На машині часу в минуле...

З приходом весни Оленці виповнилося півроку. У день Восьмого березня Марту розбудили яскраві промені світла. Вона розплющила очі й з подивом глянула на годинник. Десять. У квартирі було тихо. Місце Андрія поруч з нею було порожнім. Як не дивно, діти ще спали, і вона могла присвятити собі кілька хвилин цього весняного ранку. Сонечко вже кидало свої промінчики на бордові портьєри, освітлюючи їх спальню. З відкритого вікна віяло прохолодою, лунав шум машин, розмови перехожих. Хтось уже весело вітав у дворі їх сусідку тітку Наталю зі святом. Марта посміхнулася і провела рукою по подушці Андрія. Вона ще зберігала тепло його тіла і запах парфумів. «Antonio Banderas King» був улюбленим ароматом чоловіка і завжди асоціювався у Марти саме з ним.

Вона почула, як прокинулася і заплакала Оленка. На ходу зав'язуючи волосся в хвіст, Марта попрямувала до дитини.

- Сонечко моє прокинулося!

Вона лагідно посміхнулася доньці і взяла її на руки. Відчуваючи тепло маминих рук, Оленка відразу заспокоїлася і простягнула ручки до її обличчя. До кімнати вбігла Христина:

- Мамочко, доброго ранку! Зі святом! З цим, як його ... Восьмим березня! радісно мовила вона, обіймаючи Марту, і раптом, насупившись, відразу додала: - До речі, що це за дивне свято і чому саме восьмого березня?

- Колись давно на Міжнародній жіночій конференції в Копенгагені одна видатна жінка Клара Цеткін запропонувала святкувати Всесвітній день восьмого березня. Це був заклик до жінок усього світу вступити в боротьбу за незалежність і рівноправність, за право на працю, повагу до себе... - розповідала Марта.

Христина уважно слухала матір. Бровки її зійшлися на переніссі. Вона про щось напружено думала.

- Зрозуміло ... Одна справа - відмічати свято, інша справа - бути такою жінкою. Вибач, мамо, але, по-моєму, до нас із тобою це не стосується ... - зробила висновок вона.

- Чому ти так вирішила? - здивувалася Марта.

- Тому що немає ніякої рівноправності. Хлопцям завжди дозволено більше, ніж дівчатам, і це несправедливо...

- Це ще й день Весни! - зауважила Марта.

- Мамо, день весни був першого березня! Ти нічого не плутаєш? - Христина зітхнула. - Гаразд ... У мене для тебе є невеликий подаруночок! І вітаю я тебе не з восьмим березня, а з весною! Ось ...

Вона витягла з-за спини листівочку, зроблену власноруч. Її чорні очі при цьому радісно блищали в очікуванні похвали за всі ті старання, які вона доклала під час створення свого шедевра. Марта знала, що для енергійної натури її доньки це був справжній подвиг.

- Яка краса! Дякую тобі, моє золотко!

- Будь ласка, - Христина посміхнулася.

- Ось бачиш, у тебе і творчість виходить все краще і краще. Ти у мене, виявляється, все можеш, коли захочеш? - хвалила її Марта.

- Можливо ... Але насправді все це нецікаво. Знаєш, мені подобається «айкідо» - це таке бойове мистецтво. Я бачила, у нас в школі є такий гурток. Запиши мене туди, будь ласка! - з благанням у погляді мовила Христина.

Марта з подивом подивилася на доньку:

- Мила моя, але це заняття, скоріше, для хлопчиків. Чому б тобі не піти на танці або, як я свого часу, на художню гімнастику?

- Ну ось ... - Христина опустила плечі. - Я так і знала. І ти ще кажеш мені про рівноправність жінок, про якесь свято восьмого березня ...?

- Добре. Ми з татом порадимось щодо цього, - швидко відповіла Марта.

- Здається, двері грюкнули! - стрепенулася Христина. - Урра! Тато прийшов!

Вона побігла в передпокій зустрічати батька, а Марта зайнялася Оленкою: перевдягала, годувала і з посмішкою думала про те, як же химерно поєднуються в дітях їх з чоловіком риси. Христина - копія Андрія. Все у неї легко і просто. Навіть цілей своїх домагається, як він, застосовуючи хитрість і чарівність. Милі кучерики кольору золотої пшениці, губки бантиком, грайливі іскорки в очах - відмовити їй було просто неможливо! Щодо Оленки говорити ще рано, але вона вже бачила, що молодша донька набагато спокійніша за старшу.

Марта взяла Оленку на руки і вийшла у вітальню. Андрій діставав з пакета подарунки, а Христина радісно стрибала біля нього в очікуванні сюрпризу. На столі у вазі красувалися її улюблені троянди.

- Доброго ранку!

Андрій підійшов до дружини і простягнув їй невеличку червону коробочку.

- Зі святом, моя люба!

Марта відкрила її і в захваті завмерла.

На білій оксамитовій подушці лежала дивовижна каблучка з білого золота з великим діамантом, який блищав і переливався всіма кольорами веселки.

- Дякую, коханий, - Марта поцілувала чоловіка. Вона дістала каблучку з футлярчика і наділа. - Це просто диво! Я тебе люблю!

- А це для Оленки ... - він дістав з кишені піджака ще одну коробочку і відкрив її. Всередині лежали невеликі дитячі золоті сережки з камінцями Сваровськи.

- Вони дивовижні! - Марта із захопленням глянула на прикрасу. - Доню, ти тільки подивися, що тато для тебе купив! - звернулася вона до Оленки, яка посміхалася Христині у відповідь на її комічні кривляння й абсолютно не цікавилась подарунком.