16

16 
Катерина розплющила очі, роздивилась навкруг і зрозуміла, що вона  у кареті швидкої, на її обличчі була дихальна маска, і сильно боліла голова. 
Вона чула як медики говорили, але не розібрала жодного слова, все було мов каламутне. Їй було страшно і не до кінця розуміла що сталось.  
Вже в лікарні її чекала мама, жінка була перелякана і вся в сльозах. 
-Мамо, я в порядку. 
-Донечко моя...- плакала жінка, схлипуючи і не могла вимовити жодного слова.  
Катерина побула декілька днів у лікані, травм у неї важких не було, але мама чомусь була постійно засмученою. 
Адам постійно був на зв'язку з нею та лікарями і контролював, щоб ті нічого не упустили. Дівчина відчувала підтримку коханого, а от мама якось віддалилась. 
-Матусю, чому ти сумуєш?Я вже додому збираюсь,-намагалась дочка її розрадити. 
-Доню, я маю тобі сказати,-жінка ховала очі та продовжувала говорити. 
-Що сказати?- перебила її Катерина взявши за руку, бо помітила, що матері важко підібрати слова, значить це щось дійсно важливе. 
- Тітка Анна.-жінка знову заридала. 
-Що з нею? Ти ж казала її виписали? 
-Доню, вона не була у лікарні, вона померла на місці аварії. 
-Як? Що ти таке кажеш? 
-Її серце зупинилось, по приїзді швидкої вона вже була мертвою. 
-Мамо, цього не може бути! 
-В неї було хворе серце, виявляється уже не перший рік. 
-Мамо, я не вірю. Ти мене обманюєш. 
-Патологоанатом сказав, що її потрібно було прооперувати вже давно. 
-Катрусю, сьогодні похорон. Ми поїдемо в наше рідне містечко, де вся рідня похована. 
- Що ти таке кажеш? Який похорон? 
- Вона хотіла б там спочити, я впевнена.  
Катерина сиділа у ступорі кілька хвилин, тоді кинулась до матері в обійми і довго плакала. 
-Це все через мене. Через мене мої близькі страждають. 
-Донечко, ти  ж нікому нічого не робиш поганого. 
- Я невезуча і всі хто поряд постійно потрапляють через мене в неприємності. 
-Не кажи так, не правда це. Одягайся і їдемо, нас вже чекають. 
Дорога була довгою. Діти та чоловік, що прилетів одразу ж, були вбиті горем. Ніхто не розмовляв, але і не плакав, усі були погружені в свої думки. 
Священник, вже чекав на місці, все було підготовлено. Зібралось багато людей, які знали Анну, ще з дитинства. По закінченню похорону, сім'я пішла до їхньої батькввської квартири, там багато речей нагадувало про померлу, але спогади ці були приємними та світлими.  
Для Олесі в цій квартирі теж все мало великий сенс та розбурхувало старі рани. 
Молодому поколінню було цікаво розглядати старі фото та якісь дрібнички з мигулого.   
Старі ескізи весільних суконь, заготовки з ручною вишивкою Олесі, все припало товстим шаром пилу. Катерина заглядала у кожну шпарину, все було так цікаво, мама чомусь ніколи її сюди не привозила.  
Помянувши покійну, трохи налагодилась і розмова. Алекс і Ендрю не дуже добре розмовляли українською, але спільну мову з Катериною знайшли. Алекс працював педіатром, тому з цікавістю розпитував Катерину про її майбутнє навчання та про майбутнього чоловіка. За цими балачками,  дівчина згадала, що в неї завтра весілля. 
-Мамо може відмінимо? 
-Що донечко? 
-Відмінимо весілля? 
-Не придумуй. В нашій сім'ї уміють радіти за близьких. Тітка Анна  раділа би  за тебе, і не дозволила б тобі все зруйнувати. Чуєш мене? 
-Так, але як я можу веселитись, коли на серці тягар? 
-Довірся Богу донечко, якщо ви вирішили стати сім'єю, то станьте. 
Мати обняла дочку, щоб розрадити, але вона теж розуміла, що не все буле як заплановано.  
Багато знайомих місць та людей дуже стривожили Олесю. Жінка хотіла заспокоїти дочку та підтримати, але все чомусь вийло з-під контролю. Вона не змогла навіть заварити чаю, її руки страшно трусились, а очі бігали. Олеся добряче всіх налякала, особливо своїх кузенів, які не бачили її такою.  
Останні події заставили її перенервувати, що не пройшло безслідно.  Олеся не контролювала сама себе, продовжувала діставати запилений батьківський сервіз, та чашка за чашкою падали до долу та розбивались об підлогу. 
-Мамо, давай я зроблю,-спробувала Катерина відволікти матір. 
-В мене все під контролем,- посміхалась вона. 
-Матусю, давай я зроблю тобі приємне та приготую чай? 
-Я сама можу!-підвищеним тоном сказала Олеся і зиркнула на неї озлоблено. 
Ендрю забрав свою дружину та батька і пішли прогулятись, а Катерина з Алексом спробували заспокоїти жінку. 
-Мамо, можливо в кімнаті поп'ємо чай? 
-Добре, хороша ідея,- жінці сподобалась така пропозиція і вона пройшла до вітальні.  
Катерина подала прибори та спостерігала за момою, коли та трохи заспокоїлась, то дівчина запропонувала їй випити таблетку. 
-Ти хочеш з мене наркоманку зробити? 
-Матусю, ти про що? 
-Чого ти пічкаєш мене пігулками постійно? 
-Це вітаміни. Ти вже кілька тижнів нічого не приймала. 
-Ти мені в їжу підкладаєш я бачила, -розлючений погляд Олесі знову пронизав дочку. 
-Мамусю, спробуй заспокоїтись,-Катерина взяла матір за руки, та глянула їй в очі. 
-Не торкайся мене!Це через тебе !Це ти винна!Не торкайся!  
Олеся відмахнулась від дівчини і скинула весь посуд зі столу рукою. Чай був ще досить високої тамператури, тому рука її відразу почервоніла. Жінка закам'яніла, вона дивилась на свою руку з якої скапували залишки чаю та маленькі краплі крові від порізу битим склом. 
-Олесю, тримай це від опіків,-протягнув Алекс сестрі дві маленькі пігулки. 
-Не боляче, -промовила вона ледь поворохнувши губами. 
-Це щоб на шкірі слідів не було, -жінка глянула на чоловіка та взяла таблетки.  
Катерина мовчки стояла та дивилась за тим, що відбувається. Дівчина не хотіла вмішуватись, бо не знала якою буде реакція матері на її дії.  
Чай продовжував скапувати зі столика на старий, але не зношений килим, мов гіпнотизував Катерину, щоб та рахувала краплі. 
-Ей, ти що заснула?-  покликав її Алекс 
-Ні-ні, я тут, -здригнулась дівчина. 
-Ти прибери, а я подзвоню нашим ,хай повертаються, треба вже їхати. 
-Як скажеш, -взялась дівчина збирати скло, -які ти дав їй таблетки? 
-Снодійне. Вона зараз ще трохи посидить, тай засне. 
Жінка сиділа на невеликому кріслі, ще зі старого комплекту меблів, що був страшно дорогим та дефіцитним колись і дивилась у вікно. Одна рука була в гіпсі, а іншу Катерина натерла маззю від опіків "Зовсім не той час і не ті обставини, щоб гуляти весілля"- подумала дівчина і поклала голову матері, яка вже міцно спала, на коліна. 
Ендрю допоміг брату завести Олесю до машини, батько їхній залишився в квартирі, сказавши, що він не попрощався ще з Анною, і не може її залишити. 
У чоловіка були свої причини на це, основною з яких, була його совість. Люк Репорті був дуже видним чоловіко і користувався тим, що він приваблював жінок, але в серці завжди була одна. Такою була його любов і Анна знала про це, не дорікала йому, не була з тих жінок, що сваряться з чоловіком чи кидають посудом, вона завжди думала, що це не розумно. Анна чекала, коли її чоловік зрозуміє, що помиляється, сам дійде висновку, що вчиняє неправильно та стане таким як і раніше. 
Не дочекалась. Найбільше, що не давало спокою Рапорті,  це те що він не помітив, що в дружини хворе серце, ба більше, він навіть не знав, що вона відвідувала лікарів і неоднаразово ті наполягали на операції. Чоловік був занадто зайнятий тим, що ховав свої зради від дружини , що не помітив таких важливих речей.  Люку було соромно перед самим собою, бо геть він і не молодий вже, що мав би думати , як внуків няньчити, а забавлявся з чужими дружинами. Чоловік картав себе та ніякі муки совісті не змінили того, що його сини залишились без матері, а бабуся не змогла хоч разок глянути на онука. З такими душевними тортурами він відпровадив рідних і залишився горювати наодинці. 
Дорогою Олеся спала, а Катерина вдивлялась у білу смугу на асфальті і не могла викинути з голови слова матері. "Що ж я зробила їй? В чому я винна?"  Роздуми її заствляли заснути, але щось в грудях щеміло і не давало їй розслабитись. 
Можливо Катерина хвилювалась, щоб мати на весіллі не втратила контроль, чи вона злякалась неочікуваної агресії мами, а може це знову через батька її стан загострився? "В голові точно "каша", -правду Боднар казав"- посміхнулась Катерина та нарешті заснула.