Через твої забаганки

Глава 22.

 Невідомо, скільки ми просиділи в тиші, та затримуватися не було в моїх планах. Ні, не тому, що боялася чи незручно почувалася, а через рекомендовані ліміти – близько двадцяти хвилин на перебування у приміщенні, повне пари.

 Я піднялася із сидіння і, не спрямовуючи погляду на загадкову персону, наблизилася до скляних дверцят.

-Хто ти йому? – розпалив інтриги дівочий голос.

-З ким маю честь розмовляти? – зупинилася перед самим виходом звідси.

-Наталя, його колишня однокласниця, - відрекомендувалася драбинка, зумисне спаклюживши тон. – А ти, схоже, те саме, тільки не однокласниця.

Оу, ні, люба, ти перегнула.

-Припустимо, це правда? – Смак нікудишній, горе, страждання. – Рамочки підганятимеш?

-Було б під що підганяти.

Гм, дарма я таке відказала. Та не їй мене ображати.

-Слухай, д… - дощечко, по ідеї! – Дорогенька. Чого тобі? – Зруйнованого вечора не замовляла, якщо пам’ять не зраджувала. Нехай котиться, як дехто при тій зустрічі.

-Дізнатися, які на рахунку конкурентки.

Губа не дурна…

-Прикро зізнаватися, але ти мені і в конкурентки не годишся, - схопилася за ручку з наміром вийти з кімнати і тупої бесіди.

-Що ти сказанула?

Оце дівчисько піднялося на ноги, підбігло і вчіпилося в мою руку. А подібна поведінка щодо моєї величності аж ніяк не приймалася. Вмить я нахмурилася, вирвала з тих «рученьок» свою кінцівку і ледве-ледве утрималася від галасу та цідіння крізь зуби.

-По-перше, не рекомендую заводити зі мною суперечки. По-друге, я тобі будувати з ним гніздо завадила? Якого дідька ти вирішуєш проблему через мої мізки, а не його?

-Бо між вами щось є!

-Ніколи в житті, не було і  не буде! – це оточення з бовдурів чи сліпих?

-Брешеш! Як тебе мова стосується – Ян мовчить!

-То й що?

-Мені треба знати!

Здалося, температура сауни перейшла норму. Або кров кипіла так, що щоки аж буяли, як троянди. І в додаток долоня свербіти почала. Вдих, видих, Астро, лише не загарчи, це нижче створіння того не варте.

-Відвести тебе у його номер, аби ви вирішили між собою стосунки?

-Ти ще й знаєш…

-Замовкни! Або мовчки дихаєш у свої дві дірки, або веду до того, через кого спати не можеш і вирішуєш з ним все! До мене не торкатися, ясно тобі, простолюдинко? – взялася гримати на це трикляте неподобство, яке дратувало більше, ніж її любовний інтерес. Тому любов і є маячнею, бо заздрісниці готові голови всім жіночим знайомим коханого загризти! Щоб їх морока взяла!

 У покоях прохолодне і м’яке ліжко наче на пекельне і тверде перетворилося. Ну якого лисого все пішло не за планом? Ще й те ідіотське твердження про наявність якихось стосунків з тим, хто і мого мізинця не вартий! Нерви влаштували кордебалет. Це літо найжахливіше за (майже) вісімнадцять років. Боже, навіщо та руда проблема, навіщо той цирк, навіщо печія по всьому тілу і думках? Навіщо? Певно, аби дах полетів на найдальшу планету сонячної системи.

 Наступного дня гнів стих. Принаймні доклала максимум зусиль, щоб не пригадувати бувале. Після сніданку огляд гарячих басейнів перервався заявками дивно одягненого чоловіка з капелюшком, наповненим ремінцями. Він запропонував взяти участь у вікторині, що охопить цілу територію курорту.

-Чому я повинна погодитися?

-Якщо вам  вдасться швидко вирішити всі завдання правильно, ви отримаєте приз.

Ой, деякі призи не до добра доводили цього року.

-І що я можу виграти?

-Це таємниця, тож, не спробуєте – не дізнаєтеся. Рівень знань перевірите, до речі.

Вагання оточило, попередній досвід забавок насміхався. Наївно якось з мого боку.

-Пані, хоч трішки розважитеся,  беріть, - не змовчав охоронець. – Ви від учора не усміхалися.

Дійсно, з того плавання нічогісінько путнього. Брови тиснулися одна до одної, найменший шурхіт чи рух дратував, пам’ять зрадницьки гортала літній альбомчик. Не завадило напружитися розумово і зосередити увагу на щось корисніше.

-Добре.

-Ось, не загубіть, - простягнули блакитний браслет.

 За якийсь час, що довелося стратити на меланхолійне спостереження за тим браслетиком, релаксом у окропі і роздумами над недавнім рішенням, поблизу найбільшої прісної водойми залунала музика, зібралися молодики і молодиці з однаковими футболками, паперовою купкою і мікрофонами. Мабуть, пора звільнятися від хвиль блаженства.

 Промови ведучих підхопили і дорослих, і малих, серед яких виблискували на сонці браслети інших кольорів. Це вже доволі непогана інтрига.

-До нас надходили не одні прохання, ідеї про те, щоб влаштовувати ще свята, схожі на День Нептуна, - усміхнено продовжувала, напевно, організаторка, - і от! Чергове свято настало, група нашого комплексу підготувала для вас, любі відвідувачі, кілька випробувань! І про перше, ви точно-точно вже почули близько півтори години тому. Отже, вікторина-квест «Райдуга»!

-Ми роздали сімдесят браслетів різним людям певних вікових категорій. Десять команд, кожна з яких містить семеро учасників. П’ять команд належать до яскравої сторони, п’ять до тьмяної, - розповідь помічниці уповільнилася для деталізації. - Мета для усіх – встигнути за чотири години виконати сім завдань, всіляке з яких заховане по всій території комплексу – всередині та ззовні. Даємо підказку: завдання, у свою чергу, заховані в м’ячиках, що пофарбовані у колір вашої команди. Сторона, яка обжене усіх розумом, - переможе, отримає призи. А тепер, пропоную перед стартом, відшукати товаришів за кольором браслета та вийти вперед!

-Ну що ж, блакитний, то блакитний. Кому пощастить сьогодні? – з якоюсь насмішкою мовила собі, озираючись то туди, то сюди. Доля ж не геніальна зануда, щоб зводити з тою проблемною трійцею, чи не так?

 Почалася гра прекрасним знайомством з Вікторією, Дмитром та Тетяною. Двоє з них виявилися студентами, які іронічно сміялися з цієї події і недавнього закриття сесії, остання ж нагадувала Анну, лиш тхнуло від неї серйозністю та холодом, що мені до вподоби, деякою мірою. Мудра четвірка, я б сказала. Де ще учасники?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше