Чаламада

17. Дівочник-2

 

Володька у спілкуванні нікого не навантажував, більше слухав, ніж говорив, в міру випивав, в міру сміявся… От Анжелка і попросила чоловіка, аби цей Володька до них у гості якось завітав…

І якось-то навідався Володька до них додому, а в цей момент до Анжелки «випадково» зайшла за сіллю сусідка Наталка… у вечірній сукні… Ну… Всяке бува! Чого ви… Не вірите, що можна за сіллю чи за часничком зайти у вечірній сукні? І із зачіскою? І з макіяжем-педікюром-манікюром і у нових парфумах, аж очі ріже??? Ну і не вірте! Якщо у вашому житті цього не було — ви не жили! 

А цей Володька… він і сам так собі нічогенько! У костюмі, у свіжій сорочці, при краватці… Чого б це нам запрошувати до себе всіляких там задрипанців? Ми собі такого начищеного пригледіли! А він втомлений, з роботи… До друга заскочив на хвильку… А тут — така краса! Неймовірна! Звичайно, що він був зачарований! Одружилися.

А вже після весілля з’ясувалося, що Наталка, яка виросла сама у мами, бо татусь їх колись покинув на четвертому поверсі п’ятиповерхівки, вийшла заміж не за будь-кого, а за єдиного професорського синочка! І цього ніхто не знав! Бо він нікому не казав…

Батьки його Наталку не прийняли, і йому прийшлося прийти приймаком до Наталкиної мами… у двокімнатну квартиру із тещею на пенсії… Але Наталка була щаслива! Бо Володька — майже двометровий красень і її любить! І тепер вони можуть вечорами збиратися усі разом, родинами, і вже Наталці не сумно, і Анжелці не сумно на неї споглядати! Ось воно — щастя!

— Ой! Дякую тобі, дорогенька моя подруго! Якби не ти, то я би ніколи не знайшла собі такого чудового чоловіка! — розчулена, сп’яніла від щастя прийшла сусідка Наталка через тиждень після весілля із шампанським та величезним тортом вдячності за своє неймовірне щастя. — Він такий гарний, такий освічений, такий вишуканий!!!

А треба сказати, що працював цей гарний і освічений у податковій інспекції і його усі боялися… І щодня йому потрібно було прасувати дві чистенькі сорочки…

— Знаєш що, Анжелко! Ти чим ото собі думала, коли мені того Володьку сватала? — через місяць спозарання знову прийшла Наталка, але вже без шампанського і без торта. — Ти що, не бачила, який він кожного божого дня випендрений ходить? Ти знаєш, що це таке за життя — щоденно прасувати дві чисті сорочки?! Сама собі свому рудому футболки і не думаєш прасувати… На ньому випрасуються… А мене на таку муку прирекла… Віддавай шампанське! Не хочу я його більше бачити, того Володьку… Ой, недаремно він моїй мамі одразу не сподобався!

Анжелка дуже хотіла спати, бо рудий на світанку поїхав у рейс і його потрібно було нагодувати… Вона вислухала здивовано Наталку і мовчки вийшла за шампанським у кімнату, віддала і пішла спати далі… Наталка забрала пляшку і теж пішла, гучно грюкнувши дверима…

— І навіщо воно тобі треба було? — ввечері рудий дорікав дружині після того, як вислухав всю цю історію про ранкову гостю… Він вже знав, що Наталка виставила за двері Володьку разом із його сорочками.

Теща переможно святкувала омріяну донечкину самотність, прилюдно обливаючись гіркими сльозами. А Наталку мучила вранішня нудота і їй здавалося, що то все через чоловікові сорочки…

— Анжелко!!! Ти вдома?! Анжелко!!! Забери назад шампанське! Дякую тобі, дорогенька! Ми помирилися з Володькою! Він повернувся! У нас буде дитина! Його мама мене прийняла! Анжелко, у нього така чудова мама! — Знову через місяць з самого ранку прийшла Наталка щаслива і радісна. — Анжелко, ти чуєш мене? Якби не ти, у нас би не було такого щастя!!!

Теща тихо плакала на кухні і натужно посміхалася на вулиці сусідям, які раділи, що молода родина знову об’єдналася.

Так Анжелка прожила із тією Наталкою по сусідству років з двадцять. Кожного разу, коли Наталка з Володькою сварилася, вона приходила іноді навіть посеред ночі, щоб висловити свій гнів… Адже, якби не Анжелка, то Наталка ніколи не зустріла б того бісового Володьку і не вийшла б за нього…

Зате кожного разу, коли вони мирилися, Наталка почувалася такою щасливою і вдячною, що приходила також — іноді посеред ночі, аби поділитися своїм щастям…

Це продовжувалось, поки у Володьки не помер батько, який так і не зміг прийняти Наталку за невістку… А його вдова покликала дітей разом із онукою жити до свого великого професорського будинку. Теща залишилася сама і вже нікому нічого не казала…
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше