Глава 7.

 По правді, я не знаю чому повірила Анні, коли вона забелькотіла про якісь свідчення проти мене. Нам навіть про наших "кавалерів" відомо більше, ніж одній про одну. Дивна дружба, якщо це так можна назвати. Та взагалі чудно, що з цією персоною спілкуюся. Ніколи б не подумала, що на своєрідні пригоди мій задок занесе ось таким чином.
Я удруге вилізла на дерево. Саме так, удруге, тому що перша спроба була вісім років тому. І якщо оцю всю вісімку я того не робила, то здогадатися не складно, чим завершилося підкорення нещасної яблуньки. Подряпане коліно, плач, та якась обіцянка в стилі:"Я не буду і стовбура торкатися". Ага, звичайно, не будеш. А сидіти у темній гущі дуба (єдине серед плодових, якого через його міцність не шкода), по-твоєму, аж ніяк не порушення? Хоча, хто довідається? Тільки я і моя "колежанка" збоку. До слова, я встигла поставити їй сотню питань про той "компромат". І що? Усміхається від вуха до вуха, кліпає, ніби я фантастичні небилиці розповідаю. Та скажи вже, що твоя голова замислила, дорогенька!
-Хі-хі, це надто важливе і цінне, аби розкрити, - укотре відрізала мене ця дівка, а згодом засмучено розглядала свої долоні. - Я пробралася сюди не лише тому, що засумувала за Астрою. Просто… Просто мені треба поради.
-Поради? - перепитала я, почавши гризти себе посадою "психолога".
-Ага.На тім збіговищі є... Є Максим.
-Максим? То що ти тут забула? - як на мене, очевидно. - Біжи з ним танцювати.
-Розумієш, він уже танцює… Та ще й з дівчиною, яка постійно біля нього вештається. І я не хочу їм заважати… А раптом вон-ни… - і голос заходився тремтіти.
-Вважаєш, вони цілу вічність танцюватимуть? - видала те, і крізь листя та тьмяне світло було видно її очі на лобі. - Що? Ти ліпше миті чекала б, коли його партнерка відійде.
-А п-потім що?
-Ну, - і мій етикет постукав мені мізки, бо джентельмен запрошує даму на танець, а не навпаки, - ем... Заговори з ним про що-небудь.
-А як це д-допоможе? 
-Як мінімум, привернеш увагу. 
-А максимум?
-Запалиш танцювальний майданчик..?
Аня зніяковіло терла краї джинсової спідниці і бубніла щось під носом. Моє тіло не могло розслабитися, оскільки сюди ледве-ледве вишкрябалась, а назад як приземлитися? З божою поміччю?
-Ну, - стиснула кулаки причина чийогось безсоння, - гаразд. Я наважуся на цей крок. Сподіваюся, він помітить мене. 
-Угу. Успіхів.
-Дякую!
Та достатньо дівочого стрибка, як сідниці подали сигнал про найважливіше:
-Стій! А як злізти?
-Що? - вирячилася вгору смарагдоока.
-Злізти як? Я не вмію…
-Оу, - прозвучало геть не позитивно, - я навряд чи допоможу… Хіба що…
-Хіба що?
-Жди, покличу декого.
-Що?! Кого це ти зібралася кликати?
-Секрет! - випалив уже силует, і пробрався на сусідське подвір'я.
Музика на території неподалік негучна, та все ж потрапляла у мої вуха. Мабуть, джаз частково посприяв релаксу на висоті трьох метрів, а то й вище. Мда, не вистачало горіхів за це отримати. Надіюся, жодна душа ще не виявила зникнення неповнолітньої особи в цім домі. Зайві проблеми.
За десяток хвилин, чи то менше, я замислилася про свою товаришку. Несмілива, часто невпевнена, але коли-не-коли віє якоюсь наполегливістю та завзятістю; примхлива дитина із зовнішністю майбутньої випускниці насолоджується безтурботним літечком, вмикаючи режим наївності і недосвідченості . Ні, примхливою її назвати важко. Можливо, вона дійсно не зовсім твереза. Жбурляти камінці у чуже вікно, бо "давно не бачилися" і "треба поради", та ще й в таку годину… Підліткові фільми, саме воно. Щоправда, ці дії виконує аж ніяк не леді. Це у смак тим "бед боям", які крадуть серця головних героїнь за склом. Ех, Анно, якби ж я яке чуття стосовно сьогоднішньої нічки мала. Не цікавилася б і особистістю, що "виганяла" тим камінням з будинку. Якби ж Михайло стояв за дверима. Якби ж я не поводилася по-дурному… Наслідки прекрасні, Астро. Твоя подруженція притягне якогось компаньйона-спасителя, або, свят-свят-свят, того кузена. І ні, благаю, не посміхайтеся через згадку останнього. Будь-хто, лиш не він. Помолилася б, та... Та даремно…
-Що вже трапилося? - пробурмотів хлопець.
-Тяжко з дерева спуститися їй, - пояснив "клієнт" з багажем моїх недопорад.
-Тяжко? Їй тяжко? Ха-ха, ти удосконалюєш внутрішнього коміка?
-Яне, я не жартую. Допоможеш?
-Повидимо…
Логічно, що такою теревенею керувала двійка родичів із старої середи. Шум кущів, тріск маленьких гілок, тупотіння, і все: під "принцом жолудів" спинився рудоволосий, а за ним і рятівниця. Сіроокий прискіпливо вдивлявся в моє обличчя, і єдине, що я змогла показати. З його "розбурханим" оселедцем не погано поєднувалися синя футболка з жовтим англомовним надписом та джинсові шорти. Схоже, Маркове паті з дрес-кодом.
-Хом'як? Ти що твориш на "вершині" свого саду, га?
-Не твоя справа, а твоєї двоюрідної сестри.
За наступним поглядом на винуватицю сих пригод, юнак почухав потилицю. Наче і сварив подумки, а наче вирішував проблему державного рівня, продумував стратегії… Стійте, а з якої б того чудизни моїм вічам нижнього витрішками годувати?
-А той, як там його… Ну, блондин в діловому костюмі. Він хіба не твій охоронець?
-Не охоронець сну, - зауважила вагоме, - та й почувався зле, от і звільнила раніше від "служби".
-Хм, - запах глузування увірвався в атмосферу, - вірний пес для хом'яка. Ото комедія. Бідолашний, вимучений мишкою… Та те, що ти вмієш шкодувати… Похвалити, хом'ячку?
-Замовкни! Я вже наголошувала, що ніякий не хом'як! І не миша! 
-Анют, ти мені оце підсунула? З гризуном корені шукати? - видавив гнітюче герой.
-Яне, це справді моя провина! Зніми її з звідти, будь ласка, - вчіпилася з благаннями та.
-Зняти? А ти не чула, як це романтично - спати під зоряним небом? На природі, де у вухах комарі дзижчать!
-Прошу тебе…
-Їй не завадить провітритися і подружитися з цими кровопивцями!
-ЯНЕ! 
Від її крику і пісні стихли, і по моїй шкірі волоски дибом, і… у маєтку точно на кінцівки піднялися. Передчуття підказало, "непереливки" наступили.
-Трясця, Анно! Вересканити для чого?
-Зроби вже ту трикляту послугу і зникаємо звідсіля!
-Та добре! Ти б підглянула, чи не йде хтось…
-Угу...
-А ти, щокаста! Я бавитися з тобою не буду. Рятуєшся - не рятуєшся, мені однаково. Скористайся тими гілками, а далі підтримаю тебе, - надало розпорядження моє бісове спасіння. Терпіти не можу, коли вказують, але становище вимагало. "Або пан, або пропав".
Блакитні "шаровари" та блузка з прозорими рукавами - улюблена піжама, яку, розуміється, порвати під забороною. Ця тканина безцінна, невимовно приємна на дотик, легка і тонка, не обтяжує тіла, дозволяє вільно рухатися. І я боязко опускала ніжки, оскільки лякалася майбутніх пошкоджень, хибної точки опори, падіння в цілому. Отож, радість не знала границь у момент "взаємодії" п'ят з сухою деревиною. Ну ж бо, Астро, ти зможеш! У будь-якому випадку, страхування ззаду є, хоч і довіри нуль. Повільно, тихесенько. Бр-р, що з юнацькими руками? Пальці обпалюють стопи холодом, який розповзається усією шкірою. Здавалося, що штанці охопить інієм. Промайнула думка відштовхнути того крижаного принца і його наречену "Морозильну камеру". Одначе, тільки-но опиняюся в обіймах містера зими, позір притягується не до лиця, застеленого веснянками, а до освітленої кімнати, через скляні дверцята якої вийшла. На підлозі, наче прижитий пагінець рослини, стояв ошелешений Міша. Вау... Збіг обставин, чи не так, любий? Дозволь натякнути тобі гримасою, що за шістдесят секунд тебе ніби там не було, і цієї картини не бачив. Проте, з "картиною" я в цю ніч помилилася. Масло попереду - зі спини подружки читалося бажання зрушити з місця. Здійснилося.
-Панно Астро! - гукнуло курча, хутко відчинивши прохід, з якого вилетіло "на крильцях".
-Михасю, ти все неправильно зрозумів! - кинулася перешкоджати дорогу кузенка, а барабанні перетинки "очуміли" від того, як вона його назвала. Я не оглухла?
Бац! Обоє на землі. Обоє лежать і шиплять від удару. Але за якусь мілісекунду парочка замовкає. Кучерявий помалу, обережно підводиться, і також допомагає "постраждалій". І "цікавезний" процес тягнувся б і ще, якби не чиєсь шило у п'ятій точці.
-М-мені ч-час! - подібного дриґотіння не спостерігала ні разу. - Був-вайт-те!
Авторка тих слів помчала, не зважаючи на перешкоди і той-таки паркан. Кароокий завмер, як і емоції у нім: тупився у траву, де щойно відбувся якийсь провал, несподіване безсилля.
-Пані, - вперше лунає цей тон, - пізно. Повертайтеся у покої, бо батьки довідаються.
-Я неодмінно повернуся, - машинально виговорила й додала скупе: - На добраніч.
Молодик розвернувся й покинув нас. Ян ще не відпускав мене, тож ми удвох намагалися допетрати нещодавні події.
-Що сталося? - запитав, начебто відомий розв'язок задачі.
-Гадки не маю, - прошепотіла чомусь, - певно, вони не просто впали.
-Сумніваюся, що моя щось пояснить.
-Я в свого пояснень і не вимагатиму.
Якщо вірити випадковим падінням та їхнім результатам у романах, то доля героїв брала собі під контроль силу тяжіння, та такі вузли крутила, що "жертви" того падіння вмить… Та ну… В дійсності це байка. Не буває такого. Начиталася книг, і на тобі. Носами вдарилися, в око потрапили, прикусили язики, будь-що, та не це. Байка і крапка.
Мелодії за огорожею, так самісінько, як і веселі голоси, зазвучали гучніше, ніж було після того вереску. Кольори веселки, нехай і не дуже яскраво, переливалися на стіні, вікні, кількох деревах у літній зелені. На чорнім широкім покривалі дрібнесенька хмарка вередувала як маля: вперто ховала місяць, немов їй належав, і більш нікому. Дрібні метелики, комашки скупчувалися навколо ліхтарика, як вогнища, і собі видумали хоровод. Повітря грається ароматами квітів, незнайомих парфумів, смачних закусок і… Бурчання власного живота розбило зручну мовчанку, як кришталеву вазу. Якого біса, шлунку?
-Хом'ячок їсти захотів?
-Н-ні! - безстрашно бовкнула, кинувши погрозливим взором.
-Утю-тю, яка ти зла, - вирішив "підколоти" рудий, - зир, мене не з'їси.
-Не заткнеш пельку - з'їм.
На личку співбесідника відбивалося збентеження: брови питально вигнулися, лінія губ на кутиках скривилася, зіниці забігали і по моїй двійні, а долоні (на хвильку!) зігрілися від невидимого джерела. Що?
-Незабаром одинадцята, - повідомив заздалегідь, оминувши голодну паузу, - а ти ще не спиш.
-Це тебе хвилює?
-Та ні. Але зайві підозри мені не в смак.
Я хмикнула й несвідомо потягнулася.
-Ей! Розбуди свою совість, ти не пір'їна!