Глава 19.

Того дня Марк ледве-ледве зменшував розмір своїх білків до норми. Та й вуха у бідолашного від моїх переконань спухли. Але, чи погано я вчинила, чи щось у чийсь бік не так сказала? Ні, абсолютно. Над пропозицією, де розваг не оминути так точно, сіроокий мізкував півгодини приблизно, а в наступний момент витягнув смартфона, і невпевнено опитав декого про число людей, що поїдуть у подорож. Дізнавшись, що відбудуть усього четверо, жага відвідати курорт підвищилася. Ким це, цікаво, мене замінили? Їх ж начебто троє збиралося, правда?
Основний вантаж, якого стало трохи більше (хоч і в купюрах економніше), сусід потягнув на своїх плечах: зник на години дві за договором з міс Корнелією, що минуло успішно, на диво; а до того ж і сам попередив предків про вільний час на термальних водах і з друзями, і з коханою. Моєму здивуванню не було меж: як добрі й наївні живуть багато й щасливо далеко не у ніжному світі? Феномен.
Отже, чому зненацька вирішила пограти на нервах одного рудого чорта? Найменшої здогадки, чесне слово! Просто потягнуло трішки полоскотати дитину, яка хмуриться, по суті, сама на себе. О, зауважте, що своїм попереднім задумам я не зраджуватиму. Ні для кого не секрет, що звичайнісінька зустріч з дратівливим об'єктом приносить його ненависнику стрес. Він може бути зовсім маленьким і, можливо, непомітним, тому що голову вашого антифана тривожить просте питання:"Чому він (або вона) там, де і я"? А жінки чи чоловіка, які б чхали на того, з ким вони недавно посварилися і раптово зустрілися, таке запитання зупинило б лише раз. І їм не вважається потрібним зосереджуватися на цьому, а продовжувати відпочинок чи роботу, заради чого вони й перебувають деінде. Попри те, що виступити мені б хотілося об'єктом не дуже приємним, самій доведеться вгамувати неабияке бажання гепнути хлопця, завдяки якому на коліні невеличка червона полоска та безлад у певних думках. Серйозно, через поранення не у кожному басейні порадієш. Скільки надії на те, що до понеділка воно вгамує свій колір, і, таким чином, не привертатиме чию увагу. Хоча, ні, від уваги не відмовилася б. Але широка публіка й не моє. О, і ще два плюсики: по-перше, моралі мені не читатимуть, а по-друге… Четвертий пасажир, незалежно від своєї статі, обіцяє незабутні вихідні. З мінусів, напевно, те, що додаткову оплату внести доведеться: охорона одним Михайлом не обійдеться. На всякий випадок візьму ще пару його колег, аби підміняли один одного за потреби.
Чого вартувала моя валіза! Мало не тріщала від вільного простору! П'ять купальників, десяток суконь, футболок, шортів, спідниць, а ще босоніжки з тапочками, ух! Косметику намагалася взяти у мінімальній кількості, аксесуарів тим паче. Про всі обов'язкові кабелі для свого гаджета мови не йшло. Ще й на кухні дівчата захопилися готувати смачненького і на дорогу, і на відпочинок. Втім, від половини зготованого категорично відмовилася, місця на те мізерно. На шляху безліч ресторанів, кафе, де поласувати, безумовно, знайдеться чим. Тим паче, водієм буде Марк. Поїсти він не відмовиться, впевнена. За розмовою в деталях про усе замислене, його рот проковтнув більше, ніж половину торта, що дотумкав мій чайник після його виходу з вітальні. Ніколи б не подумала, що знатиму в обличчя власника цегляної кладки і пристрасті до солодкого. Поєднання ще те, погодьтеся!
Які махінації проводитиме тимчасова господиня будинку? За добу до відправлення усіляка трапеза закінчувалася моїми питаннями стосовно зв'язків з батьками та причин вельми легкої і швидкої згоди на співпрацю з Камінським. Темноока жіночка ухилялася все розповідати, кидала несхвальний погляд зі словами:"Це моя справа, і нічия інша". Ще б пак, нічия інша! Перший тиждень прикриття шукала я, у другому вуаль шукатимуть мені. Ще й нянька. Не уявляю, які угоди чи хитрощі застосовував кавалер. Проте, якщо у ділі присутні гроші - то мовчки і з насолодою проводитиму час на водах. З деким...
Рушили у дорогу рано-вранці, ще сонечко краєм не показалося. Дорога довга, та й автівкою. Спочатку дрімала, користуючись плечем одного з свіженьких захисників. Кучерявий на передньому сидінні активно обговорював щось "чоловіче" з організатором пригоди, аби останній не піддавався спокусі сну. Гадала, що підтримаю розмову, та як затеревенили про переваги й недоліки машини, найчастіші проблеми здоров'я сталевого коня, то стримувати потяг до царства Морфея ставало нестерпно. Дрімота та неоціненна! Мій шок постав у всій красі на автозаправці серед гір. Судячи зі звабливого запаху бетону, дощик відвідував місцину цю нерідко. Зрештою, вона занадто красива, щоб оминути і не зупинитися: поміж густих смарагдових пагорбів пливли сріблясто-білі хмари, де-не-де унизу самотньо височіли стіни й дахи різнобарвних крихітних хатинок. Допитливість чекати себе не змушувала: як там, у тій долині, де не видно ні магазину, ні лікарні, ні якогось комплексу, живуть люди? Звідсіля, безперечно, людину мені угледіти - розділ фантастики, та для кого тоді ті будинки? Міфологічних створінь? Що ж, проживаючи без мобільного зв'язку, інтернету та технологій загалом, - повірити в надлюдське цілком ймовірно. Власний дах вміє їхати.
Частота авто, що проїжджали повз, гойдалася між низькою і нульовою позначками. Я дивилася крізь скло автівки з порожніми думками, ледве не підкорювалася гіпнозу з рівної безкінечної смуги на асфальті. Здавалося б, години, страчені на цю спокійну поїздку згодилися б міркуванням стосовно реакцій на неминучі зустрічі. Авжеж, від різких запалів та обурення на образи й подібне вартувало відмовитися. Ініціювати сварки не горіло. Навмисне траплятися на очі - родзинка шоу. Деталі не опрацювала.
На відміну від вологи, встеленої між лісів, на місці призначення та населених пунктах неподалік панувала спека. А у спеку, як відомо, будь-що, що дозволялося наповнити холодною водою - порятунок людства. На щастя, спасінням від палаючого сонця мені слугувала не тільки водичка. Просторі апартаменти з кондиціонером - божественний дар. Ще й краєвид потішний! З балкона спостерігалися дзюрчання фонтану, яскравість квітучих клумб та приїзд охочих розважитися на популярній базі. Самі натовпи людей, плавців, любителів засмаги та вередливих дітей виднілися за вікнами коридору, де червона доріжка і темне дерево зі зеленими шпалерами давали привід вважати готель чимось грандіознішим, ніж місцем відпочинку. Їдальня, як би сумно не звучало, не рівнялася з тією, що удома. Уникнути шуму і незліченної кількості відвідувачів можна уночі, опісля десятої-одинадцятої. Насолоджуватися купанням та саунами в пізній час, власне, жителям готелю дозволялося. Однак, за таких спокусливих дозволів мій режим під ризиком викривлення. Якщо підкоритися забаганкам активного часопроведення у водичці до півночі і пізніше, зранку сили піднятися не вистачить. Ба - хто пробуджуватиме? 
-Я повертаюся, - пролунав голос ззаду. - Номер "моїх друзів", як ти казала, на тому поверсі, що й твій. Посприяє вашій дружбі.
-О, я невимовно рада! - усміхнулася, займаючись розвантаженням багажу. - А який саме номер?
-З'ясуєш, коли так кортить. Йдеш вивчати місцеві "атракціони"?
-Угу, - хороше слівце підібрав, тут ще те колесо розкрутиш. Не обов'язково чортове. - Закінчу з гардеробом перш за все.
Тиша за плечима не означала втечу мого співрозмовника, оскільки тяжкі зітхання зводилися до важливої промови чи попередження.
-Маю прохання.
-Яке?
-Не нароби дурниць.
Дурниць? Гм, ніби не планувала. А затію жорстоку перекреслити і гадки не мала. Ну як, жорстоку... 
-Незабутніх вихідних. Бувай, - дещо недбало жбурнув на прощання.
-Бувай, - а ще, спасибі за побажання. Вихідні попереду незабутні, це безперечно!
Владнавши усе з "рідним" простором на найближчі дні чотири, я неспішно накреслила маленький графік для своїх лицарів. Далі ж вихопила Михайла на оцінювання ситуації. Розшукувала гідні сніданок, обід, вечерю, які задовольнили б мій шлунок, і-і... Продегустувала з курчам вареники зі сметаною. Смак відрізнявся, та поганим назвати не наважилася. Не так, як удома. З оглядом на різноманіття басейнів було цікавіше. Гарячий, теплий, холодний; дитячий, дорослий (у ньому, окрім статуй спиртних напоїв, нічого дорослого і не видати, по факту) та для своєрідних змагань. Останній нагадував плавальні секції у реальності та по той бік телевізора: з невеличких сходинок перед прямокутним прозорим озером могли пірнати молодики чарівної статури. Або дівчата, не менш привабливі та спортивні. Спортсмен з доньки Лептанових ліпився чи то руками незграбними, чи то керувався сильнішою схильністю до розумової активності, ніж фізичної. Зрештою, батьки не фітнес-тренера вирощували. І не овоч. Бізнесвумен, тьху.
Ми розщедрилися кроками навколо всякої водойми, забав та точок харчування. Подив охоплював достатньо часто: куди не спрямовувала б свого зору, від товаришів майбутніх ні звуку, ні духу. Невже їм відомо, що я там, де й вони, але лячно показуватися? 
Ближче до п'ятої-шостої унікальний бар просто неба та прісного басейну мав прекрасну нагоду пригостити мою величність коктейлями та соками. Різноманіття вражало, проте, рідину я підібрала не за смаком, а кольором: щоб ефектно контрастував з чорним купальником та сонячними окулярами. До того ж, на коктейлях я не зналася дуже. Замовила навмання.
-М-м! - хоч і від кислинки зуби з язиком паралізувало, ця кислинка повільно перетворювалася на лоскітливу нотку цитрусових. Нізвідки в уяві вистрибнули мандаринки, апельсини, грейпфрути, що дружньо схопилися вести хороводи. Авжеж, ще не вистачало примхам дійти до бажання прискорити прихід зими. Ні-ні-ні, літо не скінчиться так легко. Хочу розважитися.
За хвилину, яку використала, аби запевнитися, що Михась ніде не гуляв або спав, неподалік залунали наче і нечужі, а наче й чужі голоси. Крадькома глянувши на відвідувачів за два вільних барних стільця від мого, впізнала веснянкового чорта з... Молодим чоловіком, років приблизно... Двадцяти трьох... Ровесник Марка, як на мене. Симпатичний, лише тип не мій. Волосся, певно, зрівнялося б довжиною з моїм. По обличчі не бовкнула би, що людина серйозна, сувора тощо. Риси м'які, на плечах безліч родимок. Кладки не угледіла. Та й старалася не концентруватися на... Його братові? Анна розказувала, що Ян не єдина дитина в своїй сім'ї.
-То що, Яніно, як твоя підготовка до студентського життя? - о, я їхню бесіду ще й прослухати зможу. Режим диктофона...
-Те твоє "Яніна" не зникне, ні? Ти ще в університеті клич свого брата, як дівку.
-Дякую за ідею!
-Це не жарт, - і вони засміялися разом. - Та-а... Добре, зі спеціальністю оприділився ще рік тому. Розраховую на бюджетне гніздечко.
-Шуткуєш?
-Ні, мій середній бал вище ста дев'яноста, - вдоволено повідомив той.
-А от і привід випити! - на радощах, народжених тою інформацією, безіменний (поки що) покликав дівчину, що готувала помаранчевий вибух мені.
-Сто-о-оп! Брате, без святкувань! Нагадати твій день народження у травні?
-Ех, злопам'ятна ти, Яніно... А я думав...
-Багато про що! Наприклад, про те-е, - наштовхнувся на паузу парубок, щиро бажаючи перелізти її подумки, - про те... Що перед твоїм вступом у тебе проблем було вдосталь. Правда?
-Правда, - веселун змінився на серйозного дядька, - тому що вчився трохи гірше. І летів, рвався за освіту на популярному. Гадалося чомусь, що популярне грошей принесе: становище допоможу підняти. Воно і вдалося, але ціну за навчання я ще досі не відпрацював, - і серйозність змішалася зі смутком. Молодший підвис серед роздумів, з яких, згодом, виринув:
-Батько розповідав, що ти почувався винним. Немов кредит сплачував. Мати не раз повторювала, що це зайве.
-Вибачай, що так перебиваю. Частково згідний з батьками, - підніс склянку недавно вичавленого соку. - Я не міг з пофігізмом спостерігати, як усіляка копійчина котилася в моє майбутнє. Не міг. Темне минуле таке. Тож дякувати матеріально не стомлюся, - скляна посудина на половину спорожніла.
-І я не зміг би, мабуть, - не менш замислено зітхнув. - Однак, пощастило. Ніхто, окрім мене, не нарощуватиме горб на спині.
-Тобі нащо горб нарощувати? 
-Аби не впасти з гнізда. На всякий випадок і роботу відкопаю і...
-Не зро-о-обиш! І горб не заробиш, - телепня потрусили за передпліччя. - Робота - чудесно, але для першого курсу рішення завелике. Режим сну точно зрушиш, але не спину, бо буду бити. Затямив?
-Затямила Яніна, затямила... Допив?
-Так. П'ять з п'яти, що додаси. Ти не будеш?
-Ні, завтра. Ходім в окріп, - запропонував чубатий і спустився у воду. - Обговоримо чотири кола пекла.
-Тобто чотири роки науки? Ну ти...
Лікті перевтілилися на опору для голови, заповненої щойно почутим. Не впізнали, і дякувати вдачі. Інша справа - "проблеми перед вступом", які існують. Старший братик не в моїх інтересах, на противагу сказаному ним. Відпрацювання? Кредити? Усього я точно не вчула, і через це, схоже,  питань насипалося...