Частина четверта. Перехідна печера. Кромер. Гав-гав-гав і Клітки.

Ранок. Ранок в Чарівній країні завжди чарівний. Сонце прокидається першим. Своїми променями проганяє ніч, освітлюючи все навкруги. І цим самим несе тепло і добру звістку, що новий день розпочався. Небо вранці завжди безхмарне і погода завжди добра, адже хмаранці тільки прокидаються і настрій в них хороший.

Льоллі і Боллі прийшли до місця зустрічі перші і стояли, як заворожені дивлячись своїми сонними очима на схід. Сонце лоскотало їхні повіки і зігрівало щоки своїм теплом. Було добре і спокійно.

• Агов, Корівки! - ще здалеку крикнув Льопо і цим самим порушив ранкову гармонію наших героїв.

Він ішов зі Сніжком і щось йому розказував. Для Льопо це була перша значна подія в його житті і він напевне хвилювався, адже був сповнений нетерпіння до нових пригод.

Вовкрос Льокі прийшов через п'ять хвилин. Він був сонний і трішки сердитий, але подивившись на гарний настрій друзів подобрішав і як завжди прийнявся повчати інших.

• Так, бути уважними. Рота не роззявляти. Триматися разом - почав він коли всі вирушили в дорогу.

Друзі добре знали Льокіні звички і тому не особливо звертали уваги на його команди і коли він починав набридати говорили:

• Так, точно. Добре - і при цьому тихенько посміхались.

Дорога до печери пройшла непомітно і тому наші герої досить швидко опинилися на місці. Звірившись по карті і розшукавши серед завалів гори маленький прохід вони впевнилися, що прийшли правильно. Перехідна печера, чесно кажучи, була не в доброму стані. Вхід до неї був маленьким, а стіни то і діло обсипалися, але згідно довідника ця печера підходила найкраще, адже через неї можна було пройти в світ людей та ще й в найкраще місто на землі. Ну, принаймні, так говорили люди. Вони ще здавна жили в ньому і вважали його праматір’ю інших міст.

• Заходимо по одному - сказав Льокі і діставши ліхтар зайшов першим до печери.

Всі прослідували його прикладу. В середині не було нічого особливого, окрім того, що по центру печера збільшувалась і розходилась в різні сторони проходами.

• А, в який прохід нам іти - ніби сам до себе в голос сказав Льоллі.
• Так… Зараз подумаємо - сказав Льокі і взявся листати довідник.

Боллі підсвічувала ліхтарем в різні сторони. Льопо, то і діло, бігав і заглядав у кожен прохід. А Сніжок стоявший по середині трішки подумав і тихенько сказав:

• Я чув, що наймудріші люди говорять, що коли не знаєш куди йти, то треба йти прямо.

Всі з подивом подивилися на нього і задумались, а Льокі відклавши довідник на камінь сказав:

• Твоя правда Сніжок. Підемо прямо - він став спиною до виходу і виставив лапу вперед.
• Туди - сказав він і знову першим вирушив вперед.

На жаль прохід, який був прямо по центру виявився не самим підходящим, він був найменший і найтемніший, але друзі вирішили не відступати від задуманого. Льокі ліг на землю і поповз в прохід і вже звідти вигукнув:

• Залишайте всі речі. Тут дуже вузько.

Скинувши речі на купу всі по черзі полізли в прохід. Першим після Льокі просунувся Льоллі, за ним Боллі, а слідом Льопо і Сніжок. Просування йшло не так швидко, як хотілося. Прохід постійно зменшувався і нашим героям на мить здалося, що вони теж зменшуються. Всі потрохи почали хвилюватися і тут Льокі викрикнув:

• Ой-ойо-йой!

І в цю ж мить Льопо заверещав:

• А-а-а-а.
• Що таке, що сталося? - загомоніли усі інші.

• Я, я. Я наступив на щось живе і волохате. А-А-А. Це напевно миш - запанікував Льопо.
• Тихо ти. Розверещався - сказала Боллі - Ти просто наступив мені на задню лапу. Я й сама ледь не злякалася.

Вона хотіла, ще щось сказати, але Льокі перебив її: 

• Тихо всі, здається кінець!
• Ой, мамочки - мовила Боллі, а Льопо здається почав плакати.
• Та заспокойтесь ви. Не нам кінець, а кінець тунелю - сказав Льокі і почав швидко лапати стіни навкруги і нічого не знайшовши розсердився і щосили вдарив вперед.
• От, дідько! - промовив він і через мить огледівшись додав - А, це що?

Всі так і завмерли спостерігаючи за його діями. Сніжок і Льопо виглядали, як могли з-за спин Льоллі і Боллі і ледь бачили, що від удару стіна обсипалась і Льокі проганяючи лапою пил пробував заглянути в щілину, з якої пробивалось сонячне світло. Воно освітило його обличчя і всі побачили задоволену посмішку.

• Ми на місці - сказав він і почав розривати прохід.

Через мить наші герої вибрались і гордо стояли на землі. Позаду них був невеликий пагорб, навкруги росли дерева, які шуршали від вітру своїм листям, чувся спів птахів, а прямо крізь кущі виднілась, якась водойма. Льокі, який стояв трішки попереду голосно сказав:

• Ми прибули. Ми у світі людей. Ура!

Після цього він повернувся і чомусь почав незрозуміло сміятися.

• Ти, що здурів? - запитала Боллі.
• Я, я не... - продовжуючи сміятися Льокі через силу сказав - Я не здурів, а ви… - і знову залився сміхом.
• Що ми? - здивувалися всі і почали дивитися один на одного. І вмить завмерли від здивування.
• Що з нами таке? - сказав Льопо і зробив вигляд ніби втрачає свідомість.