III

Зроблено. Назад ходу немає. Русалка або їде з ним, або… Дарен не знав. Зависла дзвінка тиша. Хлопець чекав. Нарешті русалка підхопилася і підбігла до нього. Вона мала розгублений та переляканий вигляд і нагадувала мале дитятко, яке загубилося в натовпі.

— Як це так, любий? Ти ж мені обіцяв! Ні, ні, ні! Її потрібно знайти! Негайно знайти!

Вона схопила Дарена за плечі і почала трясти його. Дарен спробував заспокоїти русалку, але вона щось кричала і все плакала, плакала, плакала. Зрештою хлопець роздратовано відштовхнув її від себе, і цієї ж миті з його плеча злетіла сумка, а з неї викотилася корона. Обидва оторопіли. Дарен – від жаху. Русалка – від подиву та розчарування. Вона замовкла, а в її очах забриніли сльози образи і болю.

Далі все сталося дуже швидко. Не тямлячи себе, Дарен схопив корону і вдарив нею об камінь. Вона миттєво розсипалася на тисячі дрібних уламків. Почувся оглушливий рев – це вила русалка. Вона впала на коліна і почала гарячково збирати обламки своєї корони. Однак їх було багато, надто багато, а сотні з них вже розлетілися по лісу, осіли на ялинових голках, змішалися з опалим зів’ялим листям, пішли за вітром далеко в гори…

Русалка плакала гучніше за вітер в грозу. Вона кричала, повзала по берегу, ранячи руки і ноги об тисячі гострих уламків. Усвідомивши, що навіть її вічного життя не вистачить, аби зібрати їх всі, вона безсило впала на землю і заплющила очі. Дарен злякано підійшов до неї і легенько торкнувся її плеча. Не встиг він і слова сказати, як русалка схопила його за шию крижаною рукою і відкинула від себе геть. Потім, не зводячи з нього очей, дістала свій черепаховий гребінь і почала розчісувати волосся. Вона чесала локон за локоном, а тим часом з них текла вода, хутко затоплюючи берег. Спочатку потік сягав щиколоток, а потім – колін, стегон і живота.

Розгнівана русалка рушила вперед, у бік села. Усвідомивши її наміри, Дарен кинувся геть. Вода все більш потужними хвилями наздоганяла його і боляче штовхала в спину. Один невірний крок – і його знесе, більше він встати не зможе. Дарен біг до села щосили – потрібно було попередити людей покинути свої будинки. Однак вода була швидшою за нього – вона мчала веперед, зносила кволі чагарники, віртуозно оминала перешкоди і просочувалася між деревами. Бігти було все важче – вода сягала грудей і боляче стискала ребра, не даючи вдихнути повітря. Ноги Дарена задубіли, але він не зупинявся і йшов уперед. А русалка все чесала волосся гребенем...

Водна стихія дісталася села раніше за Дарена. Жадібні хвилі кинулися на будинки та розтрощили їх. Поряд із Дареном пропливали уламки дерев'яних возів та меблів селян. Люди в паніці намагалися втриматися на поверхні води, але через невгамовні агресивні потоки це вдавалося далеко не всім.

Вода підхопила і Дарена. Вона несла його вперед, вдаряла об стіни будинків, вкривала брудними крижаними хвилями. Від холоду все його тіло скувала судома, і студент опустився на дно. Він знову відчув, як легені наповнюються водою, однак цього разу йому було боляче і страшно. У товщі води Дарен побачив спотворене гнівом обличчя своєї русалки.

І його востаннє поглинула темрява.