Четвертий

 Вiд розпачу я вже не знала, що робити. Позаду залишилися три невдалi шлюби. Ще й треба було останнього разу вийти замiж за сусiда! Не даремно кажуть: перший шлюб вiд Бога, другий вiд людей, а третiй — самi знаєте вiд кого. Не буду вголос це iм'я називати. Боюся дуже, бо не щастить менi.
 Головне, що все вмiю робити: готую смачно, житло в чистотi тримаю, сама шию собi одяг, вишиваю... Що треба тим клятим чоловiкам, нiяк не можу зрозумiти?
 Почну з того, що менi i з батьками не пощастило. Мати вiд люстерка не вiдходить, батько артист — в театрi служить. Хоча татко має купу фанатiв, до мами йому далеко. Там, де моя мама, завжди вистава. На базарi старi й молодi продавцi хрестяться, аби матуся повз них пройшла. Так заговорить нещасних, що, бувало, й копiйки за продане не отримають. В магазинах — подiбна iсторiя. Нюх у мами на найсвiжiше, найдешевше i найсмачнiше. Одне погано, мене вона на нюх не переносить! З шiстнадцяти рокiв замiж ходжу, аби батькам не заважати i перед їхнiми очима не маячити! Чому батьки мене народжували, якщо я їм не потрiбна?
 Ще й з свекрухою, матiр'ю останнього чоловiка, моя матуся заприятелювала. Щовечора вечеряють у нас вдома i мої кiстки переминають! Немає, де притулитися i голову прихилити! 
 Через цi замiжжя подруг розгубила. Добре, що однокласниця погодилася зi мною в кав'ярнi повечеряти. Отож, сиджу за столиком бiля вiкна i на подругу чекаю. Годину чекаю, пiвтори, а вона все затримується i затримується. Ще й пiсню весь час одну й ту саму крутили: "Геловiн, геловiн!" А менi вчувалося, що мене хтось гукає i каже: "Геле — вiн, Геле — вiн". Я Анжела, для друзiв — Геля. Все вкупi мене дратувало, тому вирiшила повертатися додому. Вже прямувала до дверей, як хтось вхопив мене за руку.
— Стiй! Не йди! Я один i ти одна! Один плюс один — два! — неохайний п'яниця тримав мою руку i не вiдпускав. 
— Чотири! Вчи математику, синку! Руки геть вiд матусi! — вмiю я приваблювати кавалерiв. Що є, то є. Молодик мене вiдпустив i почав вголос повторювати таблицю множення. Заiнтригувала красеня. Самотужки не здогадався, що вiн у мене четвертий. Мiг бути четвертим... Та знову замiж я не збиралася. 
 Вдома застала батькiв, якi весело розмовляли з колишнiм чоловiком i свекрухою. Вони сидiли за столом, посеред якого знаходився лiхтар з гарбуза. Я зайшла саме тiєї митi, коли дружна четвiрка загадувала бажання: хотiли, щоб я знову їм всiм прислужувала, тобто знову вийшла замiж за сусiдського Микиту. Певно геловiнська магiя спрацювала iнакше: мої ноги розвернулися i побiгли шукати того п'яницю, який пропонував менi один плюс один. В вухах чулося мамине "В кого наша Галя вдалася? Ми з батьком гарнi, а доньку гидко паличками брати" i свекрушине "А мiй нещасний синочок змушений був в одне лiжко з нею лягати. Синку, вона i в лiжку ледача?" Добре хоч, що колишнiй весь час повторював: "Наливай!"

 Мiй рятiвник куняв за столом. Не такий вiн i п'яниця. Непоганий. 
— Привiт! Я повернулася. Один плюс один?
— Ти хто? Я тебе не знаю.
— Один плюс один — чотири! — я голосно смiялася, намагаючись сподобатися мужчинi.
— Хоч i п'ять. Що тобi треба? — тембр голоса приємно торкався мого серця. Кожне наступне слово можна було порiвняти з ковтком кисню. Цiлющий голос. Музика душi. Я заплющила очi в очiкуваннi чарiвної мелодiї, але вiдразу розплющила їх: чоловiк пiднявся i пiшов у напрямку дверей. Нехай не розраховує втекти вiд мене, я не збираюся втрачати свiй шанс. 
— Зупинися, не сiдай до автомобiля! Полiцiя зупинить. Штраф випишуть i права вiдберуть, — я вже кохала цього молодика i зобов'язана була попередити нещастя. 
— Жiночко, повертайся додому! Я тебе не знаю. До побачення! — моє кохання хряпнуло дверима, а я миттю опинилася перед автомобiлем, iншими словами, стала на його шляху.
 Спрацювало! Молодик вийшов з машини i затяг мене всередину. Я сидiла на передньому сидiннi i чiтко бачила своє майбутнє. Ой-йо-йой! Було всього, але щасливий кiнець мене тiшив. Та чи то справдi кiнець? Я прогнала шкiдливi думки i застосувала свою головну зброю: пострiлом очей вразила Микиту в серце. Саме пiсля вдалого потрапляння в цiль я заспокоїлася, чекаючи на гарний розвиток подiй. Все у мене добре. Надiйний чоловiк поряд. Автомобiль — це майже дiм. 
— Микита, — молодик простягнув менi руку.
— З першого погляду видно, що Микита. Анжела, — я подала йому руку у вiдповiдь, — можна Геля, так менi бiльше подобається.
— Оце напився. Нiчого не пам'ятаю. Ще й так швидко отверезiв... Ти зацiкавила мене.
— Ще б, — я подивилася на себе у люстерко автомобiля. Красуня.
— Кажу, цiкаво, звiдки знаєш, як мене звати?
 Ще одним пострiлом очей я поставила Микиту на мiсце. Вiн знiяковiв. Дурне ж питання: я знаюся лише з Микитами. Чому так повелося? Хiба ж я здатна дати вiдповiдь на це питання? Микита, то й Микита. 
— Можливо це й на краще, що я тебе, Галю, зустрiв. Поїхали з мамою знайомитися.
 Оце так пощастило! Жодний з моїх колишнiх не знайомив мене з батьками на першому побаченнi. Я згадала свою матусю, коли вона вирiшувала важливi справи. Тепер я так само, як мама, вирiвняла спинку, зверхньо дивилася в бокове вiкно, а iнодi нiжно i приязно посмiхалася до Микити.
— Знаєш, а може не варто? Може тобi треба додому? — на виїздi з мiста  Микита почав нервувати. Я змiнила тактику i стала сама собою. Нав'язлива пiсня "Геле — вiн" не покидала мене, що безперечно наштовхувало на думку: "Анжело, це саме вiн!"
— Розкажи щось про себе, — сказала, щоб не їхати мовчки.
— Я краще про тебе. Ти, оце як поцiлила в мене своїм поглядом, я вiдразу згадав Галю. Своїм вiдьомським поглядом вона пiдчепила мене на гачок. З тих пiр щось в головi заклинило, я й досi погано пам'ятаю весiлля i все, що було потiм.
 Якби ж тiльки називав Галею... Микита почав сварити не мене, а Галю. Я з переляку забула, що Геля, вiдчувала себе Галею. Швидко згадала Галине минуле, смiтник, життя серед безхатченкiв i нестерпний сморiд в носi. Я, Галя, дуже ризикувала, коли лисому Миколi пiдсунула пiдгнивший гарбуз з вирiзаними носом i очима, який хтось викинув пiсля Гелувiну. Я ж до того не знала, що гарбуз в разi сватання дiвчина вручає нелюбу. Не те, щоб Микола менi не подобався, я майже кохала його. Менi хотiлося посмiятися, а iншого приводу не було. Вимушена була тiкати, iнакше б друзi Миколи наздогнали мене i змiшали зi смiттям.
 Порiвнюючи життя Галi зi своїм, я розумiла, що в мене все не так i погано. Вранцi батьки прокинуться i почнуть хвилюватися через те, що я не ночувала вдома. Та й сусiд Микита кiлька разiв прохав повернутися. Але, скорiше за все, геловiнська мана знову накривала мене i я згадувала Галiне минуле.
 Коли Галя тiкала, то забiгла у першi вiдчиненi дверi i потрапила на склад, де зберiгався секонд хенд. Галя переодяглася, взула симпатичнi черевички i в такому виглядi зустрiла Микиту. Глянула на нього i вбила парубка своїм поглядом.  
 Я вiдчула, як кiшки шкребуть зсередини. Галя напевне була кращою вiд мене. Микита до цього часу її кохав.
— Все, Галю, приїхали! Виходь!
— Заходьте! Заходьте! — нас радо зустрiчала мати Микити, гарна жiнка невизначеного вiку. Спочатку навiть подумала, що це сестра мого четвертого.
— Мамо, знайомся — Галя.
— Знову Галя? Та стiльки ж можна? Проходьте, — звернулась господиня до мене.
— Микита пожартував. Я Геля.
— Не помер, так здох. Неля, так Неля, — без сумнiву моя майбутня свекруха була рада мене бачити.
 Коли я зайшла до сiльської хати, яка перелякано дивилася на мене маленькими вiкнами-очима, то була вражена великою кiлькiстю стародавнiх портретiв. Люди з портетiв до мене посмiхалися. Посмiхалися саме менi, а господарам будинку корчили пики. Було дуже приємно. Я також посмiхалася i махала рукою в знак зустрiчi i знайомства.