2

2 
13.09.18р 
Скромною ходою довгими коридорами йшла Катерина і від нервів прикусувала губу, бубніла попід ніс:"Так і знала, я завжди як не люди. Зараз зайду, всі будуть витріщатися. Ненавиджу..." 
Величезні старі двері не відразу дали відкритись, тому вся увага в аудиторії була прикута до того, хто в них увійшов. Обличчя Катерини стало рум'яним, і з переляку вона заклякла. Це був перший навчальний день для неї, перший курс, перша пара, і, як завжди, все почалось не як в людей. 
-Панночко ви до нас?-прозвучав хрипкий голос, що привів її відразу до тями. 
-Так, вибачте за запізнення. Я Бондаренко Катерина, можна зайти? 
-Нарешті панночка знайшла час для нас. Заходьте, сідайте в першому ряді, щоб я запам'ятав ваше обличчя, а то знов два тижні прогуляєте, я навіть не буду знати, що в мене є така студентка. 
Чоловік підкрутив лівою рукою сиві вуса, а правою продовжив писати на дошці. 
"Ну, почали,"-прошепотіла дівчина, дістаючи зошити, і почала наздоганяти викладача. 
Степан Іванович жваво проводив якісь розрахунки, пояснював з таким ентузіазмом, що його можна було слухати цілодобово. З вигляду він був досить харизматичним, хоч і вже старшим чоловіком. В університеті молоді викладачі підсміхались з його методів навчання, бо як можна навчити студентів комп'ютерної науки за допомогою крейди та дошки? 
Катерина була дуже здібною, старанною і скромною дівчиною, з відповідальністю підходила до усіх завдань, хотіла у всьому бути успішною. Вона багато вкладала сил і часу у своє навчання, довго вагалась, чим їй займатись у майбутньому, адже вибір у неї був великий. Бондаренко була найкращою ученицею своєї школи, їй вдавались усі предмети, тому перспективи були досить обнадійливими. Отже, вирішила відштовхуватись від першочергових потреб, якими були гроші. В еру ІТ-технологій та діджиталізації суспільства Катерина вирішила пов'язати своє життя з найбільш успішною, на її погляд, професією. 
Вона часто задумувалась, чи зробила правильний вибір, бо в серці вона хотіла допомагати людям, бути лікарем, а в ідеалі хірургом -нейрохірургом. Тільки думка про те, що у твоїх руках життя людини, що 1 міліметр не в тому напрямку і життя людини зміниться назавжди, змушувала Катерину затамувати подих. Життя, яким зараз жила дівчина не дозволяло їй навчатись 8 років, їй якнайшвидше потрібно було почати заробляти. Усвідомлюючи свій хист до навчання , вона знала, що ще студенткою зможе заробляти, використовуючи ці знання, а це якраз те, що їй було потрібно. 
" Дякую за увагу, до четверга",- на цих словах викладач закінчив заняття, і Катерина піднялась зі свого місця та почала збирати конспекти. 
Усі студенти, що проходили повз неї, виходячи з аудиторії , приємно усміхались, вітались до неї, дехто підходив знайомитись, адже усі вже вчились разом більше тижня, а вона вперше прийшла. Останнім виходив хлопець, на якого неможливо не звернути увагу. Перше, що впадало у вічі, -це блакитне волосся. Зараз це не дивина - усі кольори веселки на волоссі, але чомусь Катерина думала, що на такий важкий та серйозний факультет будуть вступати люди, які не мають на це часу, але ні, самовираження було притаманне людям, які проводять багато часу за роботою з цифрами. 
Катерина була впевнена,що кожна деталь одягу на хлопцеві мала свою модну назву, а не так, як їй здавалась. Класні джинси і куртка, звичайна біла футболка і білі кросівки- все дуже просто, але так якось особливо, чи просто все надзвичайно гармонійно дивилось з його синющими очима і цим безглуздим блакитним волоссям. 
Зібравши все зі столу, Катерина ще ніби чекала, щоб хлопець підійшов до неї і, як усі інші, привітався та познайомився, але він ніби навпаки чекав, поки вона піде. Щось дзинькнуло в голові у дівчини і вона швидко вийшла з приміщення. 
В цей день в неї було ще два заняття, але Катерина лише думала про те, чому він не виходив, поки вона була. І це на усіх інших парах повторилось. 
"Що ж з ним таке, чому він чекає, поки я піду?"-думала вона, і зовсім не зважала на те, чому вона його чекає до останнього. 
Через те, що на заняттях робили перекличку, Катерина дізналась, що блакитноволосого звати Остап Боднар, і він був у списку відразу перед нею. 
Враження від першого навчального дня забрав собі дивакуватий хлопчина з останньої парти, і це дуже здивувало Катерину, бо вона не могла пригадати обличчя більше нікого зі своєї групи. Тільки ці сині великі очі, що з глибини дивились, мов кріз тебе. Широкі темні брови..."Напевно, від природи він теж був темноволосим,"-припускала дівчина. Не надто випуклі губи, виразні вилиці та овальне обличчя. 
-Чому я пам'ятаю такі дрібниці, я що, фотороботів буду складати? Чому я думаю який у нього натуральний колір волосся, що зі мною? Схаменись! Невже забула, для чого ти тут? 
Після невеликого монологу у своїй голові дівчина швидко вийшла з навчального корпусу і побігла до дому.