ЧервленІ КоралІ

9

Як виявилося до їхньої спільної поїздки дон Педро приготувався завчасно. Вольдемара це трохи неприємно вразило, бо відразу ж виникла думка, що на його відмову ніхто по великому рахунку й не розраховував. А ще складалося враження, що все і беззаперечно вирішили вже давно, і без самого вампіра. Це трохи зіпсувало йому настрій, але ж не гніватися через такі дрібнички на колишнього наставника та доброго приятеля. Та й справа надзвичайно важлива щоб комизитися з приводу цих несуттєвих дурниць.

Додому упир більше не заїжджав. Все необхідне йому для подорожі було вже завбачливо запаковане демоном в одну компактну валізу. Вольдемар лише подзвонив до Ірени, попередив, що якийсь час його не буде, й натяками підтвердив свою згоду на її участь в пошуках чарівного артефакту. Чому приховував цей факт від Єлизарія і дона Педро він і сам ще не розумів. Просто прислухався власної інтуїції, а вона нашіптувала йому, що не варто відкривати всі свої карти ще на початку гри.

Після короткого прощання вампір і демон відправилися прямо в аеропорт. Там на них, в повній готовності до вильоту, очікував спеціально замовлений літак. Конгрегація могла собі дозволити приватні чартерні рейси в будь-який закуток планети, якщо на це була нагальна потреба і відповідне розпорядження одного з її керманичів. Вольдемар чув про такі можливості вищої ради нелюдських рас, знав що багато так званих міфічних створінь користуються найновішими видами сучасного транспорту, та сам намагався їх по можливості уникати.

От і тепер він з ледь прихованим незадоволенням піднявся на борт металевого птаха. Коли ж з джмелиним гудінням запрацювали двигуни і крилатий апарат плавно зрушив з місця упир в глибині душі навіть відчув деякий острах. Техніка технікою, але він звичайний вампір, а не вогнедишний дракон щоб ширяти десь понад хмарами. Якщо щось у цьому механізмі поламається і доведеться беркицнутися з такої висоти на землю, то немає ніякої гарантії, що його врятує оте славнозвісне безсмертя.

Дон Педро ж почував себе значно спокійніше ніж його насуплений супутник. Вочевидь, в минулому, він вже неодноразово користувався цим видом пересування, тож ніяких побоювань чи дискомфорту у нього зараз не виникало. Демон впевнено вмостився поруч й весело вишкірившись запропонував:

– Може вип’ємо? Летіти хоч і недалеко, однак трохи часу це все ж займе.

– Давай, – буркнув Вольдемар і щоб відволіктися від неприємних думок відразу ж поспитався. – А куди ми направляємося?

Дон Педро швидко наповнив два бокали багряно-червоною рідиною. Вампірові традиційно кров’ю, собі, судячи з запаху, якимось алкоголем. Що ж, більшість демонів були ласими до спиртного, і його приятель не став виключенням з цього правила. Вдоволено відсьорбнувши ледь не половину свого напитку він хитро примружившись з якоюсь поблажливістю в голосі промовив:

– А ти, ще цього не втямив? Звісно ж в Україну, а якщо точніше в столицю цієї держави, місто Київ.

– Чому ж туди? – щиро здивувався упир. – Остання власниця потрібного нам артефакту померла зовсім у іншій країні. Хіба не логічніше було б розпочинати пошуки там?

– Вірно, померла вона в іншій місцевості, але ж похована саме в Києві.

– Ти хочеш сказати, що ми будемо?.. – Вольдемар ледь не поперхнувся почувши таку заяву.

Дон Педро на це незакінчене запитання вибухнув шаленим реготом. Що товариша так розважило вампір поняття не мав, та вочевидь в його словах було якесь велике глупство раз вони так потішили демона. Дочекавшись поки приятель вдосталь навеселиться Вольдемар повторив своє запитання:

– То чого ж ми все таки летимо в Київ?

– Вибач не міг стриматися, – розпашілий від сміху демон врешті-решт вгамував своє гоготання, і чималою іронією продовжив. – Та вже точно їдемо туди не заради того що ти собі щойно навигадував. Ми ж не якісь паскудні некроманти, щоб тривожити спокій давно померлих. Просто маємо достовірну інформацію, що закордон власниця намиста поїхала вже без нього. Невідомо чому, чи то втратила до нього інтерес, можливо десь загубила, або навіть хтось і вкрав. Того ми не знаємо. Лиш аналізуючи всі наявні фотокартки можемо з великою вірогідністю сказати, що Червлені коралі все ж залишилися в Україні. Тому логічно розпочинати наші пошуки саме зі столиці.

Оце «ми», «нами», «наші» в розповіді дона Педро знову неприємно різонуло слух вампіра. Раніше за ним такого ніколи не водилося. Демон полюбляв волю, був затятим мандрівником, і не терпів будь-якого верховодства над собою. А тут складалося таке враження, що став командним гравцем, визнає субординацію, з задоволенням розпоряджається іншими, а найголовніше сам готовий коритися чужим наказам. Дивина.

– І з чого ми розпочнемо наші пошуки? – не вгавав Вольдемар.

– Відверто кажучи ще не знаю, – приятель перетворився на одну серйозність. – При прильоті чекаю нової інформації від своїх місцевих посіпак. Можливо з’ясується щось невідоме, з’являться якісь зачіпки, в голову прийдуть толкові ідеї. Та годі про це. Давай відпочинимо поки ще є на це можливість.

Демон пригасив світло в салоні й зручно влаштувавшись в кріслі, незабаром солодко засопів. Вампірові ж спати зовсім не хотілося. Він деякий час милувався нічним небом крізь ілюмінатор літака. Розсипи яскравих іскорок, що повільно пропливали внизу й були людськими містами та селами чомусь нагадали йому жіночі коралі, а побачені вдалині хмари – навіяли спогади про Ліліану. Як вона там в ув’язненні, чи вдасться йому віднайти магічний артефакт і звільнити її, чи буде ця зустріч приємною їм обом?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше