9

Вони зустрілись тільки після канікул. Катерина знала, що її образа - це її справа. В неї був контракт на рік, який вона сама ж склала, і в неї була мета, до якої залишилась половина шляху. Мати виглядала здоровою, і почувалась також добре. 
Позитивний настрій тримав Олесю в тонусі, вона частіше почала брати замовлення на вечірні чи весільні сукні. Зараз намічалось декілька десятків суконь для випускниць місцевої школи. Олеся боялась, що несправиться, але дуже хотіла зменшити нагрузку, що була на тендітних плечах дочки, та заробити хочаб четвертину потрібної їм суми. Катерина це дуже цінувала, бо хотіла якнайшвидше спекатись цього Боднара і його високомірних друзів. 
-Привіт, не дуйся вже. 
-Я не дуюсь. В нас є робочий договір і я виконуватиму свої обов'язки, як і раніше. 
-Добре. Не будь такою серйозною, що аж страшно.  Нічого ж не сталось 
-Не сталось? Ця довбана фотка, стала вірусною. Вона ще досі літає по соцмережах. Мені не потрібний такий піар.  
Процідила дівчина крізь зуби, з ніколи не притаманною їй злістю. Її погляд був таким темним, а очі здавалось вистрибнуть з орбіт. 
-Все-все. В тебе щось вселилось. Будемо в онлайн режимі.   
-Дякую. Так буде краще.  
Зухвало сказала Катерина і пішла на навчання. 
Соня  була віддалилась від дівчини так і не зблизившись. Але як тільки помітила її на горизонті, почала махати їй рукою та прикликати до себе.  
-Привіт, ти тепер зірка. 
-Не нагадуй. 
З-під лоба глянула на неї дівчина. 
-А що ви не разом? Я думала ви тепер парочка нашого універу. 
-Ти не маєш про що говорити?  
-Так це  ж тема з тем зараз.   
-Ну от і зміни цю тему. 
Як Соня не перекручувала питання, не змогла нічого цікавого вивідати від  неї. 
-Кать, що зовсім нічого нема? 
Розчаровано перепитала дівчина. 
-Є. Фото. Не розумію для чого таке робити? 
-Це все заради розваги. Він привик насміхатись з людей, так відчуває себе успішнішим. 
-Хто? 
-Як хто?Ден. 
-Він іде по головах, особливо якщо це люди які не мають нікого зверху. 
-Тобто?  
-Звязків, багатих чи впливових батьків.  Тих хто зможе заступитись і поставити його на місце. Він так вже багатьом зіпсував репутацію. 
-Для чого Боднар з ним дружить. 
-Бо в нього дуде крута підприємницька хватка, він знає коли який проект запустити, а який закрити щоб не прогоріти. 
-Це називається дружба, коли люди використовують один одного? 
- В колах де великі гроші так завжди. 
Дівчата на цих словах перекинули увагу  на Степана Івановича, який не зраджюючи своїм методам, крутився біля дошки.Катерині він  імпонував, бо так само, як і вона бачив первинну цінність речей.  Він вчив не готовому, що є у методичках, він вчив студентів як налаштувати свій мозок, щоб вони дойшли до цих знань самостійно.  Раніше вона згадувала як вперше в цій аудиторії побачила Остапа з блакитним волоссям, їй і досі було цікаво нащо він пофарбувався. Вона думала, що вже і не дізнається, але як відтанули лютневі морози, так і відтанула образа дівчини. 
З часом вони знову працювали пліч о пліч. Все частіше дозволяла себе провести додому, частіше зустрічались поза університетом. Катерина ставилась дуже насторожено до Остапа, хоч їм і було добре та легко разом. Вони багато розмовляли, він багато розказував їй про себе, чого раніше не робив і вони стали хорошими друзями. 
Хлопець був одинаком у сім'ї, він дуже любив вчитись, йому ще у сьомому класі стало скучно у школі, для нього там не було вже нової інформації, і він почав цікавитись технікою. Згодом познайомився з Артемом, який прив'язав йому любов до програмування. Хлопці спочатку робили,щось дрібне, потів взялись за корпоративні замовлення за допомогою Дениса, і вже у свої 18 років Остап був одним з кращих спеціалістів України.  Батьки його були консервативних поглядів, тому наполягали на здобутті ним вищої освіти. Вони були простими робочими все життия, мама була касиром на залізниці, а батько працював зварювальником,і їм не вкладалось в голові, як так швидко син почав заробляти такі великі гроші. Наталка та Андрії Боднари хоч і жили у столиці, та ніколи не встигали за швидким темпом життя, яке було притаманне великому місту. Син пообіцяв їм, що перевезе їх в ідеальне місто, але спочатку все підготує. На думку Остапа, Львів був ідеальним для них, тому він спеціально поїхав туди вчитись, щоб підготувати все для переїзду батьків. 
Олеся не знала такої сторони хлопця, що її приємно вразило, вона зрозуміла що він їй відкрився по новому і вона наважилась запитати  про його екстравагантну зачіску.  
-Чому блакитний? 
-Так захотів Ден? 
-Хто він узагалі такий? 
-Не псіхуй, це був гонорар за його послуги. Такий він є дивакуватий.   
-І ти погодився? 
-Мені була дуже важлива його консультація, а це лише волосся.  
-Дуже ви якісь дивні хлопці. 
Звевши брови вверх здивовано сказала дівчина. 
Під час їхньої наступної зустрічі відбулась досить цікава розмова. 
Ти ж  знаєш, що я добра людина? 
-Що за запитання? Ти вже щось придумав? 
-Є одна пропозиція, але я хочу щоб ти поїхала зі мною. 
Здивовано подивилась дівчина на Остапа. 
-Куди це ти вже зібрався? 
-Це буде благодійний увікенд в Буковелі, де великі гаманці будуть ділитись своїми статками. 
-Ти дового думав? Що я там забула? 
Розсміялась дівчина йому в обличчя. 
-Ти дарамно регочеш, бо ти погодишся. 
-Я не люблю показухи,а  це її вищий рівень. Люди які хочуть зробити добро, роблять його тихо і не демонструють це. З чого ти взяв, що я погоджусь їхати з тобою? 
-Бо я тебе добре знаю. Мені скучно одному їхати, а з тобою не пропадеш. Тим паче причина тебе дуже зацікавить.  
-Заінтригував. 
Подидивилась Катарина на хлопця з легкою іронією посміхнувшись. 
-Будуть збирати гроші на відкриття притулку для людей яким потрібен особливий догляд. 
-Для інвалідів? 
-Ні, це має бути дім пристарілих для тих у кого є певні проблеми. 
Остап знав про її бажання стати лікарем, та хворобу матері, тому не сумнівався, що йому вдасться вмовити дівчину. 
-Це дуже благородно, але не забувай, що я не можу маму залишати. 
-Думаю, як ти погодишся, то зробиш більше для мами, ніж коли залишишся. 
-Чому ти такий впевнений? 
-Я ж кажу, що я знаю тебе, навіть краще ніж ти думаєш. 
-А ти чого туди їдеш? Я можу в два кліки перевести гроші в цей фонд, і їхати не треба. 
-Ні мені треба,  буде дивно, якщо не буде головного інвестора і керівника проєкту. 
-Ти що жартуєш? Ти замахнувся на таке? 
-Замахнувся! 
-Я навіть не знаю. В мене нема на це грошей, і маму нема з ким залишити. 
-Я все візьму на себе. А мамі когось знайдемо. Хочеш з собою візьмемо. 
-Я не можу. Це лишні витрати, а в мене все розплановано, щоб до вересня встигнути зібрати кошти. Ще документи треба зробити, в університеті все вирішити до початку канікул, мені  потрібно буде пропустити один симестр.Ти забув чи що? 
Дівчина з великим нетерпінням чекала на поїздку з мамою, в неї було передчуття що там її життя зміниться. 
-Я все пам'ятаю. Це лише на 2-3дні. Ти знаєш, що в цьому місті в мене нема ближчої людини за тебе.  
-Як нема? А твої друзі? 
-Я ж не до них прийшов, а до тебе значить ти мені дорожча. 
Дівчина засоромилась, бо їй крім мами ніхто ніколи не говорив про те, що вона важлива або дорога для когось. Дівчина довго вагалась як буде краще, бо не хотіла залишати маму, не зважаючи на те ,що їй стало краще. Тому погодилась їхати, але з мамою. Обдумавши все не захотіла, щоб поїздку оплачував Остап. В неї хороші стосунки з власником ресторану, де вона підпрацьовувала кожного літа, як почнуться канікули знову влаштується туди, ізможе перекрити ті витрати. Почувши про поїздку з дочкою, щей у таке гарне місце Оляся дуже зраділа, побачивши як загорілась мама цією ідеєю, Катерина вже не сумнівалась і погодилась.