13

 Обїхавши усі можливі дороги, вирішили повернутись вони в готель, можливо дівчина повернулась вже. На вході їх чекала поліція яка також шукала Катерину. Матері довелось залишитись з полісменами, а хтопці вирішили подумати нестандартно, так як перелякана і беззахисна дівчина, і продовжити пошуки. 
- Ліс! Точно, вона пішла туди де немає нікого. 
- Та ну, посеред ночі в ліс? А куди іще? - підняв голову вверх Остап, і згадав, що ресторан недалеко від підніжжя гори. 
Чоловіки кинулсь туди. Вже почало світати, а вони ще не добрались до вершини. 
- Що як її там нема? Ми згаємо час. 
- Я надіюсь, що ні. Бо вона дуже налякана і напевно вся замерзла. - відповів Остап піднявши голову до сходу сонця.  
За декілька метрів вони побачили кров на камінях і пришвидшились. Вже майже дійшовши до вершини, Адам помітив як дівчина лежить на землі. 
-Вона жива?- запитав він у лікаря. 
- Жива,- відповів чоловік прослуховуючи її пульс. 
Адам одяг на неї свій піджак і взяв її на руки та поніс униз. Очі Бергофа бачили багато крові, але жодного разу це його так не лякало, як зараз. На лобі у дівчини була невелика рана, з якої кров тоненькою струйкою стікала по її обличчю, ноги були такі порепані та порізані, що живого місця не було на них,  а на стопах разом з кров'ю присохли гілочки та мох. Тіло її було таким холодним, що можна було і справді подумати, що вона мертва, ночі у горах не були  теплими, навіть улітку.  
«Тримайся Катрін. Ще трішки, моя ластівко » - сказав чоловік поглянувши на неї. 
Дівчина відчула, що її взяли на руки, але у неї голова йшла обертом і постійно пропливали темні плями перед очима, вона не могла заставити себе розплющоти очі. Як почула голос Бергофа, її  відразу кинуло в жар. Привідкривши все-таки очі, вона побачила свого рятівника, і мимоволі притулилась до нього. 
Остап викликав швидку, яка чекала на них ще до їх приходу, він хотів підмінити Адама, але німець був дуже впертий і не довірив своєї коханої нікому, хоч сам з останніх сил вже ніс дівчину. 
- Мамо,- прошепотіла Катерина, проснувшись у лікарні. Її травми не були дуже серйозними, але перелякала вона усіх добряче.   
-Я тут Катрусю. 
-Де я? 
-Ти в лікарні, тобі треба відпочивати.  
-Я вбила його? -з жахом присіла вона і зловилась обома руками за голову. 
-Він живий. Доню, він під арештом, ле ще у лікарні.  
- Забери мене звідси, мені страшно, - притулилась дівчина до руки матері, мов дитя, що боялось загубитись у натовпі. 
-Не бійся, він не зможе до тебе добратись,  йому світить тюрма. 
Підсвідомо Катерина не вірила, що таке можливо, бо знала які у нього звязки. 
- Все одно хочу додому. 
-Не хвилюйся Остап стежить, щоб він не добрався до тебе. 
Тим часом, хлопець і дійсно пильнував Дениса. 
«Добре, що ви проснулись. З вами хочуть поговорити.» 
Денис незрозуміло подивився на чоловіка у білому халаті, і його очі почали перелякано бігати зі сторони в сторону. 
- Що ти, живий? 
Почув чоловік голос свого друга і трохи розслабився та кивнув головою. 
- То краще ти б помер! - через зуби процідив Остап, впринул нахилившись до його обличчя,- тобі мало твоїх дівок? Чого ти  її чепився? 
-Вона сама хотіла, а потім  сказилась. 
-Я все бачив! Я все бачив на камерах відеоспостереження! Тобі пощастило, що ти не довів справу до кінця, інакше я тебе задушив би голими руками. 
-Ти через ту лярву проти свого друга підеш? 
-Ти ніколи не був мені другом, ти завжди використовував людей. І мене також. 
-Іди геть!  
-Що правда очі ріже? Я піду, і ти не потрапляй мені на очі. А про Катерину забудь. 
-Я сам знаю, що мені пробити! 
Денис любив коли йому лестили, догоджали і щоб його боялись та поважали. Він почувався таким приниженим, ненависть кипіла у його венах, гнів переповнював його груди, після відвідин друга він ще довго бурмотів якісь страшні слова, що йому аж слина скакала з рота.  
Остап знав, що Денис злопам`ятний, і не пробачить цього, тому був на сторожі. 
Через декілька днів, вони вже були вдома. За дівчиною добре доглядали мама та її друг. Появилась  у неї ще одна дорога серцю людина. 
Адам дуже багато часу проводив з Катериною, їй так подобалось, що він називав її Катрін, з його уст це звучало якось особливо. Дівчина дуже соромилась його, особливо побачивши у дзеркалі,  свій синяк на пів обличчя і бинти на лобі, їй хотілось у його очах виглядати красивою, а не лежати  в лікарняному ліжку. Чоловік заново відкривав у ній пристрасть до медицини, вони могли розмовляти цілими днями беззупинно. Молодий німець не довіряв ані лікарям ані правоохоронній системі, тому відмінивши усі свої плани, він цілодобово доглядав за дівчиною. 
-Мені вже краще. Ти можеш летіти, ми будемо телефонувати один одному.  
-Катрін, як я маю тебе залишити? Я готовий від усього  відмовитись, лиш би ти була поруч. 
-А я поруч! - поклала Катерина хлопцеві руку на груди, - я завжди тут буду, з тобою. Ти не можеш перекреслити свою кар'єру. 
-  Летимо зі мною. 
- Адаме, ми вже говорили багато разів, що я ще не маю паспорта, і всеодно через декілька місяців  ми з мамою до тебе збираємось. 
-Я не можу стільки чекати, ти не розумієш. Моя свідомість не належить мені - я втратив розум. 
На цих словах дівчина обняла його за шию і поцілувала. Це був їхній перший поцілунок, який викликав у обох бурю пристрасті.  Тільки зараз вона зрозуміла, що таке справжні почуття, які неможливо порівняти нізчим. Чоловік одразу ж обняв її у відповідь і щосили притис до себе. 
-Я буду тебе чекати. Виріши всі справи і знову приїдеш нас провідати. Домовились? 
Чоловіку нічого не залишалось, як погодитись. Він кивнув їй головою, та взявши обидві її руки поцілував їх і притулив до свого обличчя. 
- До зустрічі. 
Катерина ще раз пригорнулась в його обійми - це було для неї найзатишніше місце на планеті. 
-І тобі до зустрічі мій лікарю. 
Розлука була нестерпною для обох, дівчина вже привикла до компанії сіроокого красеня, до їхніх теревень. Щоночі бажала коханому солодких снів і  щоранку, ще з просоння першим ділом писала або телефонувала Адаму. Навіть у такому режимі їхнє кохання робило їх щасливими. 

 
-Ти вся світишся від коли ми вдома. 
-Не знаю, не помічала. 
-Як ти можеш помітити, якщо тільки на свого коханого задивляєшся. 
-Мамо, який коханий?- відповіла Катерина і зашарілась 
-А ти колись закохувалась? 
-Так, -замріяно відповіла жінка, - дуже сильно я кохала Дмитра, твого батька.  
-А він тебе? 
-Авін мене любив ще сильніше, ніж я його. 
-А чому тоді, я виросла без батька? 
- Так треба було. 
-Ти мені не розкажеш? 
-Для чого воно тобі, що це змінить, - жінка не хотіла тривожити старі рани, і мовчала. 
-Це ж мій батько, я маю право знати. 
-Що за молодь? На все вони право мають. 
-Він що помер? 
-Ні не помер, хоча я не знаю, -задумалась Олеся. 
-От бачиш, можливо мій батько помер, а я навіть знати не буду. 
-Доню, це важка ноша на моїх плечах, він залишив після себе такі руїни, що я ледь викарапкалась з-під них. 
-Він, що злочинець? 
-Та що ти таке кажеш? 
-Тоді чого ти приховуєш?!- голосно запитала дочка. 
- Бо він зробив мене своєю каханкою, маючи вдома вагітну дружину! Задоволена?- відповіла зі злості Олеся, і кинулась в спальню ридати. 
Катерина мовчки сиділа якийсь час, тоді пішла до матері. 
-Ти чому зачинилась? 
-Не рухай мене зараз. 
-Мамо ми з тобою вперше посварились, через мою впертість, вибач мені. 
- Це все через нього! 
-Ти довго будеш злитись, -за дверима ніхто не відповідав, -Виходить в мене є брат або сестра. 
-Катерино, ти геть з глузду з'їхала? -вийшла жінка з кімнати і повними сліз очима глянула на дочку. 
-А що? Я завжди думала, що у мене тільки ти є, а виявляється є ще хтось. Цікаво який він або вона.  
-В тебе є сестра старша на 3-4роки і ще напевне брат, мав бути син...-відповіла і знову зачинила за собою двері. 
Мати довго сиділа в кімнаті і не розмовляла з дочкою. Олеся прокручувала у своїй голові, як  могло скластись її життя, якщо вона не зустріла б Дмита.  
"Я напевне булаб вже відомою на весь світ дизайнеркою, стала б казково багатою. І що? Чи була я б від того щасливою? "  Як би вона не ображалась на Дмитра, вона була йому дуже вдячною за найдорожче, що є у її у житті - Катерину. Дочка завжди надавала їй сил, навіть ще маленькою дівчинкою вона була її опорою. Глибоке переживання усіх дорослих проблем, заставило Катерину подорослішати дуже швидко. Дівчина ніколи не розуміла легковажної трати грошей, обходилась тільки необхідним, вона не прагнула модного одягу чи найновішої моделі телефону, через це не було в неї і друзів.  Діти бувають дуже жорстокими і несправидливими. Одного разу Олеся зробила Катерині сюрприз і запросила її однокласниць в гості, що б ті привітали її з днем народження. Дівчата залюбки погодились, але не через бажання зробити дівчинці приємне. Сюрприз був і справді несподіваним - імениниця неочікувала такого, і на декілька хвилин зраділа, поки ті не почали насміхатись з того, що їй мама друзів шукає, потім ставили недоречні запитання про батька, почали коперсатись в її речах. Вони реготали на всю квартиру, з того що вона 5 років ходить в одному одязі, що він такий неякісний, що навіть міль його не хоче їсти. Катерина оскаженіла і всіх вигнала, а торт що вони принесли, викинула з вікна. Дівчина не ображалась на матір, бо розуміла її наміри, але з того моменту мати не втручалась в соціальне життя дочки.  Після того випадку її в школі навіть стали трохи побоюватись, для Катерини це було великим плюсом, бо ніхто більше не ставив їй безглуздих запитань. Дівчина завжди була реалістом, не ставила цілей, які були недосяжними, приймала усі обставини, які траплялись у житті, як належне, бо вона завжди вірила, що у кожної людини є своє призначення.   "Напевне так було задумано Господом, щоб Дмитро подарував мені сенс життя, але любов наша була гріхом, як так?  В будь-якому випадку, я щаслива від того, Катерина моя дочка". 
Жінка вийшла зі своєї кімнати і розповіла їй, як познайомилась з Дмитром і як усе закінчилось. Вона лише приховала прізвище батька, бо знала, що та кинеться його шукати. Олеся боялась, що ця зустріч погано вплине на дочку, вона не знала як склалось життя чоловіка і чи він захоче її бачити. 
-Мамо, ти все життя тільки його кохала? 
-Доню, тільки твій батько був у моєму житті, так і залишиться.  
- Ти як лебідка- одне життя-одна любов. Я тоже так хочу, щоб у на з Адамом було. 
-Буде доню. Я бачу, як він дивиться на тебе. 
-Як?  
- Мов ти весь  світ. 
Дівчина присіла біля матері, поклавши їй голову на коліна і з посмішкою зітхнула, і в той момент в її очах також був весь світ. 
Лірична пауза перервалась дзвінком мобільного Катерини. 
-Привіт, як ти? Що вже? 
Дівчина попрямувала до дверей. 
- Можна? -почула вона за ними. 
-А чого тоді дзвониш, як ти вже тут? 
-Так мені захотілось,- відповів з усмішкою Остап та увійшов у квартиру.  
Хлопець привітався з Олесею та всівся на невеликий диванчик у кухні. 
- Я їду сьогодні? 
-Куди знову? - скоса глянула подруга. 
- Їду по батьків. 
-Ти вже закінчив з ремонтом. 
-Майже, мене не буде більше місяці, за цей час все закінчать.  
-Так довго?  
-Треба ще питання з комплексом вирішити:персонал,обладнання і так дальше, а основне це назва його, ти щось придумала? 
-Ні, не придумала. Я буду сумувати за тобою. 
- Ти? За мною?  А що твій німець не пише?- саркастично запитав він. 
-Пише і дзвонить, навіть скоро приїде. 
-От бачиш, тобі тут весело буде. Коли будеш скучати? 
-Ти знаєш, що ти мій найкращий друг і для тебе завжди є час. 
Вони ще деякий час посиділи разом, обмінявшись жартами один над одним і попрощались на дуже позитивній ноті.