Чекаючи на себе

Твоє творіння

Ти твориш мене, немов малюєш,

Ти віриш мені, ти мене чуєш

І в кожному погляді бачу прозріння,

Бо я найкраще твоє творіння.

Що не розмова, то нові пізнання

Себе самої у світі кохання...

Та тебе відпустити я мушу,

Хоч і знайшла в тобі рідну душу

І наповнююсь, немов з криниці,

Студеними думами  води - живиці.

Щастя ти не моє і моїм ніколи не будеш

Мине цей  час і все позабудеш...

Та я в собі  змін цих не буду втрачати

Створив мене іншу, навчив себе знати.

Я завершений твір, пора відпускати.

Дякую любий, що навчив так кохати.

 

 

 

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше