4

"Знову ті двері,"-подумала Катерина. 
Сьогодні вона встигла і не прийшлось червоніти. Катерина зайняла собі місце в аудиторії недалеко від ще однієї самотньої дівчини. 
Дівчина була рудоволосою, з зеленими очима і густими віями. Її риси обличчя були виразними, а весь її вигляд сонячним та дуже привітним. 
-Соня? Я правильно запам'ятала?-запитала Катерина в дівчини. 
-Ага, це я. Ти Катя, так? 
-Катерина, але якщо хочеш, то можна і Катя. 
Дуже рідко її називали Катею. Мама кликала Катрусею, в школі кликали Катериною, бо дівчина завжди була старостою, потім президентом школи, і це їй подобалось, що ніби офіційно звучить. 
Задумалась дівчина. 
-Ок. Будеш Катя. В мене немає друзів в універі, я їх і не шукала, але ти ніби нормальна, не мажорка і не ботанша. 
Кинула оком Соня з голови до п'ят, оцінивши Катерину. 
Дівчина завжди скромно одягалась: мінімалістичні однотонні речі переважали у її гардеробі, про таких кажуть "сіра миша". Зачіска також завжди скромна - зібране каштанове волосся у хвіст або пучок. Без макіяжу та манікюру, але завжди мала охайний та доглянутий вигляд. 
-Так, я нормальна,- відповіла Катерина, і дівчата зареготали, що поклало непоганий початок в їхніх стосунках. 
В аудиторію зайшов викладач, і двері зачинились. Але Катерина не зовсім викладача чекала, вона заглядала, де ж її блакитноволосий одногрупник. 
Все заняття дівчина намагалась зосередитись на історії, уявляла усіх князів, про яких йшла мова, але чомусь вони були блакитноволосими. Зловивши себе на такій думці, Катерина почала сміятись сама з себе. 
"Але ж ти, Катерино, дурненька. Один день бачила людину, і вже мариш,"- подумала вона. 
Її марення перебила сусідка за партою. 
-Бачила, Боднар обстриг свої коси? 
-Що? 
Перепитала здивовано вона у Соні. 
-Та я кажу, що наш Боднар зістриг свою екстравагантну зачіску. 
- Боднар? 
- Так. От він в першому ряді сидить. 
Катерина придивилась краще і дійсно впізнала це обличчя. Відсутність блакитного волосся додавало йому мужності, очі виглядали виразнішими, і він сам був якийсь геть інший. 
-Він не дуже говіркий? 
-І справді, він рідко іде на контакт. У нього своя компанія вже успішних програмістів. Кажуть, що він уже гривневий міліонер. Почав писати програми ще з дев'ятого класу- він справжній геній у нашій професії. А вчиться тільки для того, щоб догодити батькам,-з захопленням розповідала Соня. 
-Цікаво. 
Дзвінкий голос пролунав на усю аудиторію. 
"Що за розмови? Для кого я тут розпинаюсь?"-розсерджено звернувся викладач до присутніх. 
Дівчата відразу затихли та стали слухати лекцію. 
Боялись вони більше щось говорити, бо репутація кожного викладача випереджає його самого, і вони знали, що професор Северин Давидович дуже строгий. Кажуть, що він за один пропуск без поважної причини вимагає реферат на кожне наступне заняття, а за недисциплінованість на його парі можна відповідати на кожному занятті до кінця навчального року. Такої уваги від історика вони не хотіли, тому зосередились тільки на ньому. 
Після пари Катерина вийшла у сквер біля університету, дістала свій улюблений термос і насолоджувалась перервою. 
- Смачного. 
-Д-д-дякую 
- Ти що, заїка? 
-Ні,-прокашлялась Катерина. 
-То чого заїкаєшся?-запитав хлопець з гумором. 
- Так мені хочеться. 
Присів жваво Боднар біля дівчини. Вона відсунулась від нього. 
-Ти чого тут сів? 
-Так мені хочеться,-сказав хлопець з сарказмом. 
- Я Боднар. 
І простягнув їй руку, щоб познайомитись. 
-Тобі таке ім'я мама дала? 
-Ні, тато, -пожартував хлопець, -це моє прізвище, і мене так усі називають. 
- Але ж ти Остап. 
-Ну так. А ти? 
- Я Катерина. 
-Так серйозно Катерина. Може, Кет? 
-Ні, не Кет. Я що, хом'ячок, щоб мені кличку давати? Я Катерина, -відповіла дівчина і з-під лоба подивилась на хлопця. 
-Зрозумів. Ти в нас амбіційна. 
- Тобі не подобається наша професія. 
-З чого ти це взяв?-запитала вона, попиваючи свій чай. 
-Тому що в тебе нема іскри до цього, а ще... 
Дальше Катерина не чула, бо її хвилювання від того, що він сидить біля неї, пройшло, і вона підняла очі, потонула у ньому. 
Весь його вигляд так заманював дівчину, вона стежила за його жестикулюванням, емоціями, і зрозуміла що він дуже пристрасно ставиться до своєї справи. 
Глибокі блакитні очі поглинали Катерину, як сипучі піски. Вона вдивлялася так у нього, що розгледіла себе у відображенні його очей, і відразу прийшла до тями, опанувавши себе, бо вона зараз мала вигляд, як спантеличене ягня. 
-...тепер ясно? 
-Ясно, - сказала дівчина, хоча нічого не зрозуміла. 
-Дай телефон. 
-Що?Для чого тобі? 
-Запишу тобі свій номер, якщо щось не буде зрозуміло, то набереш. 
-Добре. 
І мов під гіпнозом вона витягла свій старенький смартфон, простягнула хлопцеві. 
-Ого, а як цей динозавр розблоковується? 
-Хто динозавр? 
-Твій телефон. Давай сама запиши, я продиктую. 
Дівчина записала, і вони попрощались. 
Катерина сиділа заціпеніла, не розуміючи, що тільки що відбулось. Раптом голосний сигнал машини, що проїжджала повз, привів її до тями. 
-Я зараз запізнюсь! 
Дівчина побігла в сторону навчального закладу, залишивши на лаві свій термос. 
Останнє заняття пройшло дуже швидко. 
Першу половину якого вона думала про недавнє знайомство, а наступну вдивлялася в пишну зачіску викладачки. 
"Таку жінку помітно здалеку," -подумала Катерина. 
Яскравий макіяж, манікюр і зачіска, що додавала їй, напевно, 5 см зросту. 
Скромну Катерину завжди дивували такі неординарні люди, вона не завжди розуміла, чому люди хочуть мати такий вигляд, чому привертають до себе увагу. 
"Сьогоднішній день був насичений яскравими враженнями,"-прошепотіла Катерина і зітхнула з загадковим передчуттям.