8

Закінчення одинадцятого класу наближалося, хоча до цього ще було декілька місяців.
 
Уроки в школі йшли своїм чином, та багато часу в мене не займали. Настав той «благодатний» час, коли, як кажуть студенти «зачотка працює на тебе, як ти раніше працював на неї». 

Вчителі сильно не прискипувалися. Завдання зробив, на уроках не наглію - отримаю відмінні бали. Вся увага концентрувалась на тих предметах, які ти будеш здавати на ЗНО. Ось там це не прокатить. Перевіряти будуть не свої вчителі.

Тому, не дивно, що все більше й більше уваги приділяв я англійській мові. Уроки були просто супер! Мабуть, багато з вас були в такій ситуації – вчиш іноземну мову вже не один рік, а толку немає. А тут, нарешті, щось почало в голові прояснюватися.

Звичайно, були й нудні пояснення граматики, але Зоя Василівна, або Зая змогла зробити їх не такими  вже й нецікавими. Вона пояснювала стільки разів одне й те ж саме, щоб всі нарешті зрозуміли.
 
Також використовувала відео уроки з поясненням теорії з YouTube. Не всі вчителі використовують такий метод на уроках. Може, їм неприємно, що інший педагог краще за них вміє пояснювати. Зая на таку маячню не звертала уваги: їй, мовляв однаково, хто саме зробить нам прояснення в мозку.
 
Також ми всі дуже любили просмотр цікавих фільмів англійською мовою з субтитрами, спочатку – українською, а потім – англійською. В решті решт стали слухати, та намагатися зрозуміти без субтитрів.
 
Також було цікаво перекладати пісні відомих англомовних виконавців. Наші дівчата дуже полюбили співати пісні англійською мовою. В них навіть з’явилася думка співати під музику перед глядачами.
 
Для тих учнів, що мали складати ЗНО з англійської мови, вона проводила окремі заняття в суботу, в себе вдома. Таких було декілька учнів.
 
Зая змогла дуже швидко завоювати авторитет в нашому класі. Вона підбодрювала нас, як спортсменів перед стартом. Казала, що ми все зможемо. Неможливого немає, просто є те, що зробити буває важче, ніж інше.

А якщо ми косячили, вона “виховувала” нас, не жаліючи, та ми не сердилися на неї. Ми відчували, що вона дійсно за нас хвилюється, ми для неї не чужі.
Багато часу вона приділяла призупиненню наших конфліктів. В такому віці буває різне, та й ми всі не однакові. В кожного були свої вади та переваги.

Не одразу, але все ж таки ми стали більш товариськими. І те, що ми через роки після закінчення школи продовжуємо активно товаришувати, завдяки і Зає теж

При такому загальному ставленні до нашого класного керівника я думав, що не буде дуже помітним моє особливе відношеня до неї. Деякий час мені це вдавалося.

Коли я прийшов вперше на додаткове суботнє заняття мене вразив аромат яблучного пирога, щойно зпеченого. 

Я поцікавився походженням пахощів. Зая з гордістю розповіла, що це приготувала Оленка, спеціально до нашого приходу. З кухні вийшла сама куховарка, зашарівшись від похвали. 

Котик Мурчик теж зустрів мене, як доброго знайомого. Вийшов із свого будиночка, мявкнув щось, і, піднявши хвоста, гордовито підійшов до мене. Й на великий подив своїх господарок почав тертися об мої ноги.
 
Не встигли всі надивуватися раптовою гостинністю Мурчика, як прийшли інші учні. Пригостившись кавою з яблучним пирогом, всі почали займатися. 
На цих заняттях ми готувалися тільки до ЗНО, тому виконували саме такі вправи, що мали бути на іспиті. Проходили онлайн тести минулих років.

І кожну суботу нас чекала кава та яблучний пиріг, й Мурчик зі своїм привітанням.

Та, чомусь, кількість учнів, що приходять на додаткове заняття, зменшувалася. Може, вони передумали здавати англійську мову. А, можливо, вирішили, що й самі впораються. Так чи інакше, я залишився єдиним учнем, який не припинив приходити на додатковий урок.
 
А одного разу в квітні вийшло так, що я теж був мушений припинити приходити до Заї додому.

В тот день я прийшов, як завжди, перед уроком, але вчительки не було вдома, тільки її дочка. Вона мені розповіла, що мати мусила піти на інший край села, бо їй хтось подзвонив перед заняттям.

Я деякий час чекав на Заю з Оленою та Мурчиком. Повернулася вона тільки через півгодини, чимось дуже схвильована та захекана. Сказала, що вибачається, але заняття не буде й сказала мені піти до дому. Й при цьому сердито подивилася на Оленку. З досвіду її “виховання” можна було передбачити, що дівчинці буде не солодко.

Пізніше я дізнався: дійсно, Оленка завинила. Вона попросила свою подругу визвати її мати до начебто серйозно хворої матері однієї з учениць. Хотіла залишитися зі мною на одинці. Саме ця дівчинка перша помітила моє ставлення до своєї матері.
  
Залишалося тільки сподіватися на її небажання виносити це на люди.