Чи буде щасливий кінець?

22



Страх та самотність штовхають людину на необдумані вчинки. Весь грандіозний план Дениса пішов коту під хвіст, коли від переляку бути самотнім та забутим,  він допустив помилку.  
Більше місяця миноло з моменту, як Ден переховувався від усіх. Самотність та безвихідь зробили його ще більше божевільним ненаситним та самозакоханим. Він контактував лише  з однією людиною, що привозила йому продукти та все необхідне - Ігор Миколайович. Старший чоловік, який не задавав лишніх запитань, старанно виконував усі накази, та не вимагав захмарної зарплати, яка була не покишені Денису, бо всі його рахунки відслідковувались. Невелику суму, по мірках Дениса, він мав готівкою і старався в неї вкластись.  
Ігор Миколайович був мовчазним, але приємним з вигляду, напів облисівший з блакитними очима, мімічні зморшки видавали його звичку уміхатись людям. Завжди гарно виголений та доглянутий, поводився виховано та стримано - викликав довіру. За професією він був садівником, тому жодних підозр не викликали його поїздки у ніби-то пустий заміський будинок. 
Він і справді попри роботу на Дениса ще і доглядав рослини у тому будиночку де ховався Ден. 
Останнього разу як він був там розвантажив все необхідне з машини, приготував їжу на декілька днів, все як завжди, але перед самим від'їздом, в кухні зірвався кран , з яким чоловік прововтузився до пізної ночі. 
- Агов, ви де? 
-Я вже переодягаюсь, все готово,- відгукнувся Ігор Миколайович. 
- Ваш телефон розривається, хтось дзвонить уже не перший раз. 
Чи то випадковість, чи так склались обставини, що Денис подивився на телефон і побачив фото абонента під іменем "Донечка". 
- Дякую, я передзвоню зараз, - вихопив старий з рук телефон та сховав у кишеню. 
Чоловік помітив голодний погляд Дениса, та навіть не уявляв собі, що творилось у його голові. 
Дівчина з фото сиділа у Дена в думках, приходила у снах, вкрала у ньго залишки здорового глузду. Щира посмішка та ясні сині очі - пробуджували у ньому темну та неприборкану фонтазію. 
Ігор Миколайович знав хто такий Денис, він знав його не тільки з недавніх новин, він знав його багато років - колись у його батьків працював садівником.  Він був у хороших стосунках з його батьками, хлопець буквально виріс на його очах, тому той недивлячись на репутацію Дениса, був йому вірний. Бльзько десяти років тому Ігор Миколайович овдовів, залишив дітей на бабусь поїхав на заробітки до Польщі, де і залишився, невдовзі забравши дочок до себе. 
Чоловік був дуже уважним, тому зміну настрою свого роботодавця побачив відразу, тільки не розумів, що цьому посприяло, поки той сам себе не виказав. 
- Ви закінчили все? 
-Так, на сьогодні все. 
- Вам я вже скалав список всього необхідного- приїдите через 3 дні. 
- Домовились. 
Він зібрав усі свої речі, та кивнув головою на прощання, але в самих дверях закляк від почутого: 
- Не можу згадати як звати вашу донечку? 
-   Настя,- відповів той, не уточнюючи яку саме,  і вийшов, навіть не оглянувшись. 
Ігор Миколайович не подава ніяких ознак свого страху, він як завжди був спокійний. Денис ще не розумів, яку він допустив помилку, спитавши у люблячого батька за найдорожче. Він не був з тих чоловіків, яких хотілось би бачити поряд з дочкою. 
В звичний для приїзду старого час, прибули десятки поліцейських, які зловили Дениса, мов мишеня в мишоловку. 
Ігор Миколайович спостерігав за усім, сидячи у одній із поліцейських машин, тільки побачивши все на власні очі, він зміг би спокійно спати ночами. Він ітак вчинив велику помилку, допомагаючи такій людині, як Денис.  
Судити мали його у Польщі, так як однією з його жертв була громадянка цієї країни. Вона одразу його впізнала, бо уважно дивилась на нього, так як і Денис хотів. 
Чоловік був настільки популярним, що про його арешт говорили усі, не було радіснішої новини ніж ця в той день.  
Катерина та Адам дізнались про арешт Дениса дорогою до аеропорту, по радіо в таксі. 
Дівчина стрибала від щастя,  вона не могла в це повірити.  
- Адаме, я вільна. Я вільна! 
- Ластівко моя, нарешті він залишить нас у спокою. 
- Треба зателефонувати мамі, і всім- всім треба сказати, - дівчину настільки переповнювали емоції, що вона одночасно плакала та щиро посміхалась. 
Дорогою до дому закохані насолоджувались своїм душевним спокоєм - мов величезна хмара, що нависала над ними, зникла.  Вони повернулись в Україну, де потрібно було перепланувати усе заново. Мама, за якою нікому було доглядати, була під опікою Остапа та Ярини, нерозпочате навчання Катерини було під загрозою відрахування, запущене дослідження Бкргофа висіло у повітрі, та розлючена мати Адама, що вже декілька днів шукає свого сина в Україні, з нетерпінням чекає знайомства з невісткою. 
Тримаючись за руки, молоде подружжя прямувало назустріч усім негараздам. Переступивши поріг власного дому, Катерина почула дуже неоднозначну новину : 
- Діти! Діти, це ви? 
-Ми, привіт матусю. Я так скучила. 
- Ти чула? Ти бачила?  
-Його посадили ! Я ж тобі казала, що добро завжди перемагає зло, - посміхалась Катерина, та щасливип поглядом глянула на чоловіка. 
- Ага посадили, і що? ,-Олеся дивилась великими очима на дочку, в її погляді було чи то рзчарування чи то відраза, - Воно повісилось!  
-Хто воно? Що ти загадками говориш? 
- Які загадки? Ти знаєш багато людей, які не варті людьми називатись? 
-Денис? 
-Так, це лайно, інакше не скажеш, втекло від відповідальності на той світ. 
- Ти не жартуєш?   
- Я тобі, що клоун?,- жінка дуже дивно розмовляла, це  не було схоже на неї, тому Катерина не повірила їй і перепитала.   
-Дениис повішався? 
- Не вірить матері, дожилась. Дивись. 
Увімкнула Олеся новини, які повідомили, що давно розшукуваний злочинець у багатьох країнах світу, повісився у камері,  і показали фото Дена. 
- Адаме, що тепер? 
-А що? 
-його душа ніколи не знатиме спокою. 
-І що? 
-Шкода. 
- Тобі його шкода? В тебе щось із пам'ятю напевне, ти що забула, що він зробив? 
-Я не забуду, навіть як захочу, відповіла дівчина сумно, - але Бог дав життя - Він має його і забрати. 
- Катрін, ластівко, ти така доба, що це тобі може нашкодити. Не думай про нього, забудь та живи дальше.  
Весь вечір обговорювали те що сталось - за вечерею, де зібралась чимала компанія, та піля неї. Остап трохи здивувався вчинку свого, кались доброго друга, він не міг подумати, що той піде на такий крок, але також і не підозрював, що він робив такі жахливі речі багато років, тому можна зробити висновок, що Дениса ніхто не знав справжнього - без притворства. 
На диво радісною була Ярина, Катерина одразу це помітила. 
- Ти світишся, чи мені здається?-Ярина мовчки посміхалась і не відповідала.- От коліжанка, не розколоти. 
-Дай спокій моїй нареченій! - підкрався Остап до дівчат. 
-Що?! Ви зробили це? - Катерина пістрибувала та плескала в долоні, мов маленька дівчинка, сусіди поверхом нижче, точно відчули її радість у такій пізній годині. 
-Зробили,- з величезною посмішкою відповів хлопець. 
-  Ось це справді хороші новини. Я така рада за вас. 
Катерина обнімала щасливу парочку, Адам теж приєднався до привітань. 
Ярина не промовила жодного слова, але її іскристі очі та щира посмішка, від якої вже напевне щоки оніміли - говорили за неї. 
Біда яка сталась з Катериною дуже зблизила Остапа з його дівчиною, яка постійно була поряд, не ображалась за брак уваги, не ревнувала до іншої жінки, навпаки проявила велику мудрість - підтримувала його та допомагала. 
Згодом Остап признався Катерині, що ті зелені очі Ярочки, підкорили його вже давно, але він сам не розумів, що з ним відбувалось, бо ніколи раніше не стикався з такими емоціями.  
Олеся просльозилась від почутої новини, вона раділа не менше всіх - бо Яринка стала для неї як дочка, допомагала їй поки Катерина була у лікарні, і пообіцяла дівчині пошити весільну сукню. 


 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше