Глава 13.

 У той вечір ми не розтягували обговорення, оскільки у наших сім'ях вечеря приходить по-різному, а зайві вуха ні до чого. Саме так, дорослі повинні купитися на те, що з горя "без відпочинку" я запала на сусідського синочка, і в нас там такі емоції, такі пристрасті, ух! Нянька може сміливо заздрити. Романтика, букетики, прогулянки, ресторани та кафе - доза ваніліну у серця батьків, яку з часом варто буде загасити. Сенс несправжніх стосунків? Їх ще ж доводити…
Перед сном я написала Анні в соціальній мережі, що, ймовірно, завітаю до квіткової крамнички і постараюся допомогти, чим вийде. У відповідь переписка заповнилася яскравими смайликами та рекомендаціями щодо одягу та інших деталей. Гадки не маю, яка робота чекає, але робити хоча б щось - краще, ніж нічого. І ні, підкорятися повчанням міс Корнелії я не збираюся. Нехай думає, що я захищаюся огризаннями від самотності і показую справжню себе з кимось, схожим на мене.

Якщо це й справді так.

На ніч я відбивалася від розв'язування власних задач, зосереджених на почуттях, що вештаються поряд останнім часом. Погана звичка відкладати чи то з'явилася, чи то відродилася. Натомість, зранку обличчя мало набагато ліпший вигляд. Тональний крем все одно вніс деякі корективи…
Начебто неочікувано, я зустріла Марка з букетом троянд у піжамі. Щаслива, бігала по хаті за руку з Людмилою та Лізою. Пара покоївок сонно, але не менш радісно сприйняли таку новину. Звичайно, перше побачення заслуговує сукні, однак, згідно з вказівками Анюти, комбінезон або сарафан менше заважатиме у роботі, ніж пишне чи облягаюче плаття. Ще й заява яка:"…те, що не шкода забруднити". Над цим моє фешенебельне відділення мізків сиділо немало. Логіка сперлася на те, щоб одягнути елемент, що не дуже подобається. Вибір впав на джинсовий комбінезон з короткими шортами, де красувалося безліч незнайомих нашивок-надписів східними мовами. Вивчати їх мені не кортіло і не кортить. Під нього футболку рожевого кольору з сумнівною якістю тканини. Зачіска - два пончики, як звикла казати, а на ноги кросівки, платформа яких - вічна загадка. От хто її таку створив - один Бог знає. Непрактична трішки.
Чорноока мадам свердлила спину з усієї сили, та я лише підло посміхалася. План починає реалізуватися.
-Сподіваюся, ви не проти, якщо я викраду цю дівчинку, - звернувся він до жінки.
-Будь ласка, - клеїла доброзичливість на лиці брюнетка. - На довго затримуватися не раджу.
-Я жадібний, - усміхнувся русявий.
-Стримуйтеся, чоловіче.
-Я його притримаю, - підійшов Михайло.
Ото картина маслом! Відчиніть кватирку!
-Я пішла, - помах долоньки сталевій леді і двері зачиняються.
За кілька метрів сміх виривався зсередини.
-Що за чортівня? У тебе тепер гніздечко для вогняних пташок? - схопився за живіт сіроокий.
-Боюся уявити її реакцію на недавнє… - собі курча хихотнуло.
-Ох, моє серденько не могло розділитися, тому я йду з двома мужчинами на побачення, - прикрила рота "від шоку". - Ой, яка ж вдача, який гарем…
Це дійсно збоку нагадувало Санта-Барбару. Пари прохожих розглядали нас з чималим інтересом, поки Міша вислуховував деталі спільної афери. Отже, кожного ранку ми фотографуємо одне одного за столиком того чи іншого кафе або ресторану (доказ нашого місцезнаходження на побаченні). Крайнощі - дзвіночок.
Після фотосесії з порожнім стаканчиком ми розлучилися на перехресті. Ближче до шостої вечора побачимося знову, бо кавалери проводять їхніх краль до самого дому. 
-Ти побіжиш за мною, правда ж? - запитала у кароокого.
-З тобою, - уточнив захисник.
З легким вітерцем і сонячним світлом, загородженого коли-не-коли крихітними хмаринками, шлях непомітно утікав з-під очей пішоходів. Повз тротуару, по дорозі їхали автівки, прикрашені фатином, стрічками, квітками. Сигналили на все місто. Заселився святковий настрій. Уява малювала молодят у сяючім вбранні і гостей у пристойній кількості. Гм-м, давненько на застіллях не бувала.
-Ну от, прийшли, - зупинилися навпроти величезної скляно-дерев'яної коробки, що служила бутиком.
Мініатюрні дзвіночки сповістили господині магазина про прихід покупців. Як виявилося, нежданих.
-О! Доброго ранку! - піднялася жіночка з-за стола. - Вибачте, та нині у нас порожньо, без товарів, - бажала договорити вона, але на мить замовкла. - Ой… А ця леді не купувала у нас букетик раніше?
-Яка? - визирнув з-за комірчини Ян.
-Яка? - повторила Анна, обводячи поглядом усе приміщення. - О! Ти все-таки тут! - підскочила подруга і гайда обіймати. - Як чудо-ово-о!
Охоронець нервово покашляв, двійня рудоволосих обмінялися здивованими позірами. Ну, добре, я утримувала блондина у секреті, а вони?
-Тітко Мар'яно, - звільнили тонку шию, - це Астра. Моя колежанка, що я попросила про поміч на сьогодні.
-Колежанка? Незабудко, нащо ти змусила цю панянку допомагати нам? - збентежено протараторила тітонька. - У неї, мабуть, і своїх клопотів є. 
-А що поганого? - закліпала смарагдоока.
-Нічого поганого, окрім прив'язування чужих до своєї справи не за їхньою волею, - сумно вказала мати на поспішні послуги.
-Не хвилюйтеся так, вона сама дала згоду...
-Незручно, що попри згоду, - кладе від себе копійку кузен, - ти нас не попередила.
Товаришка надула щічки й стиснула губки: погрозлива гримаса опущена додолу.
-Ну не виганятиму її ж..
У стінах відбивалося сум'яття з тишею. Щось не дотумкаю: їм некомфортно знаходитися зі мною? Непотрібна моя поміч? Ян ображений на мене через те, що сам наробив? Що не так?
-Агов, - обернувся від роздумів синочок, - ти наждачного паперу… Не боїшся?
Блондин, якому адресувалося те запитаннячко, заперечно хитнув головою.
-Значить, ходім за стіл у куті. Його ще фарбувати.
Три дами вражено пристали до підлоги від тієї бесіди. Нібито віком перекинулися хлопці. 
До слова, вкопаними довелося утримуватися недовго. Продавщиця доручила і нашій скромній парі завдання: зайнятися "дизайном" горщиків для рослин, протерти пилюку на полицях, вимити лінолеум з віконцями… Коротше, досвідом прибиральниці цьогоріч я захлинуся. 
За фарбами з глиною дівочі язики мололи про моду у всій красі: поєднання стилів і кольорів, особисті смаки і переваги. Переконалася, що моя співрозмовниця колекціонує комбінезони, найулюбленіший з усіх який - білий з вишитими орнаментами. Унікальне доповнення національного костюму, еге ж? Залюбки похвалилася б моїми речами. На жаль, там і хвалитися нема чим: одежина у гардероб потрапляє тільки за наявності мінімалізму в числі прикрас та барв. Практичність ще грає роль. Шкарпетки з ламою - то виняток, не стукайте!
Представники сильнішої статі беззвучно знущалися з предмету меблів. Старенькі дощечки благали нового життя, яке, судячи з твердих взорів власниці і її нащадка, настало сьогодні. Youtube не раз рекомендував відеоролики про переробку прабабусиних тумбочок на дитячі іграшкові ящики чи вишукані скриньки для важливих документів або алкогольних напоїв. Безсумнівно, це заохочує спробувати себе у вдосконаленні навколишнього середовища… Але замовлення гладенького, блискучого, недавно виготовленого стола не приваблює? 
-Гарненькі, - з іскрами в перлинах роздивлялася глечики тітка. У ту мить я стиснула пензлик в кулаці, черпнувши краплі тривожності. - І у вас симпатичний, ніжно-фіолетовий, - так само ніжно усміхнулася. - Символічно.
Чудно на душі. Холоду там не було, однак, теплом ще густіше повіяло.
-О, а обведи золотистим краї, - порадила колега "по офісі", що пензель і провів через хвильку. - Варто провести ще разочок, а то контур колючий.
Немов пісок, година накивала п'ятами з-під нашого нагляду. От лихо, це заняття закінчилося. А таке заспокійливе… На відміну від ганчірки з пилом. Тканина ще й цупка, бр-р! Пам'ятаю, торік "погладила" якусь полицю з книгами голими долонями. Налякалася своєї ж кінцнівки.
З горем навпіл, проблеми збулися. Засіб для миття вікон як ніколи самовпевено задер ковпака до моєї персони. Ковтнувши від адреналіну, що поповнювався з черговим "рівнянням", зіниці безстрашно жбурляли блискавки у супротивника-пшикалку. Господи, я вперше прийму таку роль… І не в театрі.
-Я б посперечався, що одна шатенка не вимиє такого віконища, - подав голос Ян.
-Гм? - насупилася Аня.
-Кх, я не про тебе…
Он як? Дійсно? На що б це ти посперечався, любчику? На моє гостре слівце? Е ні, я з тобою і не заговорю! Обійдешся. Але довести протилежне… Діждися! Коли ви востаннє бачили відвислу щелепу? Зізнавайтеся!
-Астро? 
-Де тряпка?
-Ем… Тримай, - простягає тремтячи шматок від однозначно старенької майки.
-Як помити там, куди не досягаєш?
-Є драбина і швабра.
-Драбину сюди, - керую, наче служба прибиральників яких.
Щоб я, донька Лептанових, і стіни мила? Та якщо це скло не скрипітиме від того, як я його відшурую, то пика одного парубка знатно постраждає від некосметичної очистки! Нехай наважиться якась мураха пискнути!
Дуже гарна драбина, до речі. Гадки не маю, як це ті залізні планки не станцювали танго від мого пристрасного шкрябання. Тим паче, агресивного. Кого б у суперники мені не приписали, мийний засіб і рота до блискіток видряпає.
-Міс… - закам'янів і собі від відкриття Михайло.
-Замовкни, - процідила крізь зуби. Бісова плямка, що ж ти мені не піддаєшся? 
Плями - плямами, та зі своєю частиною впоралася. Анюта тупилася у мою роботу, боязко обертаючись до "аварійного стану" на власній половині. Зазначу: ця дівчина теж загорілася, в результаті чого між нами не засвітилося переможця. У рудого щелепа таки відвисла, чим рада хвалитися. 
Перегони на мітлах і швабрах розбудили внутрішню відьму, тож і підлога хизувалася плоским об'ємом специфічних шампунів з реклами. Навпроти пунктів, умовно записаних господинею, миготіли плюсики. Задоволені виконаним, ми присіли перепочити. Юним чоловікам, що боролися з рулоном жовтого шершавого паперу проти дерева, фактично, також лишилося мало.
-Обід пропустили, - стомлено зітхнула товаришка. 
-Ого… - день спливає швиденько.
-Мама пішла по якийсь перекус ніби…
Завдяки повідомленню сіроокого збоку від мене прозвучала ода голодного животика. Коротко і лаконічно. Мій не відстав.
-Ох...
Вібрація зненацька прошмигнула всією шкірою: телефон у кишені задриґотів через дзвінок. Песимістично обмацую пояс, звідки й витягую диво техніки. 
-Слухаю.
-Привіт, - ледь чутно вітається Марк, - ще ніхто не телефонував чи надсилав повідомлення переді мною?
-Дякуючи склерозу, ні, - піднімаю кутики губ догори.
-І мені те саме… Насторожує на випитування удома.
-Насторожує випитування особистого у мужчини за двадцять, ні?
-Не сунь…
-Носа, куди не просять, - ще б пак, існують моря фразочок, які провокують на дурниці. 
-Угу. То о шостій?
-Ранку.
-Ти загортаєш моє мислення у непристойну сторону. Де ж ти?
-Мисли, як заманеться. О шостій.
Ну от, виклик завершений.
-Хто це був? - поцікавилася русява.
-Немає значення, - таємничість, як у фільмі. - Михайле, у нас в запасі півтори години.
За другою спеціальністю, Міша-шліфувальник, стер піт з чола і блаженно звільнив повітря з легень. Ми не звикли до фізичної праці, принаймні я на сто процентів. 
-Ви іще тут! Яке щастя, - переводила дух на порозі панянка з вогняною косою. - Ось, всім гостинець!
Пухкий бісквіт сонячного кольору зі шматочками яблук прокрався у носа солодким ароматом, закликаючи скуштувати. Навіть не здогадувалася, що шлунок так вміє горлати…
-Пригощайтеся, пригощайтеся!
М'якенький кубик кулінарного мистецтва у мисці з долонь заслуговував на тарілочку з ложечкою, однак, травна система чхала. Їсти - то їсти. Принципи коли-небудь ламаються, що вдієш.
Лагідний смак яблук переплітався з корицею, скибкою лимона. М-м-м, прянощі. Своєрідний парфум. Люди, які пахнуть випічкою, на мою думку, янголи. Скільки любові у серцях цих добродіїв, і як вона комбінує з цукром у масі, що в недалекому майбутньому приноситиме усмішки. Скільки тепла від їхніх рук передається тій чи іншій булочці, хлібу, тортику. Яких зусиль докладають ангели на землі…
Затримуватися нікому не хотілося, тож щиро подякувавши за вельми приємний і смачнезний жест, герої нинішньої пригоди-недопобачення крокували до всесвітньовідомого перехрестя. 
-І який з тебе джентельмен, - сміюся на точці зустрічі, - не дами ж раніше приходять.
-Зайчику, котику, прости мене, - виділяє ті сюсі-пусі сусід.
-Ох, припини! Крем я терпіти не можу. Фу, як…
-Ванільно? Я ж тренуюся.
-Постараюся не сіпатися при батьках…