8. Рів

Згадалося.

Давно не гуляла із дітьми. Повиростали ж! Самі собі ходять, куди хочуть.

А колись… Нікуди самих не випустиш, бо ж — малі! Старшій — шість , середньому — два, а молодшої ще й не було і якби тоді сказали, що буде, то хто б ото у те повірив? Яке — ще? Тут із цими б якось розібратися…

Перша вагітність. Поворохнулося — записала дату, час, хвилини.

Друга вагітність. Поворухнулося не пам’ятаю точно, коли саме, але десь приблизно ось тоді…

Третя вагітність. Із старшою поки уроки зробиш, молодшого поки нагодуєш, потім про обидвох усі скарги від сусідів повислуховуєш, потім… Одяг їм на ранок приготувати, посуд повимивати, хату позамітати, чоловікові пояснити, щоб зайшов за мною на роботу наступного дня, бо важко мені нести велику коробку прального порошку, потім повідмивати тих дітей, бо знову десь лазили по деревах… Якийсь пісок у волоссі і вухах! 

Падаю в ліжко… І у мені… ще щось ворушиться!!! Боже мій милий! Ще й ти тут! Я ж за тебе зовсім забула… І що оце буде? Як воно все буде?

Якось і забулося…

Вийшли якось ото взимку на прогулянку із двома. А зими в нас які? Такі — ніякі іноді. І та теж була ніяка. А в нас у дворі тоді величезний такий глибокий рів був! Тодішній мер міняв по усьому місту усі комунікації. Рів викопали, труби якісь там ніби замінили, але закопувати не поспішали…

Чи то в них гроші на той момент, як завжди… позакінчувалися, чи щось інше було тому причиною… — я не знаю. Знаю лише, що дощем попідмивало той рів так, що дерев попадало, повивертало з коренями десь шість чи сім… Гарних таких! У нас тут зелено було… 

Ну ось, вийшли ми… Рів тоді щойно викопали. Він зовсім свіжий був. Дітям цікаво було… Вони винесли собі якесь приладдя з картону, побудували якусь халабуду і назвали її базою. Пововтузилися по поверхні, а потім перенесли ту базу глибоко в рів… Ну… Як ніби у бомбосховище, чи що у них там було… Не знаю.

Сидять вони у тій ямі, далі вовтузяться. А я на них зверху споглядаю. Мені навіть зручніше, ніж коли вони лазять десь чи бігають. У ямі травмонебезпечність, як не крути, зменшена у рази! Падати нікуди, машини не їздять, собак нема і велосипедів також… Суцільний спокій! 

Якийсь чоловік так собі ніби впевнено йшов вздовж того рову, а потім раптом — зник! Виявляється,то був сліпий і він цим шляхом ходив ледь не щодня і не знав, що тут рів… Впав і здивовано обмацує навколо себе глину, не розуміючи, що саме трапилось…

Я до нього в той рів вскочила і, пам’ятаю, що ніяк не могла його звідтіля витягти! Він не допомагав ніяк! Не те, щоб опирався… Ні. Він розумів, що йому допомагають. Але й не групувався, як зазвичай людина, коли тримається за мотузку, має згрупуватися уся, аби її легше було витягти. А цей, як мішок такий собі… кілограмів біля семидесяти… Але врешті вдалося!

Я знайшла всередині того рову виступ, підвела його туди, стала на виступ і вийшло, що я не повністю знизу біля нього, але й — не повністю зверху над ним… Тобто, мені не довелося його ні самостійно підіймати, ні самостійно витягати, щось таки вдалося зробити і йому також! Декілька ривків тренувальних і — ура! Вилiз! 

От коли я там біля нього витанцьовувала, з вікон повиглядало декілька сусідських голів… Голів — у анатомічному сенсі, а не у адміністративному…

І коли цей незрячий, але сміливий і самостійний чоловік… віддихався… я його провела трохи і повернулася назад працювати наглядачкою при дітях, обличчя на тих головах, що продовжували стирчати з вікон, здивовано продовжували на мені зосереджуватись. І не ховалися! Я собі стою далі… Вони стирчать. Потім… Тітка з п’ятого поверху не витримала й питає:

— Оксано! Ти що там робиш?

— Як — що? — кажу здивовано… Мовляв, хіба не видно? — Із дітьми гуляю.

— А де діти???

І тільки тут я зрозуміла, що вони із вікон дітей моїх не бачать! Я стою біля того рову, як самотня калина серед пустища!

Діти вовтузяться тихо, радіють, що їх не женуть звідти, а сусіди вже мозок перевантажили, чи то я там на варті — сліпих витягати, чи то — п’яних, чи сама вже… того… не того… Не витримали, таки запитали… Але у відповідь не повірили. А коли діти повилазили… Тоді… краще б вони того не бачили! Що то за мати? Діти — у ямі сидять… Ганьба.