Розділ 1

Почався червень, я разом із однокласниками їдемо в автобусі до «Галицький заповідник» на літні канікули лише до липня. В автобусі тихо сиділо наші бешкетники Джексон, Анастасія й Олег поводились не так як на уроках, та я не зважала на них. Я разом з друзями Лідією і Ніком які були в: спортивних костюмах й кросівках та, Нік взяв любиму кепку з футбольним м’ячем розмовляли собі про те, що буде цікавого в цьому місці.
-Венеро як гадаєш, що тут буде?- Нік був в нас нетерплячим завжди.
-Не знаю, подивимось.
«Ми приїхали!»-Відповів водій нашій вчительці Ірі, яка вчила в нас предмет англійської. На ній була: кофта з квіточками (вона полюбляла квіти) а на ній безрукавка блакитного кольору, на її оранжеве волосся було розпущеним і черевики й ми всі вибігли з автобуса на двір хто куди. Через дорогу в нас був магазин з продуктами й різними речами. 
-Діти не так швидко, речі ж ваші не я буду брати!
Ми підбігли по свої валізи і вчителька нам сказала, щоб кожен із нас відкривав свої намети кожні розділились по троє: дві дівчини та один хлопець, потім пішли перекусити. Всі почали ставити свої намети які були великими а в середині ніби могли вміститись що найменше чотири вовки.
Коли всі повеселились, подуріли, і коли вже змучились то, дев′ятої год всі заснули в своїх наметах.
Наступного ранку я встала трохи пізніше ніж треба було. Почула будильник на своєму телефоні, який казав мені, що вже десята година ранку. Я ще трохи покрутилась і нехотя встала з намету. 
На зустріч мені прийшов Олег мій однокашник, який іноді лізе куди не треба, підслуховує наші розмови.
«Доброго ранку соня! Ти пропустила, як наш вчитель з музики грає на гітарі.»-сказав він і пішов своєю дорогою.
Я подивилась йому в слід ніби він шпигун, він ніби муха надокучлива, яка все підслуховує. 
Мені прийшло повідомлення від Ніка. Там було написано:
«Де ти? Я з Лідією в лісі щось найшли, приходь хутчіш!».

 Я відповіла, що вже іду, і про те, що по дорозі зустріла Олега. Дописавши, поклала телефон в кишеню, і пішла в ліс до друзів. 

Зайшовши в ліс, я побачила високі дерева, які утворювали міст ніби мені вхід, трохи пройшовши далі-побачила красоту лісу.

Поблизу вгледіла Лідію і Ніка, які стояли коло дерева.
-Ну чого так довго?-Сказав мені Нік, але той був не терплячим.-Поглянь на дерево, яке воно велике, більше за інші! 

-Так, воно велике і високе, не мов до хмар. То що, по лізли?

Нік першим заліз на дерево, на нас не чекав. Я і Лідія дивились як він лізе на верх, перезирнулись одна на одну, і вирішили-а чом б і ні.
Ми залізли на дерево за Ніком, який був майже на вершині.

-Постривай, не так швидко Ніку!
Ми не вміли лазити по деревах, а Нік мав досвід у цьому.

-Подивіться яка краса!-Сказав нам Нік, і ми глянули туди, куди він показав.
Що там ? Ми двоє видихнулись і побачили те, що перед нами.
Наші очі побачили велике Море, звірів, гори, і навіть десь там були наші намети.
Посиділи ми ще трохи на тому дереві, і перед нашими ногами з′явилась дерев′яна підлога і все почало рухатись.
-Що, що коїться?
 -Звідки як? Як він появився? – Запитала здивовано я.
 В будинку стала мертва тиша, ми не казали нічого. Аж тут замість дверей появився портал.
-Я щось не розумію, у мене галюцинації?
 Я підійшла до порталу і всунула руку, потім сама зайшла.
-Венеро! -Крикнули друзі.
 Вони не знали що робити. Лідія запанікувала, а Нік просто відкрив рота, повільно відійшов до порталу, і сказав:
-Це ж круто портал в інший світ чи навіть в реальність! Давай зайдемо, Лідіє? 
-Я не знаю, ам, куди воно відправило нашу подругу!?
- Не знаю, не стрибнемо-не дізнаємся!
- Ну не знаю, треба сказати нашій вчительці
- Не можна! Ти що боїшся? А якщо там безпечно? 
Лідія трохи повагалась і замислилась: а можливо й так.
– Добре рушаймо.
-Супер ! Венеро, ми йдемо за тобою і за пригодами!
І впали на землю.