Чари дракона. Магічний ліс

Розділ 8: «Вогонь»

По дорозі до кабінету Заклинань нас наздогнав Джордж.

–Привіт!,–привітався він ставши навпроти нас, і таким чином перегородив нам дорогу. Ми зупинилися.

–Привіт,–коротко відповіла я і взявши Марі за руку потягла вбік, щоби піти. Але не так сталося, як гадалося. Він знову перегородив нам дорогу.

–Куди це ви?,–спитав він, досі стоячи перед нами.

–А що? Маємо звітуватися? Урок у нас! До речі, вже за 5 хвилин. Тож, прошу, будь таким люб'язним, пропусти нас нарешті,–голосно сказала я. Ну чого ж він хоче? Ще скажіть, що ми з ним в одному класі!

– Урок Заклинання?,– як? Звідки він знає? Вгадав чи що?,–До речі, ми з вами в одному класі.

Аби качка його копнула! Он воно що! То я маю його терпіти всі ці роки? Хоча в принципі нічого поганого не робить, хіба що крім того, що зненацька перегороджує дорогу. Але може, все ж таки, він цілком нормальний? 

–Ясно,–на цей раз йому відповіла Марі.

–Як щодо нашої дружби? Ми можемо стати друзями?,– зненацька запитав він вивівши мене з думок.

–Ну, мабуть так. А ти що думаєш, Моллі?,–спитала Марі.

–А чого ні? Можеш бути другом.Тільки відійди, бо вже через хвилину урок,–відповіла на очікувальні погляди я.

І ми втрьох пішли до класу Заклинань. 

Зайшовши туди ми виявили, що залишилися всього дві вільні парти. На одну людину, що однозначно нам не підходила, та на три. Тож не довго думаючи ми сіли втрьох за цю парту і виклавши всі необхідні на урок речі чекали коли буде дзвінок.

Зі звуком дзвоника настала цілковита тиша. Було чути лише сопіння багатьох учнів та де-не-де порипування вже трошки стареньких стільців.

–Доброго вам дня!,– сказав вчитель нарешті вставши зі свого стола,–Я професор Зорт, і ми з вами будемо вивчати заклинання. Давайте зразу ж приступимо до першого. 

Вн трошки почекав і продовжив далі.

–Це не буде заклинання з підручника, тобто з навчальної програми. Сьогодні ми виявимо хто з вас справжній чарівник, і хто зможе, без таких аж сильних знань, робити різні заклинання. А хто не чарівник, буде вчитися. Нічого страшного немає,–додав він останнє речення, подивившись на перелякані очі учнів,–Вам просто треба сказати слово "Імпертія" і будемо зразу бачити. Почнемо, мабуть, з тебе.

Він кивнув головою на мене. Чому саме я? Але я чемно вийшла з-за парти і підійшла до нього на середину класу.

–Як тебе звати?,–зацікавився він.

–Моллі Браун,–відповіла я, і на секунду побачила в його очах здивування. Але, може, то так тільки здалося?

–Отож, Моллі висунь праву руку на рівень очей і напруж її. А потім скажи "Імпертія".

Я слухняно витягнула напружену руку і сказала "Імпертія".

Зненацька з моєї руки кулею пішов вогонь. І так далеко, і такий сильний, що аж всі учні попригиналися на парту.

–Схоже, що Моллі, ти справжній чарівник,–підбив підсумки професор Зорт,–Прийдеш завтра вранці до мене в кабінет, і я дещо тобі про це розкажу. Зараз маємо багато ще встигнути.

–Добре,–погодилась я, а сама зі здивуванням і зацікавленням пішла до своєї парти.

–Ну ти й даєш!

–Це було неймовірно!

Один за одним привітали мене мої друзі. І я з розпашілим обличчям сіла за парту. Професор Зорт по черзі викликав учнів. Та я не слухала, хто ще був чарівником. Не могла зосередитися, адже, весь час думала про цей дивний і водночас дивовижний вогонь.

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше