11

Я сиділа на тому дурному дивані і стискала пальці то відчутного болю, щоб хоч трохи заспокоїтись. Вся ця інформація ніяк не вміщалась в моїй голові. Павло — мій брат, який ненавидить тата і мабуть ще більше мене. Але ніяк не можу усвідомити і повірити, що батько зміг таке зробити, він покинув сім‘ю. Не скажу, що він якось особливо відрізнявся любов‘ю чи ніжністю до мене, але ж не може тато бути аж таким жорстоким. Я б могла сказати, що Павло все це для чогось вигадав, але та родинка… Тато казав, що вона передається у їх сім‘ї лише по чоловічій лінії, коли я маленька ледь не зі сльозами питата, чому ж у мене такої немає. Мої роздуми порушив Павло, який повернувся. На його щоці виднівся слід від блиску для губ Інни, то ж я зрозуміла, що він таки зміг її переконати в тому, що тут нічого такого не було. Разом із ним також прийшов і Олег, що мене здивувало, бо я думала, що він вже давно вдома.

— Інна тобі повірила? — холодно спитала я, піднявши одну брову. Руки далі трохи тремтіли, тому я продовжила їх стискати.

— Звичайно, — чоловік запхав руки в кишені, — вона ж вагітна, в них емоції завжди зашкалюють. Тому не хвилюйся, твоя подруга в порядку.

— Звідки ти…— я почала говорити, але з думки мене збив Олег, що чомусь сів біля мене надто близько, розкинувши руки на спинці дивану.

— Звідки я знаю? — Павло засміявся, — та якби не моя кохана дружина, я б і не знав про тебе. Вона просто час від часу розповідала мені про своє життя. І там була Аліса Гончарук. Дуже цікаво виходить, правда? Але я заборонив їй розповідати тобі про мене, вдава дуже зайнятого і таємничого чоловіка.

— Краще б ти був сам собою. Вона тоді швидко б від тебе пішла.

— Вона кохає мене, а я кохаю її. Тому навіть не мрій.

— Мені ще довго тут стирчати? — зі злістю сказала я і зі всієї сили стиснула пальці. Але раптом холодна рука лягла на них і роз‘єднала.

— Не хвилюйся ти так, — спокійним голосом заговорив Олег, — мені аж страшно за тобою спостерігати. Все буде добре, чого ти.

— Не торкайся мене, будь ласка, — я різко підвелась і стала навпроти Павла.

— Бачиш, ситуація скалалась так, що я це все сьогодні розповів тобі не просто так. Власне, я б і зовсім нічого тобі не казав, а просто мовчки псував тобі життя. Тільки є один дуже цікавий момент. Твій батько…ну…тобто наш виробляє такі речі, за які навіть мені соромно, — Павло відкрив якусь теку і дістав звідти декілька аркушів, протягнув мені.

— Що це? — я взяла їх в руки і швидко пробіглась очима, нічого не розумівши.

— Маленькі звіти про те, скільки тв…наш тато вкрав грошей у однієї фірми і перевів їх на закордонні рахунки.

— Що? — я істерично засміялась, — звідки в тебе ці фантазії взагалі.

— Якби ж це було так, — Павло склав руки в замок перед собою і артистично зробив сумний вираз обличчя.

— Це правда, Алісо, — Олег підвівся і підійшов до нас.

— А ти тут взагалі до чого? — фиркнула я.

— До того, що твій батько обкрадає фірму мого батька. Світ справді надто тісний.

— Та ви що обоє знущаєтесь з мене! — я кинула папери на стіл і відійшла на декілька кроків назад, — що це все означає? Чого ви хочете від мене!? — мій стан ставав вже істеричним, голос хрипів, а очі починали пекти від сліз. 

— Глянь ще раз на ці цифри, — вже спокійним голосом сказав Павло, — якщо їх всі додати, то от на стільки років батько може сісти у в‘язницю. Гарно, правда? 

— Що…— прошепотіла я.

— Я б міг його просто так здати і ти б ніколи про це не дізналася. Зіпсував би життя і йому, і тобі…як би ж це було ідеально. Проте є один момент, завдяки якому ти можеш його врятувати. Можна сказати такий собі бонус.

— Який момент? Про що ти говориш!?

— На жаль, ти зараз не в стані що-небудь вирішувати, тому поговоримо про це пізніше. Завтра я даю тобі вихідний, відпочинеш. А зараз можеш іти.

— Що? Відповідай зараз же! — кричала я.

— Алісо, будь ласка, — Олег підішов до мене і обійнявши однією рукою за спину, повів до дверей, — повір, тобі справді краще відпочити зараз. Вся ця інформація…і все за один день. Це складно.

— Ти такий же покидьок, як і твій друг, — я різко штовхнула Олега в груди і просто побігла геть.

Сльози текли рікою і я навіть не намагалась їх зупинити. На парковці вже майже не залишилось машин, тому мої дурнуваті підбори відбивались від стін ще сильніше. Це мене так роздратувало, що я просто зняла їх і кинула перед собою. Всередині панувала буря, яка готова була рознести мене. Босоніж дійшовши до авто, я сіла на сидіння і вперлась головою об кермо. Декілька разів легенько вдарилась до нього. Мені здавалось, що це все сон і я зараз прокинусь, а цього всього не було. Але сильний біль в ногах повернув до реальності. Потім я різко згадала, що у мене вже зовсім скоро має бути зустріч з тією Іларією, тому довелось максимально приходити в себе. Взувшись у свої кеди, я глянула на туфлі, що лежали посеред паркінгу. Зрозуміла, що вони мені взагалі не потрібні, то ж сіла в авто і поїхала геть звідти. На щастя, до місця нашої зустрічі було недалеко, тому приїхала майже вчасно. Притиснувши до себе альбоми, я з трепетом зайшла у кафе. Мені одразу помахала жінка і я ледь не роззявила рота. Блондинка з високим хвостом, який досягав майже до пояса, ідеальна золота сукня і чарівна посмішка. Це була Іларія Спаско, одна з найвідоміших дизайнерів нашої країни і мабуть навіть Європи. Я навіть і подумати не могла про неї, точніше я напевно просто забула. Або навіть і сподіватись не могла на таку зустріч.

— Добрий день, — трохи невпевнено сказала я.

— Я одразу зрозуміла, що це ти, Алісо. Ідеальний костюм, — жінка посміхнулась і у мене аж мурахи пробігли.

— Дякую. Це так неочікувано для мене. Я…я навіть не сподівалась.

— Я люблю сидіти на таких сайтах, бо саме там можна знайти справжні таланти. А не ці ідеально вилизані роботи, які пропихають багатенькі батьки своїх пихатеньких дітей, — Іларія говорила швидко, але чітко. Її голос був ніби струмочок, який так і хотілось слухати. Напевно вона так само швидко і вирішує свої справи.