Через твої забаганки

Глава 15.

Він дивився на мене розгублено, а судячи з голосу, ще й нерви об щось потріпав. Або його ж нерви потріпали, з ким не буває. Тільки от, щось мені то не до вподоби…
-То де Марк?
-Я… Я забула йому подзвонити, - полізла шукати в сумці телефон.
-Цить, - схопив за зап'ястя, - ліпше всередину зайдемо і у твоїй кімнаті поговоримо.
Що? Навіщо? Що за переполох?
Швиденько скинувши взуття та верхній одяг, наші ноги витончено подалися до моїх покоїв. Нащо - незрозуміло. Незапланована або раптова афера.
-Фух, - зачинив двері захисник, - хоч на очі їй не потрапили!
-Що відбувається? - заспокоювала шалене серцебиття. Тут точно хтось щось палив. І я не про запах диму від вогника цигарки.
-Я оце розмовляв з Геліосом годину тому приблизно, і довідався про замисли міс Корнелії.
-Які це замисли? - вигнула брову на його серйозний вираз обличчя.
-Завтра, перед обідом, вона збирається поїхати у центр міста.
Цілу хвилину я просто кліпала.
-Так що у цьому поганого?
-А те, - схрестив руки на грудях, - що з нею їдемо ми.
-Ха, чому це? 
Михайло зазирнув під край сорочки до годинника, поправив жовтуватий комір та твердо видав:
-Міс постановила.
Ось тут вже роззявила рота я. Не в прямому сенсі, звичайно, нащо тому блондину бачити набір здорових зубів з гострим язиком. Але така новина… Несподівано, несподівано. Для чого няньці здалися дві душі, з якими, як з дітьми, возиться?
-Куди конкретно ми їдемо?
-Вона не вказала.
Центр. Центр міста охоплює, відповідно, торговий центр та віддільні бутики, будинок страшенно важливих та зайнятих особистостей, церкву, кафе і ресторани, парк та музеї. Що ж там такого?
-Може, ви сьогодні встигли там побувати?
Хороший хід. Проте, "мимо". Ресторанчик, який закохана пара відвідала, знаходиться на сусідній вулиці квіткової крамниці. Доволі далеко від центру. І не веде туди.
-Ні, - коротко відповіла.
-А раніше?
-Кав'ярня "Мрія" узагалі в куті, - похитала головою, не відводячи позір від охоронця.
Тобто, це скинуло одну каменюку, відповідальну за достовірність побачень. Однак, хвилювання на місці. Для чого ця вистава…
-Геліос ще щось казав?
-Ну, він вимагав відеозв'язку з батьками, - сперся на спинку диванчика, нібито розслабившись. - Вони надали дозвіл.
-Он як, - втупилася в підлогу, на яку тут же встала. - Тоді я сама все дізнаюся.
-Що?! - підскочив. - У кого?
-У міс Корнелії, - стиснула дверну ручку.
-Ти дурна? - вчіпився знову за мою кінцівку. Стоп. Як-як ти мене схарактеризував? 
-Повтори? 
О, отямився. Пальці затремтіли.
-Вибач-чте, я неправильно висловився, - на одному подиху вийшло у нього. - Я мав на увазі… Ну… Не розказуйте їй. 
-Гм? 
-Ваша запальна реакція і занепокоєння видадуть приховане, хіба ні?
Тривога то стрибала, то падала. Міша має рацію: якщо я б зчинила ґвалт за те, що начебто ще у секреті від мене, то жінка підтвердила б здогадки про мої походеньки й крига трісла: стосунки Астри і Марка ще не почалися нормально, як уже закінчилися. Я без прикриття, сусід повсякчас на голках. Триклятий червень. З ним і липень.
-А… Що ж тоді?
-Діждатися вечері? Сьогодні о шостій.
-Думаєш, розкаже? - звільнила прохід.
-Не розкаже - попередите кавалера про казус.
-В будь-якому випадку попереджу... - це остаточно.
Кароокий вийшов з пурпурного царства, а значить, роздуми зловтішно розпочали хаос. Різкі зміни настрою, безперечно, властиві дівчатам. Та що за чортівня вже четвертий день? Чи не четвертий… Це літо ані краплі не нагадує минуле. Жодного літа я не влаштовувала фокуси задля якоїсь розваги з тими, хто мені не рівня. А тут фокус пішов проти мене, втішаючись чергуванню швидких і "не зовсім" рішень, наївності, неоднозначній гордості із самооцінкою та іншим. Чого вартує своєрідний гарем, в якому всі абсолютно різні, але приділяють увагу дамі, нехай і заради власної вигоди. Отож, хто винен в унікальності цьогорічного сезону спеки?

 

Не дуже смішно.

 

Авжеж, саме ВІН.

 

Втім, я сама на те погодилася. От і достигли плоди. Не солодкі вони.
Поки не пізно, зателефонувала "коханому".
-Марк?
-Слухаю?
-Тут таке трапилося, - приречено видихнула я. - Коротше…
-Що? Вже неприємності? - підняв тон він.
-Неприємності з майбутнього, тому помовч, - спокійно констатую і прошу. По той бік екрану дихання співрозмовника стихало. - Від мого водія дійшла інформація про подорож у центр міста завтра. У ту подорож приписані вогняна пташка, я та моя охорона.
Русявий хмикнув і замислено погудів.
-Ти ще у місті?
-Ні…
-Угу…
На зв'язку запанувала незручна мовчанка, яку дехто "створив", і яку дехто зірвав.
-Окей, завтра, якщо намітиться постанова, я складу компанію. Не намітиться - то типу "у друга". Кажу так, на всякий випадок.
-Добре, - для чогось кивнула, - бувай.
-Бувай.
Приступ божевілля…

 

Провалитися б у матраці,
І потрапити в інший світ!
Де ховатись не треба від няні,
Де її не цікавить твій слід!

Погуляти б під небом безхмарним,
Відвідати всі міста куточки…
Безперечно, воно буде кращим
Ніж лупитися в сірі очки!

Утекти би мені від реальності,
Бо бавляться доля й батьки:
Для них я малесенька Барбі,
Гра з якою триватиме завжди.

Що чоло, що синці, що та усмішка!
Живе групка ся своїм життям;
Почуття у човні все хитаються,
У морі під іменем…

 

Та пішли ви!

 

Слава Богу і терпінню моєму. Вечеря. Останнім часом столи з їжею та колегою по поїданню за атмосферою нагадували поліграфи: однісінький неправильний рух, звук, згин кутика губ - натяк на те, що у дечому я страшенно забрехалася; влипла по коліна, а то й вище, у болото афери. На жаль, болото глибоке через відсутність деталізації та професійного акторства. На спині мурахи на скейтбордах катаються, а темноока жіночка невинно стукотить підборами. Ото краса!
За тарілками щавлевого борща я намагалася не підпалити яскраве бажання випитати дорослу особу секретне, пов'язане із мною та середою. Начебто вдалося, однак, важлива розмова все одно склалася. Ну як, розмова… Скоріш наказ. Снідатиму з нею о дев'ятій, натягну одежі якої і поїдемо на шопінг. Шопінг. Шопінг з нянькою. З нянькою, яка прискіплива до стилю. Запах смаженого, чуєте?
Наступний ранок тішив старшу панянку. Тішив, бо заплановане нею втілювалося. Жертва слухняно жувала млинці, скромно одягалася, по високій будівлі вешталася і подумки припускала, де закопали залишки дичини, що в лісі вмерла. Та Корнелія іще, як на зло, мовчала всю подорож! Мутна вода, мутна. Геть не сподобалося.
-Прибули, - припаркував авто брюнет.
-Чудово, - відчинила дверцята "головна", - розважимося?
Розважимося? Ти вмієш розважатися?
-Куди ви? - запитала, наздогнавши постать у діловому костюмі. Наче на роботу зібралася.
-Оновити гардероб. І тобі те ж рекомендую, - підняла вище носа й глянула скоса. Не чіпляйся, дорогенька, до того, чого ще не вгледіла і краєм ока. Мої налаштування не в твоїм розпорядженні. 
Шуму наче великого не було. Будні, вони такі. Пахнуть буденністю, сірістю, особливо після дощового дня. Безліч калюж у працівників на шляху. Та й всяка сфера свою багнюку має, що правди таїти. Один-єдиний сантиметр вашого пальця не туди - картковий будиночок під поривом вітру.
"Маргарита" зачинена. Вітрини загородили далеко не пластикові жалюзі. Сумно, сумно. Там почуваюся найкраще. І придбати є що. Не бродити ж по джинсових магазинах…
-З цього і почнемо, - ну от, накаркала!
Скляні стіни і дерев'яні планки, що служили підтримкою для різноманіття світу джинсу, займали чимало простору у модному відділенні. Доволі дорогі товари на полицях та вішалках виблискували по краях залізною емблемою - назвою бренду. Траплялися на вічі мінімалістичні, прості спіднички й шорти; поруч з ними сукні й комбінезони з малюнками на спині чи грудях. Згадалася Анна. Той елемент одягу пов'язаний з нею навік, певно.
-Нічогенько не полюбилося тобі? - з кількома парами темно-синіх сорочок підійшла няня.
-Не фанатка цієї тканини, тому рідко щось тут купую, - правдиво мовила, стенувши плечима.
На касі розплатилися, в пакет новинки помістили, маршрут продовжився далі - у глибини центру.
Дракон з небезпечною вогняною пащею мав вигляд скромної немолодої тітоньки, під перлини і кігті якої потрапляли геть недешеві штучки. Її коментарі під час розгляду тої чи іншої блузки займали до десяти слівець, і та аура, яка вирує удома чи блогах заблудилася ще по дорозі сюди. Сталевий характер спостерігав з кутка за неширокою посмішкою тимчасової матері. 
У будь-якому випадку, результат закупів не міг не приголомшити: ходьба розслаблена, неспішна, пакунків зо десять, голос приємний... Ото відкриття.
-Водій може везти придбане на фініш, - засунула невеличку сумочку-гаманець вона, - а я прогуляюся. 
Запах смаженого повернувся. Погане передчуття, нема жаги кудись з нею йти. Ні, шопінг цілком нормальний! Але ж не шкандибати довгими тротуарами наодинці. Попри людей, натовп яких, на диво, менший, прекрасна можливість завести мене у лабіринт без виходу - блищить не гірше за золото. Пастка, це пастка. Увімкни логіку, Астро!
Фіолетовий сталевий кінь акуратно й обережно виїхав зі стоянки, під слабим натиском педалі газу помчав додому. Курча неподалік з кимсь розмовляло по телефону. М-м, рятувати нікому, яка "досада". Закричати?
-Розповіси про себе? - питання, завдяки якому ледве утрималася на тротуарі і не впала на пішохідний перехід попереду. Розповісти? Про себе?
-Що саме? 
-Наприклад, хобі, навчання… Мрії, - лагідно повела червоними устами. Недобре мої сідниці відчували… Недобре, та на жертви заради ідеального прикриття… Що вдієш?
Ненав'язливо приступила до скарг у м'якій формі про те, як трудилася цілий рік, щоб батьки із собою, як зазвичай, взяли у незвідані краї, познайомили з чужими традиціями, чудесами держави, дивовижними видовищами, тощо. З тієї точки схопилася за географію і математику, як улюблені предмети, знання з яких начебто кортить поглибити в університеті. "Вступити у вищий навчальний заклад", - зненацька озвучила я свою мрію. Ця мрія далеко не займає перші сходинки у топі усіх примх, але припустімо, що забаганка це ще та. Ну а про хобі вам не варто укотре повторювати. Читаю. Читаю різне, не завжди якісне чи достатньо реалістичне, але все ж… Гумор у житті - обов'язкова складова, що забезпечує довшу молодість.
Оскільки дивилася уперед, розуміла: назустріч крокує Марк. І моє занепокоєння, мов дзвіночок, дало про себе знати. Уникнути було пізно, а попередити ніяк. Провал, хоч би не провал…
-О, це не твій залицяльник, часом?
-Ох… - вдала, що тільки-но помітила. А що ж далі? Стрибати на шию? Мабуть. Ні, не мабуть. Я таки пришвидшила темп, і з тими "сюсями-пусями" й поцілунками і в щічку накинулася. За нещасні секунди тих "цілунків" відрізала шепотом:
-Постанова!
Автоматичні обійми. Ось, ось, правильно!
-Хто б міг подумати, у вас є ще турботи поза сердечними справами, - улесливо бовкнула міс Корнелія. - Вас зводить доля…
-Буває ж і таке, - захопився гладити спину. - І це безмежне щастя.
-Любий, а куди ти? 
-Упс, - почухав потилицю він, роззираючись, - сюрприз зірвала, викрила, - з нотками розчарування мовив сусід. - Букет гадав надіслати на адресу моєї принцеси.
-У-у, не змушуй мене червоніти, - демонстративно надула губки.
-Це ж треба, який збіг, - прикрила рота долонею жінка, кинувши взір на бутик поряд. - Ви сюди?
-Ага, - витиснув з себе сіроокий.
Перевела фокус на обговорюваний об'єкт. Стоп. Це ж квіткова…
-От і гарно же ж! Надіюся, пан кавалер не проти, якщо цього разу букетика обиратиме його дівчина, - багатозначно посміхнулася нянька.
В той момент чийсь пульс звалився до п'ят. Якого лисого…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше