Подорож до магічної академії

— Маркусе, ти маєш залишитись і переночувати , мені потрібна твоя допомога.
—Думаю, насамперед нам потрібно виставити захист, щоб дім не змогли знайти,— видихнув Маркус Хакон та вийшов на подвір'я і почав розмахувати руками , але щоб ніхто з людей не помітив.

Вечірнє небо дивувало своєю красою, ще й повний місяць,одиноко, освітлював вулицю.
— Мамо, а як це так вийшло що ми чарівники, маги, — випиваючи чай запитала Лега, вона була постійно допитливою її все постійно цікавило.
— Вам вже по шістнадцять років, ще трохи й буде сімнадцять, з такого віку якраз приймають до магічної академії, я з вашим батьком чарівники найвищого рангу, ми закінчили академію з відзнакою і здобули цей ранг. А на рахунок магії вона в вас проявлялася ще в дуже малому віці, але ви не помічали, кожен ваш вибір, кожний спогад, це все за рахунок магії.
— Мамо,а покажи, що ти можеш,— не заспокоювалась Лега.
Рейчал дістала магічну паличку і направила на вогонь, що горів в каміні, язики полум'я завмерли, змахнувши знову паличкою, полум'я стало зеленого кольору. Діти були заворожені красою вогню.
Найпершим заснув Маркус, все ж таки вік взяв своє, він заснув на кріслі. Діти не могли заснути, через свою цікавість до магії.
— Мамо, а де знаходиться магічна академія, —зацікавлено запитала Фауна.

— Згодом побачите, а зараз мерщій спати, потрібно виспатись, взавтра дуже багато буде справ,— вздихнула Рейчал, розуміючи, яка небезпека чекає її і дітей.

Діти пішли спати, всі троє, а Рейчал переповнювали відчуття страху і спогади п'ятнадцятирічної давності, жінку пробралися сльози, але жінка витерла сльози і пішла спати.

Настав ранок,  проміння сонця пробиралися в кімнату, вони почали освітлювати лице Рейчал. Жінка прокинулась, відчуваючи що не виспалась, пішла будити інших. Знайшовши в хол, Рейчал побачила, що Маркус вже прокинувся і десь відійшов, бо на тому місці де був чоловік лежав акуратно складена ковдра. Жінка пішла будити дітей. 

— Рейчал, пора вже вирушати,— голос Маркуса  зруйнував тишу, яка була в будинку. Почався гамір.

— Діти, з собою беріть все необхідне, — поважно, але голосніше говорила Рейчал.

— Все, мамо, ми вже готові, —несучи велику валізу з маленькими колесиками, сказав Невіл.

— Все ходімте, нас вже чекають — відкрив двері Маркус Хакон.

Рейчал виходила останньою. Вона замкнула двері будинку.

— Ходімо скоріше, нам потрібно йти в сторону того пагорба,— показував перед собою чоловік  і пришвидшував крок.

Пагорб був високим, на ньому росла зелена трава і безліч, дивно ростучих, білих квітів.

Сестри Спрауд, Невіл, Рейчал і Маркус вийшли на гору пагорба. Палюче сонце сильно припікало, виблискуючи промінням в невеличкій річечці, яка протікала кудись в даль.

— Ми вже прийшли,— сказав Маркус.

— Але тут немає нікого, чи треба буде когось чекати, посміхнулась Рейчал.

Після слів Рейчал, немов очікуючи, на річці з'явився маленький кораблик, з чорними вітрилами, з трьома щоглами і з великою кількістю весел.

— В цей кораблик не зможе залізти навіть один,— вже посміхався Невіл

Раптом кораблик потонув і через декілька секунд з маленької річечки виринає могутня каравелла з екіпажем на борту. Всі дуже сильно здивувалися побаченому.

— Де ви так довго були, ми вас зачекались,— посміхався вже Маркус в сторону каравелли.

— Зараз трохи затори, що Ви чекаєте, всі на борт!— відповів капітан корабля.

Будучи вже на борту корабля, Невіл запитав,— А як же ш ми попливемо по такій вузькій річці, корабель не пропливе. Не переймайся, мій юний друже, зараз щось придумаємо,— з посмішкою на обличчі відповів капітан і відразу крикнув,— Підняти вітрила!

Корабель, пропливши декілька метрів по воді, почав підніматися в повітря, легко потрусивши пасажирів.

Всі дивилися то за лівий борт, то за правий, це відчуття польоту, що відчувалося, давало якусь свободу, навіть, піднявшись вище, дихалось легше. Корабель піднімався все вище й вище, вище хмар, щоб люди не змогли побачити летючий корабель.

Раптом з-за хмар виринуло військо з десяти озброєних воїнів—це були аргонуси, які сиділи на дивних летючих створіннях.  То були тібейни — крилаті створіння з видовженою шиєю і головою змії , тіло яких було покрите лускою, а крила— пір'ям. 

— Ворог на горизонті на першу годину, — звідкілясь лунав стривожений голос.

— Старпом — організуйте роботу на палубі, штурман — курс на 12 годин, боцман — приготувати щити йдемо на пролом, кватермейстер приготувати гармати.

Корабель рушив прямо на аргонуси, каравеллу охопило силове поле. Аргонуси почали атакувати корабель магічними паличками. 

Білі сфери, які виходили з паличок аргонусів, вдарялись в магічний бар'єр який вже охопив повністю корабель.

— Ще трохи і ми дістанемось порталу, тримати цей курс,— махнув рукою в західну сторону капітан.

Ящери дедалі більше атакували бар'єр, надіючись знайти в ньому слабке місце. Вони літали навколо і атакували, але все ж таки захист вони пробили, бар'єр поступово почав зникати. Рейчал з Маркусом дістали магічні палички і націлились в небо.

— Капітане, правий борт підбитий, захекався повітряний моряк. Капітан став біля Рейчал і Маркус і з внутрішнього кармана дістав чарівну паличку.

— Не думала, що в Вас є чарівна паличка.

— Ех, Рейчал, до повітряного піратства я був чарівником.

Діти заховались в трюм, на палубі залишилось троє: капітан, Маркус і Рейчал.

— Нам залишилось зовсім нічого, буквально 5 хвилин, потрібно витримати, крикнув капітан.

— Капітане в нас розбита корма, — звідкілясь з'явився матрос.

— Прорвемось! — сильно стиснув паличку в руках капітан, в нього засіпалось око, краплі поту з'явилися на його мужньому чолі. Зібравшись з думками і силами, капітан направив червоний сферичний заряд в летючого прямо на нього аргонуса, він його збив, тібейни полетів далі, а ящур залишився. Ящура паралізувало, він не міг навіть ворухнутись.

— Капітане, ми наближаємось, викрикнув боцман