій найкращий друг перетворився на монстра, а я навіть і не помітила. Та найгіршим було те, що я так і не повірила тоді Раяну, що він не причетний до зникнення запису. І я маю негайно поговорити з ним. Тому повідомивши Генрі про свої плани, я почала швидко вдягатися. Звичайно брат був проти, та розумів, що я все одно зроблю це. Він же запропонував мене підвезти, і на це я радо погодилася. Так, синці ще дуже добре видно, але маскувати я їх точно не буду. На це немає часу, та й бажання.     

Вже за двадцять хвилин я опинилася біля коледжу. Вийшовши з машини, я помчала до кабінету директора. Поліція чатувала тут, розпитуючи усіх, але мене з легкістю пропустили через те, що я постраждала. Не довго думаючи, я відкрила двері та влетіла в середину. Тут сидів директор, Раян і Фостер. Дивно, а він що тут робить? До того ж в костюмі, ще й виглядає так, ніби йому не дуже комфортно тут. Що взагалі відбувається? Я бачила, що Раян хотів податися мені на зустріч, але вчасно стримав себе. Невже нам завжди буде так незручно в компанії одне одного? Добре, подумаю про це потім.                                                                                                                                            

- Тейлор, як добре, що ти прийшла. Тобі вже краще? - спитав директор.                                         

- Так, я в порядку. - я присіла на стілець. - Що тут відбувається?                                                       

- Містер Паркер, - він чомусь вказав на Фостера. - Виявив бажання профінансувати музичний факультет. І він готовий пожертвувати круглу суму на нове обладнання та інструменти.           

- Фостер? - не зрозуміла я. - Але я... Містер Паркер?                                                                      

- Тейлор, давай ми разом з Раяном поговоримо за дверима, адже тут ще є певні справи. - перервав мене чоловік.                                                                                                                                           

Я ж могла лише кивнути, адже погано усвідомлювала, що зараз відбувається. Фостер спонсор музичного факультету? Але як таке може бути? Ще й містер Паркер... Судячи з незадоволеного вигляду Раяна, це і є той самий дід, про якого мені розповідав хлопець. Тобто весь цей час чоловік брехав мені. Просто прекрасно. Тому коли ми увійшли в порожню аудиторію, я ледве стримувала свою злість.                                                                                                                                            

- То може тепер розповісте мені? - сказала я. - Весь цей час я вважала тебе своїм другом, Фостере. Я ділилася з тобою своїми переживаннями, щиро вірячи, що тебе це турбує. А ви просто вирішили якось використати мене?                                                                                                                                 

- Я до цього не причетний. - Раян був не менше не задоволений тим, що ми знайомі. - Як ви взагалі познайомилися? Я пам'ятаю, що ти розказувала про чоловіка, якому допомагала. Але невже...      

- Думаю, зараз я маю пояснити все для вас двох. - видихнув Фостер. - Тейлор, Раян мій онук. І я знаю, що ти в курсі нашої історії. Але я ніколи тебе не обманював. Насправді я бачив тебе не раз в коледжі, коли спостерігав за ним. І тоді так випадково підвернулась наша зустріч. Маю зізнатися, що я спочатку я сприймав це як можливість бути в курсі життя своєї родини, яку я втратив через власну дурість. Я справді намагався все виправити з твоїм батьком, але він не бажає мене слухати. - чоловік звернувся до Раяна, а тоді вже знову обернувся до мене. - Та мені подобалося наше спілкування, Тейлор. Ти мені так нагадувала мою доньку. Я хотів припинити це все, аби не обманювати тебе. Та не міг. Ти стала дуже дорогою для мене і я завжди був щирим з тобою. Тому коли я дізнався про те, що фінансування для музичного факультету не буде, то й вирішив все виправити.