17

 17 
Повернулись дуже пізно, тому відразу пішли спати, на усіх чекав ще один насичений день. Святкування відмінили, але намір повінчатись та розписатись молоді мали.  
-"Кохана, просинайся -ми одружуємось!" Таким повідомленням Адам розбудив свою кохану. 
-Привіт,-посміхнулась Катерина, зателефонувавши йому. 
-Доброго ранку, моя ластівко. 
-Ти мене так ніжно, ще не називав,- зашарілась дівчина і закуталась в ковдру. 
-В нас ще все життя попереду, ще стільки гарних слів я тобі маю сказати. 
-Я ж привикну до такого. 
-Я так і планую. Звикай бути коханою, моя ластівко. 
Дівчина посміхалась і щиро раділа сама за себе. 
-Ти не запізнюйся. Не забувай, що в тебе сьогодні дуже важлива зустріч. 
-Яка ще зустріч? Я щось запоанувала по роботі на сьогодні?-різко сіла дівчина на ліжку і давай шукати свій записник. 
-Зустріч зі своїм чоловіком.-відповів у телефоні Адам. 
Катерина розміялась з себе самої, і пішла готуватись до свого найщасливішого дня у житті. 
Бергоф чекав на кохану, але за традицією, не зустрічався з нею. Матері він так і не зміг признатись, що одружується,  і взагалі нікому зі свого оточення він цього не розповідав.  Свідками були Остап та Ярина, а старостами попросили бути  Ендрю та його дружину Ліру, вона була білорускою, тому їй були близькі українські традиції та дуже цікаві. Їхнє весілля було у Франції, тому було скромно, але вишукано, а хотілось відчути весь слов’янський колорит. Вона була на батьківщині ще маленькою, тому їй все було цікаво, і як дізналась, що Анна збиралась в Україну, наполягла щоб вони з Ендрю теж полетіли. 
Катерина одразу подалась в салон де її вже чекали на зачіску та макіяж, мати перевірила в останнє готовність сукні. Жінці після вчорашніх подій було трохи недобре. Руки її не слухслись."Добре ,що немає складних вишвок чи ще чогось,бо я  не  б закінчити,  досить того що гіпс на лівій руці, щей праву обшпарила,"-прдумала жінка. В неї було таке передчуття, що вона щось забула зробити, та не могла згадати, тому зосередилась на тому, що їй доручили. "Хай в такий важкий час, цей день всеодно буде найщасливішим для моєї донечки"  - подумала Олеся, розглядаючи сукню. 
-Ти чому затрималась? 
-Я встигаю, мамо, не підганяй. 
-Вже напевне наречений приїхав, а ти в спортивках ходиш. 
-Він і у них мене заміж візьме.- пожартувала дівчина. 
-Добре донечко, що в тебе настрій хороший. Я така рада за тебе. 
-І я радію, хоч і це неправильно. 
-Чому неправильно? Ти що не кохаєш Адама? 
-Сильно кохаю. Але в нас таке горе в сім'ї, а я весілля гулятиму. 
-Не починай. Іди одягайся! 
Олеся одягла ніжну та стриману лляну сукню з широкими рукавами розшитими білою вишивкою, щоб приховати свої рани і бузковими аксесуарами, що додовали образу свіжості та легкості. Жінка хотіла виглядати красиво, але не привертати лишньої уваги, щоб Катруся усіх засліпила своєю красою. 
Олеся не могла повірити, що то дівчатко з великими очима та щирою посмішкою, стоїть перед нею мов царівна.  
Білосніжне плаття, що лягало по фігурі і до низу розходилось пишною хвилею,мов хмарина, з шлейфом та вирізом на спині підкреслювало її жіночність, фата була такою ж як і шлейф довгою, та додавала образу легкості, волосся було зібране в низький пучок, випущені, мов забуті перукарем локони гармонійоно спадали на її обличчя. Стримані аксесуари та білі туфлі на підборах додавали їй вишуканості. Весь образ демонстрував  Катерину, як і простою, так і загадковою, якою вона була у житті. 
-Донечко - ти неперевершена. 
-Дякую матусю,- дівчині не давали спокою слова матері, вона не змогла про це забути,- ти пам'ятаєш, що вчора мені сказала? 
- Що моя голубонько? 
-Перед тим як обпеклась чаєм. 
-Я не пам'ятаю донечко, лише знаю те що Алекс розповів. 
-Ти казала , що "Я у всьому винна. Все через мене". Що сталось через мене? 
-Ну ти тоже придумала Катрусю. Стоїш тут у весільній сукні, коли усі чекають та розпитуєш, що я говорила коли була не в собі. 
-Мамо, я ж знаю, що ти просто так не злилась би, навіть у такому стані. 
-Голубонько моя, не бери собі усіляких дурниць в голову. 
-Мамо! Я ж не зможу  зосередитись сьогодні, поки не дізнаюсь. Хочеш, щоб мої спогади про весілля були такими? 
-Ти шантажистка. Рідну матір, як на допит взяла.  
-Не відхиляйся від теми, я тебе прошу. " Що через мене сталось?" - Катерина строго дивилась на матір і чекала її відповіді. 
- Через тебе ми переїхали у Львів. 
-А чому? Що зі мною було не так? 
-Все з тобою добре. -Олеся до останнього вагалась, як правильно підібрати слова.- Щоб твій батько не знайшов нас. Я нехотіла, щоб він знав про тебе, тому мені прийшлось усе кинути і самій облаштовувати життя на новому місці. Донечко, мені було вжко, але ти робила мене щасливою. Ти дала мені сенс триматись за життя. Розумієш? 
-Так, дякую що ти мені розповіла. Я тепер спокійно вийду заміж,-дівчина посміхнулась- але ми ще поговоримо з тобою про це. 
-Домовились. Тепер подивись у дзеркало яка ж ти красива. 
У неї появилось ще багато запитань до матері, але вони зможуть почекати і до завтра, бо сьогодні день, якого більше не буде.Катерина милувалась собою, їй не вірилось, що вона і справді заміж виходить.  
"Я планувала в 25-30 років не раніше, і що? Мені 18 і я наречена -не за планом." -подумки жартувала Катерина, вона і справді завжди ставила на перше місце побудувати успішну кар'єру, тоді вже і створити сім'ю.  
Вже всі були готові, за наречену вирішили не торгуватись і ще декілька українських традицій пропустили, бо народу не було багато, тай і без особливих гулянь домовились все провести.  
Бергов приїхав до Катерини, щоб просити з нею благословення. Чоловік був у чорному костюмі та чорних туфлях, що здавались звичайними, але виглядали на ньому як з обкладинки глянцю. Не можна сказати, щоб хтось виглядав погано - всі були красивими, але наречена виглядала непервершено.  
Бергоф так дивився на Катерину, яка стояла у своїй вітальні, мов витягнута з казки королева. Його очі не бачили більше нічого, він навіть не моргнув жодного разу, поки не роздивився її з верху до низу.  
-Як добре, що я тебе зустрів. 
Катерина засоромилась,але відповіла 
-А я тебе. 
Дівчину переповнювали емоції, їй хотілось стрибнути до коханого в обійми, і не відпускати його. Адам заполонив її серце, і вона жодної миті не сумнівалась, що хоче поєднати своє життя з ним. Подумки не раз уявляла скільки в них буде дітей та якими вони будуть.Катерина дуже цінувала, те що коханий приймає усі її традиції, та підлаштовується під всі непередбачувані обставини, що переслідують дівчину. 
Мати, її дядько Алекс та Ендрю з дружиною і новоспечені хрещені батьки Адама, якими стали-шкільна подруга Олесі - Галина та батько Остапа –Андрій, благословили молодят і всі поїхали на церемонію розпису. 
Дорогою, молодяти вдивлялись один в одного, очі їхні світились і посмішки не покидали обличчя.  
«Ніщо у цьому світі не розлучить нас»-прошепотів Адам, взявши свою Катрін за руку. 
Церемонія була швидкою, найважливіше, що чекала Катерина - вінчання.  
Бергоф вже розумів її відданість вірі, тому теж з нетерпінням чекав, щоб випробувати на собі, ще одине християнське Таїнство. 
Прагматичний та раціональний Бергоф завжди керувався законами фізики та математики, але Катерина була компасом його душі, що спонукала його до дуже неочікуваних вчинків, але він пишався тим, що може змінюватись і відкривати у собі щось нове, хай і заради коханої, але робив це із задоволенням. 
Храм з іконами та фресками, з позолотами та багато квітів створювали піднесену та святкову атмосферу. 
Молода пара стояла перед Іконостасом і давали клятви один одному перед Богом. Олеся дуже розчулилась і не могла стримувати сліз, вона бачила яка Катерина щаслива, що вона мов справді світиться від щастя. 
По закінченню отець, який знав Катрусю, ще від народження благословив їх і дав настанови на майбутнє життя. Він не був дуже суворим, інколи навіть любив пожартувати, що приваблювало до нього  вірян. Завжди сказав свою думку, не нав'язуючи, а як спостереження зі сторони, Катерині він був замість рідного батька, тому вона уважно слухала кожне слово. 
"Щоб ви були сім'єю не тільки перед Лицем Господа та суспільства, а щоб ви були сім'єю в очах один одного. Ніколи не вчиняйте так, щоб потім прийшлось ховати погляд від свого спутника. Найкращий друг, товариш, співрозмовник та радник - тримає вас за руку зараз, цінуйте це. Не шукайте недоліків один у одного чи переваг, бо від сьогодні ви одне ціле і усе у вас спільне - доповнюйте один одного і хай ваша сім'я процвітає. Ніколи не втрачайте це відчуття, що привело вас сюди. Слава Ісусу Христу" 
Молодята вийшли на вулицю і за традицією наречена кидала цукерки в натовп гостей. Біля невеликого храму поблизу був дитячий майданчик, тому і дітвори набігло багато. Один хлопчина 8-9 років, приніс молодятам букет красивих жовтих троянд, Катерина трохи здивувалась, але з радістю прийняла подарунок і щедро винагородила цукерками юнака. Більше години наречені та гості фотографувались, обмінювались компліментами та навіть подарунками. Адам не відпускав руки коханої. 
-Тепер ми з тобою разом назавжди і усюди. 
-Знаю, і це робить мене щасливою. 
-Кохаю тебе, моя ластівко, -прошепотів чоловік їй на вухо і притулився губами до її скроні. 
-І я тебе кохаю.- також пошепки відповіла дівчина. 
Бергоф взяв усі квіти, що тримала його дружина, щоб занести в машину, і помітив як з жовтого букету, подарованого хлопчиком стирчить листівка. 
-Там щось є, прочитай, а то я не впевнений, що зрозумію. 
-Давай, так цікаво. Якесь побажання напевно. 
«Там гроші»-жартома сказав Остап, що стояв поряд ще з одним оберемком квітів.  
Катерина розгорнула листівку, прочитавши відразу сіла на тротуар, а картка випала з рук. 
-Ти, чого там розсілась? Я так старалась, зовсім не шануєш моєї праці!-ображено сказала Олеся. 
-Ні-ні…-пробурмотіла і замовкла Катерина. 
-Ти чого доню? Щось сталось? Тобі погано? 
Остап взяв записку і прочитав у голос. 
«Вітаю, Кет! Жовті квіти – на розлуку, ти знала? Якщо ні то інформую. Так шкода буде, якщо ви не зможете бути разом.  Не будь надто щасливою, в мене ще є багато подарунків для тебе. Надіюсь попередні змогли тебе вразити. Ще раз вітаю, цілую та обнімаю , ніколи тебе не забуду! 
Завжди твій, Ден.»