Це все тимчасово

.

Життя бушувало до тебе і після. Ти став причиною поділу її парканом, нескінченно-довгого паркану, що нерівною лінією ділив моє життя навпіл. Пам'ятаю, як твої руки малювали огидні слова на ньому, як все твоє існування безжально відбивалося на обмальованих, прогнилих дошках. Я б розповіла тобі все, виклала б на духу всі почуття і страхи, надії та бажання, але стислі слова забралися у гортань, якомога далі від порожніх розмов, що цілодобово безперервно літали між нами. Якомога далі від порожнього тебе, вони зарилися під зміїні шляхи забору, зачаїлися до кращих часів. А настануть вони?

Я хотіла розповісти, що зберігаю в осінньому блокноті наші з тобою дощі, що сховала в літньому саду нечіткі лінії нашого майбутнього, що кінчиками пальців відчуваю твоє міражне тіло, що бачу в кожній тіні наш сонячний ранок.

Якби у мене вистачило сміливості, я б запитала, що схожого у тебе з морським бризом; хотів би ти стати маяком, який у нічну гладь освітлює шлях кораблям; чи впізнаєш ти мене по звуках кроків. Я — так.

Якби у мене був час, благала б, щоб ти втопив мене в вересневих променях, залишивши лише одні двері відкритими... я про стільки хотіла сказати, але весь час тонула в тобі, і наполегливо мовчала.

 

Ти залишив після себе важкий запах тютюну і недбало сказані слова прощання, ніби нічого не мало значення. Так холодно дивлячись у моє обличчя, йшов, забуваючи всі історії, що чорною тінню тягнулися до твоєї віддаленої фігури. Ти забув про мене.

До зустрічі, слова надії були сказані тобою як щось хибне, брудне, неприйнятне. Ти, ніби, в той момент зневажав все існування людського роду, будь-які взаємини, для тебе тоді були гріховним помислом Сатани. Я тебе не звинувачую. Адже, це все тимчасово.

Пали все, до попелу і запаху гарі. Тобі ж подобається грати з вогнем? Ти — справжня катастрофа, що наполегливо руйнувала моє життя. Цеглина за цеглиною, розбирав мій притулок. І я готова була віддати тобі все, а ти як нестримний вогонь, жер усе на своєму шляху.

 

«Це все тимчасово»

Так ти говорив кожен день після нашого знайомства, змушуючи мене, ніби дурну дитину, перепитувати "Що тимчасово?". Сміючись, відповідав - "Все!".

Я ненавиділа ці дні, як і всі інші.

Навіщо ти з'явився тоді?

В одну мить ми стали: надламаними, плаксивими, саркастичними, закоханими, замкнутими, щирими, божевільними.

Ти — нерозсудливість із першого погляду, на яке у мене ніколи б не вистачило сміливості та щирості.

Знаєш, моя юність, час, що так безжально пройшов із тобою, схожий на вир нікчемних думок і жахливо-незручних вчинків. Мені так шкода... я б прибрала, стерла б себе з твоїх спогадів.

Часом, я сумую за тобою з такою силою, що моє тіло цю тугу перетворює у фізичний біль. Боляче думати про тебе. Боляче не бути поруч. Боляче день у день намагатися відпустити. Воно мене душить, тягне на дно, дряпає і боляче кусає. Тримає довгими, кістлявими пальцями за хребет і несамовито завиває, змушує кидатися із одного кутка в інший, шукаючи рятівний круг. Усе марно.

Мені не впоратися зі своїми почуттями.

Я вже на межі.

Це все тимчасово.

 

Часом, я згадую нашу першу зустріч. Перший погляд. Твої очі і хвалькувата посмішка. Це божевілля почалося із першого погляду, з першої хвилини. Вже тоді моє єство здалося без бою.  

У дзвінкій тиші я закохалась. Це ніби торкнутися хмар, відчути такий важливий і жаданий ковток свіжого повітря. Я, в той момент, була повністю у тобі. Зрозуміла, що всі ці роки моє тіло та душа жили заради  тебе. Мені хотілось підійти настільки близько, щоб огорнути собою твоє тіло повністю. Щоб ти нарешті помітив мене. Зробив три кроки назустріч. Дав зрозуміти, що теж цього хочеш. «Подивись на мене так, як я дивлюсь на тебе» - я чую свої слова, вони під товстим прошарком тиші, яка застигла між нами, так голосно відбиваються у мене в грудях.

Це все наче блискавка. Тимчасова блискавка, яка вб’є одного з нас.  

Одні тільки думки про Початок, здатні створити тріщини в моїй свідомості, я ніколи не розкажу, що з нетерпінням чекаю, коли стіни почнуть валитися, тому і впадаю в темне минуле, сподіваючись, втопитися у ньому.

Я дивлюся на твоє міражне обличчя. Усе як вперше.

Твоє темне волосся пахне цигарками, а колись ідеально випрасувана біла сорочка — зім'ята. Прохолодне повітря роздмухує поли одягу, ти одягнений не по погоді, від чого і тиснешся до своїх друзів, у пошуку рятівного тепла. Ліниво відповідаючи на питання, мружишся від яскравого осіннього сонця. Твої груди повільно підіймалися вгору і опускалися донизу із кожним подихом. Знав би ти, як сильно я хотіла відчути твій подих, покласти голову на твої груди і просто слухати мелодію твого серця.

Я закохалась в тебе там, біля бібліотеки, в один осінній день, коли ти стояв із своїми друзями і про щось голосно розмовляв. Дзвінкий сміх інколи переривав ваші важливі розмови. Ви не бачили нікого окрім себе. Не бачили незадоволенні обличчя перехожих. Не бачили зацікавлених поглядів у ваш бік. Ти не бачив мене. Я стояла поруч, усього за кілька метрів від тебе. Дивилась у твій бік. Вивчала тебе. А мої почуття й емоції так і залишили не озвученими. Я – боягузка.    




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше