Глава 14

З самого ранку тато прийнявся готувати вечерю, адже до нас має прийти Раян. І це було так дивно, адже студент акторського факультету буде в мене вдома. Та ще й в якості мого хлопця. Я дуже сподіваюся, що коли я знайду того самого, то батьки приймуть його так само тепло. Принаймні я вірю, що саме так все і буде. Але чомусь я хвилювалася перед цією вечерею. Мені мало бути байдуже, адже це ж Раян Паркер і ця вся ситуація сталася лише через нього. Та після вчорашнього знайомства з його батьками я якось змінила своє ставлення до нього. Мені стало шкода хлопця.                               

Як тільки я уявляла маленького Раяна, який весь час такий самотній, і зовсім не отримує любові від батьків, всередині мене все стискалося. Е ні, треба з цим щось робити, бо так можна і до симпатії докотилося. А воно мені не потрібно.                                                                                             

Поговоривши з Лілі, я прийнялася збиратися. Подруга була просто шокована усім цим, але, звичайно, я не розповіла їй про ситуацію в родині Раяна. Мені здається, якби він хотів аби хтось знав, він би розказував про це. Хоча, може його друзі й в курсі. Але це не мій секрет, тому і не мені його розповідати. Вирішивши вдягнути сукню до колін, яка мало блакитно-білий колір, я розпустила волосся та нанесла макіяж. Все ж я маю показати, що закохана в нього, тому і виглядати потрібно відповідно.   

О шостій вечора хлопець був вже біля наших дверей. Виглядав він доволі непогано, адже вдягнув чорну сорочку, штани та черевики. Дивно, хлопець навіть вирішив скористатися дуже ароматними парфумами. Він сьогодні був таким гарним, що на якусь мить я навіть не могла відвести погляду від нього. Але струснувши головою, я прогнала ці думки. Краще не розглядати Раяна в такому сенсі.                                                                                                                            

- Привіт кохана. - посміхнувся він, поцілувавши мене в щоку.                                                              

Чомусь на автоматі хотілося відхилитися, але я не стала цього робити. Все ж ми маємо зіграти пару перед моїми батьками. Він привітався з ними, подарувавши мамі квіти, що він приніс спеціально. І як можна було вгадати з ліліями? Напевно, в нього якийсь радар. Цей хлопець знав, як подобатися людям. Але зараз це, чомусь, зовсім не дратувало. Йому обов'язково бути таким до біса харизматичним? Господи, Тейлор, що з тобою відбувається? Заспокойся, це ж Раян Паркер.        

- Сподіваюся, що ти голодний, адже ми стільки всього приготували. - посміхнувся тато.                   

- Звичайно, я чекав на цю вечерю цілий день. Тейлор мені казала, що ви просто неймовірно готуєте. - він переплів наші руки. - Нарешті сьогодні я зможу з вами познайомитися ближче, містере Баєрс. На щастя, з вашою прекрасною дружиною я вже бачився.                                                              

Так, ану досить мені посміхнутися як божевільна. Це все гра, не варто забувати про це. Але я не могла втримати ці думки у своїй голові. Добре, сьогодні справді варто розслабитися й уявити, що він і справді мій хлопець, а я закохана в нього до нестями. Хто ж знав, що це буде набагато легше, ніж я собі уявляла з самого початку. Ми присіли за стіл, а тато все розпитував у Раяна про його життя. Звичайно, він намагався уникати неприємних тем про родину та про наше майбутнє. Що ж, я дізналася дещо нове про свого "хлопця". Але мене вразило дещо інше. Спочатку він був дуже напруженим, але з часом розслабився та почав насолоджуватися часом з моїми батьками. Раян і справді їм дуже сподобався. Після вечері я зробила усім кави й ми присіли у вітальні.                                              

- Раяне, а розкажи мені про ваше перше знайомство. - попрохав тато. - Ні, я знаю, що вчитеся разом, але все ж якось це відбулося.                                                                                             

- З радістю. - посміхнувся він. - Я вперше її побачив ще на вступних іспитах. Насправді така дівчина не могла не вразити. Я думаю, в той час я не один був вражений нею. В Тейлор є якесь світло, що приваблює людей. Чесно, сам не помітив, як встиг закохатися. Однак вона довгий час не помічала мене. І лише зараз мені пощастило.                                                                                             

Цікаво, чи говорить він щиро? В мене аж мурашечки по шкірі пробігли. Невже він справді в мене закоханий? Хоча, не варто забувати, що він один з найкращих студентів акторського факультету, а тому може досить легко вдавати. Та чомусь я відчувала, що зараз він щирий. Це так дивно, ще й викликало в мені незрозумілі емоції.                                                                                                                            

- Це так, діти в нас і справді особливі. - посміхнулася мама.                                                              

- Бо в них дуже хороше виховання. - відповіла я.                                                              

І це справді так, адже кращих батьків неможливо було навіть уявити. Я це знала і раніше, але ця вся ситуація з Раяном та його родиною впевнила мене ще сильніше. А він зараз так спокійно відповідає на всі питання моїх батьків. Напевно, вони йому сподобалися. Ще б, такі люди симпатію викличуть завжди й в будь-кого.                                                                                                                            

- А які взагалі плани на подальше життя? - раптово сказала мама, вирвавши мене з думок. - Чи плануєш ти продовжувати стосунки з нашою Тейлор?                                                              

Я мало не випустила чашку з рук. Ну вона дає. Чи можна було зробити цю ситуацію ще більш незручною? Однак хлопець відреагував нормально.