Чарівне снігове намисто

• Пиво, пиво, холодненьке пиво! - пролунав жіночий голос за дверима купе.
• Та де ж воно холодненьке, якщо ви його з пазухи дістаєте? – розгублено запитав чоловічий голос у відповідь на гучну несанкціоновану рекламу недозволеного у потягу напою.
• А це я його спеціально для Вас підігріла, щоб на Новий рік не застудились! – не розгубилась бувала у бувальцях спекулянтка.
• Нумо, геть звідси! Скільки треба повторювати – торгівля у потягу заборонена! Зараз транспортну міліцію покличу! – зарепетувала провідниця, але запізно: мужики вже відкорковували пляшки. – Квитки не потрібні? – зазирнула вона до Оленчиного купе.

Оленка і тітонька з дитиною мотнули головами, а їхній сусід вимагав квитка – мабуть, повертається із відрядження напередодні Нового року.

• Ааа, Ви ще й досі білизну не здали? – схопилась провідниця. – Незабаром прибуваємо до Одеси – ану мерщій! Поки що ніякого квитка я не дам!

Молодик скривився, уточнив, що мається на увазі під словом «білизна» - «вона ж чорна, як Ваше нафарбоване волосся, з тією різницею, що ще й мокра!», проте почав прибирати свою нижню полицю, якою вчора відмовився поступитися.

Оленка байдуже витріщилася у вікно. Крім повсякденного зубожіння, не прихованого навіть тонесеньким снігом, на підступах до рідної Одеси замерехтіли плакати: «Вітаємо із наступаючим 1995 роком!»

«Краще б привітали з тим, що попередній рік нарешті минає!» - промайнуло в Оленчиній голові.

Вона сиділа без жодної копійки – добре, що цей квиток на потяг придбала заздалегідь, з чесно зароблених студентських грошей, так само як і місячний проїзний на всі види одеського транспорту. Оленка цілий рік підробляла в Києві де тільки можливо: писала контрольні одногрупникам, перекладала з німецької та англійської, друкувала, редагувала тексти, але грошей завжди було обмаль. По-перше – інфляція: понад 10000% на рік! Це не найгірший світовий рекорд – це статистика… По-друге, тато з мамою не працювали: мама хворіла, а тато, незважаючи на пенсійний вік, ніяк не спромігся оформити пенсію, бо його документи спалили відразу ж після повернення із відрядження до Чорнобиля, а за відновлення стажу вимагали чималий хабар… Тільки голова парткому та комсомольські лідери, які ніколи до Чорнобиля навіть не вирушали, одержали першу категорію інвалідності на папері та солідну добавку до пенсії, не кажучи вже про безкоштовні ліки і медичне обстеження.

Тим часом за вікном змінювали одна одну страшенні занедбані руїни колишнього соціалізму – Оленці легше було дивитись на безлад, ніж розмірковувати над реальним власним фінансовим колапсом. На одній з недобудов можна було прочитати відоме гасло радянських часів, викарбуване на тріснутій сірій стіні яскравою синьою плиткою: «Слава труду!»

Що таке тяжка праця, Оленці було відомо із власного досвіду – хоча вона начебто добре  заробила під час останньої зимової сесії, та ба: день народження Таміли усе з`їв! Раз-у-раз під наполегливий гуркіт вагонних коліщат прокручувався в Оленчиній пам`яті той злощасний день, коли дівчата у гуртожитку вирішували, що ж саме Тамілі подарувати:

«- Кошик ексклюзивних шоколадних цукерок із лікером! – запропонувала Світлана.

• Та ні, адже вона за фігурою стежить, ти хіба не помітила? – відгукнулась Катерина і озвучила свій варіант:
• Сережки! Сріблясті із перлинами! Таміла так полюбляє прикраси!
• Ну і дивакувата ж ти, Катерино! – сплеснула руками Надія. – В неї ж хлопець – банкір! Він їй таких коштовностей подарує, що нам і не наснились! Навіщо ж ганьбитися дешевкою? Ти що, зовсім подругу зневажаєш?
• Сервіз? Чайний? На 12 персон? – нерішуче прошепотіла Наталка, яка ледве відірвала погляд від книги.
• Я знаю! Впевнена – усі ви погодитесь із моєю пропозицією!– весело підхопилася з ліжка Тетяна. – Набір постільної білизни із ручною вишивкою! Рі-ше-л`є! Як вам така пропозиція?

Дівчата змовкли. Дійсно – такий подарунок ніколи не буде марним! Чи то одружиться Таміла, чи ні – а постільна білизна завжди стане у нагоді.

• По скільки скидаємось? – рішуче запитала Тетяна.
• Ну, Тетяно, ти ж знаєш – у мене ще латина не здана, доведеться безцінну книжку в нашого завкафедри купувати, бо інакше мені навіть «задовільно» не намалює, - прошепотіла Наталка.
• Я сплачу пізніше – мені ще в жіночу консультацію треба, - почала збирати речі Катерина.
• А в мене зовсім грошей нема – мама другу дачу будує! – Надія навіть образилась.
• Домовимось так: зараз Оленка за подарунок сплатить, а ми потім їй гроші повернемо, - майже наказала Тетяна…»

Оленці важко було відмовити: адже всі знали, що в неї гроші є – за виконані курсові замість одногрупників і не тільки, кров`ю й потом зароблені цілодобовою працею. Про те, що в неї батьки безробітні і навіть не одержують крихітну пенсію, досі не дізнався ніхто у ВУЗі: Оленка боялася, що її виженуть. Ні, не тому, що погано вчилась – вона була стовідсотковою відмінницею, але стільки депутатів та їхніх нащадків мріяло поступити на факультет іноземної філології, щоб захопити чиєсь місце! Справа не тому, що вони любили вивчати іноземні мови, а в тому, що в математиці та інформатиці – анібельмеса! А вища освіта, як не крути, потрібна. Тому виганяли задля звільнення місць «привілейованій касті» таких, як Оленка: не з багатодітної родини, не мати-одиначка, не інвалід… Які в неї права? Які пільги? Ніяких! А ВУЗам потрібні не розумні голови, а великі гроші на відновлення апаратури, корпусів і не тільки – батьки бездарів залюбки розкривали гаманці, аби створити німб освіченості над модною зачіскою свого нащадка…

Оленка достойно пережила і останній семестр, і свій власний день народження, коли подруги подарували якусь незрозумілу іграшку-смикалку, а їм натомість довелось виставляти чималого торта вартістю цілих 30000 купонокарбованців – саме стільки коштував набір на друкарській машинці кандидатської дисертації одного з аспірантів. Віддавши данину повазі до одногрупниць, Оленка чекала до останнього, до 30 грудня – ніхто грошей не повертав, хто б там не казав, що «напередодні нового року слід сплатити усі борги». Спробувала нагадати – дівчата почали їй дорікати:

• Ти що, не розумієш – я хвора! – ледве не скрикнула Катерина… Начебто це Оленка примушували її шукати пригоди на пікантну шпарину.