Глава 23.

-Пані, ви хочете пропустити обід?

У відповідь нерозбірливо похмикала і похитала легко головою. Цікаво, чи вийшло що йому з того зрозуміти. Вставати доволі складно.

-Пропустите - пошкодуєте, бо самі засмажитеся. Тоді таке буде, ой…

 А ця фраза налаштувала мої руки на самопоміч у піднятті, з яким намагалася не тягнути. Спати під людський безтурботний шум, теплими промінцями сонця, на ніжному рушнику, м-м… Чого ще треба? Хіба чистого моря, що переливається бірюзою вдалині, високих пальм, чужої мови, екзотичних фруктів, співу пташок, симпатичних парубків з майже цегляною кладкою замість живота. О, а ще справжніх коктейлів, купки мушель, блискучих камінців…

 Все-таки злізла зі зручного лежака.

 -А як падати вмієте, - притримав за плечі він, аби я не звалилася. – Мало одного знаку на руці?

-Не згадуй, - забубніла ще сонно. Спала би і спала, як прокляття яке.

 Обід минав повільно. Звісно, причиною цього ніщо інше, як та дрімота. Здавалося, що б на стіл мені не поклали, все б їла, так байдуже було. Михайло трохи говорив про Марка і домовленість з від’їздом завтра зранку, однак я на все кивала жуючи, вбираючи інформацію в ліве вухо, викидаючи з правого. У номер піти і там пролежати увесь час? Е ні, останній день. Поплавати не завадило б. І чхала на невміння плавати. Тільки, дідько, сон не сповзав з мене ніяк.

 У басейн заходити просто не хотілося. Вивчала ту воду, шукала в ній відмовки і заохочення насолодитися. Роздвоєння якесь, аж трусило. Звичайно, літня водичка збадьорить. І охолодить нічогенько, а чхати по-справжньому і дрижаки хапати – непривабливий комплект. До окропу і краєм ока не зазирала, тому що там теж носом клюватиму.

 Поки я нахмурено досліджувала коливання рідини, позаду хтось безупинно сміявся, обмінювався двозначними жартами, які нагадували вчорашню вікторину. Вічно рухоме стадо, що шукало букви у кожному завданні, насолоджувалося супроводом допитливих фраз головного і таємними дівочими обговореннями, вкінці дійства пишалося перемогою. Окремі дотепні сцени під час вирішення проблем викликали слабку усмішку. Недарма згодилася.

-Тригонометричний термінатор, - два слова, які вийшли раптово вголос, укотре змусили усміхнутися. – Поспати б…

-Я б не спав на твоїм місці.

-Не засмагав, - пробурмотіла комусь.

-Ця засмага ще дурня, - насмішкувато заперечив розумник. – От я знаю безкоштовний високоякісний солярій.

-Та невже?

-Не повіриш, правда, - подивився на бар та замовк. Згодом додав: -Відвіз би тебе туди і любувався.

-Чекай, що? – якщо у вухах сиділа сірка, побилася би об заклад, миттю випала!

-Я про горО́д. Не знаєш такий солярій?

-«ГО́род»? Не «Місто», часом? – до соляріїв не виявляла інтересу ще, тим паче, за темними відтінками не полювала би, не до вподоби.

-Ні-ні, не змінюй наголос.

-ГорО́д?                                                                                 

-Тепер правильно, - вишкірив зуби з реклами зубної пасти. – Ну, знаєш?

Витріщилася на дурня, зрештою. По моїй світлій шкірі нічого сказати? Про що мова?

-Не зна-аєш?

-Слухай, я схожа на шоколадку?

-Я не про те, -диви, вже не про те! Неподобство якесь! – Ти знаєш, що це таке?

-Та чула щось, - Богу відомо, коли, - лиш визначення зараз не пригадаю. Нащо тобі то?

Хихотіння припинилося. Ян безцеремонно втупився поглядом у мою величність, ніби з язика нісенітниця щойно злетіла: земля плоска, на слонах трималася.

-Жартуєш? – вражено запитав, на що отримав чиєсь зніяковіння. Серйозно, ну забула я те, як багатоскладове англійське слово (ненавиджу їх), то що в тім незвичайного, жахливого чи грішного? На лиці недотрагедія написана. – Звідки ти на мою голову взялася…

-Не навпаки? – хто кого в сад просив?

 Розмова зупинилася. Чубатий протер рукою обличчя, тяжко видихнув, зігнувся та зліз у воду, а за  хвилини дві вмощувався на стільці, переглядав меню з напоїв, очікував замовлене, періодично кидав позір у мій бік. Зненацька байдужість обійняла за плечі, натякаючи на провал акторської гри на курорті з поведінкою без логічних пояснень розуму (певно, після іспитів помчав у Сінгапур без мого відома), підштовхуючи до дій за правилом «втрачати нічого». Рано чи пізно до толкової бесіди це мало привести, тож нехай вона відбудеться сьогодні, коли умови чи не найкращі.

 Балачки з нижчими тривалістю не хвалилися, за винятком тих випадків, коли балакати і не було особливо про що. Принаймні до цього моменту. Тому, люба Астро, час напружитися, вирішити «наболіле», оскільки із прибуттям додому з’являться справи, доля бавитиметься рідше(за таке молитимуся); а непорозуміння залишаться, не дай Боже і нові з неба впадуть. Воліла б узагалі діла з тою трійцею більше не мати, насамперед із рудим. З ним ні в рівновазі, але й не без рідного глузду. Суперечливі почуття не до душі, тож котилися би ті, хто винні в цім.

 Займала сусіднє місце і налаштовувалася на діалог я неохоче. Починати прямо не дозволяв камінь у горлі, поява якого збентежила не менше. Зіниці відмовилися контактувати із чужими. Губи закам’яніли у лінії, що своєю рівністю відображали незручність ситуації.

Що за, в біса, поведінка? До інвесторів та партнерів говориш без заїкань, як до слуг, значить. Чим телепень страшний? Звідкіля хвилювання? Вівця, чи що?

На сонці перегрілася! Забагато спала! Усі біди звідти, впевнена.

-Оцей твій Михась, чи як його там, - завів першим юнак, - як в охоронцях опинився? З вигляду не скажеш, що вміє захистити. Невинне цєп’я ходяче.

-Ем… Ну, - ще в моїй присутності про курча ніхто подібного не мовляв, хоч і в дечому не погодитися важко, -  якщо судити по зовнішності, то дійсно невинний, - автоматично кивнула у бік лежака, на котрім тема теревені любувалася нашим дуетом, - а як хвіст за спиною чи кулак у пику - нормальний. Закріпили за мною завдяки якимсь там зв'язкам. Я не дуже популярна, тому з вибором захисників не тягнуть, страшненьких і максимально натренованих кандидатур не беруть. В цім є плюси, звичайно, - захопилася роздивлятися колір жданого напою, - як і мінуси. З навчання з’їхав через дівчат, то тато витягував з ями.