Чи це справжнє кохання?

15

Чесно кажучи, час був незвичним для смакування міцної кави. Сумно звісний «Час Бика», коли похмурі думки стають чорними від відчаю, та здається, що попереду не буде нічого світлого та радісного.
 
Добре в цей час стояти на маленькій кухонці, тримаючи в обіймах дівчину, не тільки гарну, а з якою ще можно поговорити декілька годин, не нудьгуючи постійно. Та з нею й помовчати теж добре. Прямо не дівчина – жінка-мрія якась!

Вона подивилася на мене, в її зелених очах, що так часто світяться від сміху, блищали місячні вогники. Так хотілося мені продовжити ці мовчазні хвилини повного розуміння.
 
Тиша порушувалась лише тихесеньким котячим муркотанням. Раптом Мурчик почав досить голосно похрапувати уві сні, наче звичайний чоловік. Ці зовсім не романтичні звуки порушили інтимність цього моменту.
 
Олена тихо розміялася:
 
- Котик нагадав нам про каву! Тобі яку приготувати?
- А що можна обирати? – посміхнувся я. – Капучино зможеш приготувати?
- «На слабо» мене береш? – веселий настрій вже повністю повернувся до дівчини. – Ось дивись на мою супер-пупер кавоварку! Вона вміє готувати найсмачнішу каву! 
- Такою мене пригощали ви з Зоєю Василівною на додаткових заняттях? – поцікавився я. – Вибач, якщо це неприємно тобі згадувати. 
- Зовсім ні, тихо відповіла вона. – Спогади мене не лякають. Я намагаюсь жити майбутнім, а досвід, навіть цей, зайвим не буде.

Маленька кухня в самому центрі міста освітлювалась зараз тільки приглушеним сяйвом бра та східних ліхтариків.
 
Я нарешті звернув увагу на цю суперову автоматичну кавоварку,  що дійсно «на відмінно» впоралася з завданням.
 
- Признаю, твоя власна «кавомашина» не осоромилася, - похвалив я Олену.
- Її батько мені подарував, - чомусь з раптовим сумом промовила вона. – Разом з квартирою. Але це було набагато піздніше. Мені далі продовжувати розповідати про свої підліткові нещастя, чи ти вже остаточно знудився тут зі мною?
- Ой хитра ж ти, Лєнка, вмієш інтригу заплести! Звичайно ж, розповідай! Поки весь яблучний пиріг не з'їм, ти мене звідси трактором не витягнеш. – приділив я увагу десерту .
- Не я така, життя таке, - відповіла дівчина з щирою посмішкою.
 
Ось як так виходить, що в деяких дівчатах тільки манірність та невдалі спроби захомутати? А цій досить мене кавою з шарлоткою яблучною під сяйвом східних ліхтариків пригостити, і я сам, як загіпнотизований кролик йду до пастки її зелених очей.
 
- Так, не тягни, продовжуй розповідати. Я ж скоро доїм пиріг. – пожартував я.
- Не дуже злякалася, - щось придумаємо, щоб ніч зкоротати, - зелені очі подивилися на мене зацікавлено. – Твоя мати вирішила відвести мене на ніч до своєї матері, Галини Петрівни.
- Щей баба Галя тут докупи. – невесело сказав я.
 
Олена вийшла з кухні, взяла на руки сердитого котяру, що на неї мявкнув та кумедно простягнув вперед задні лапи. Дівчина сіла напроти мене та поринула в спогади. Почісування волохатого черевця заспокоювало її.
 
- Галина Петрівна провела зі мною весь залишок тієї ночі. Скільки ж я тоді чаю в неї випила солодкого з присмаком моїх гірких сліз? Їй я дякую за вміння залишати минуле в минулому, а жити тільки теперішнім. Вона розповіла мені все про тебе та розлучення твоїх батьків, як важко з цим було впоратися.
 
Повністю примирила мене з власною матір'ю. Як наші мамусі познайомилися в одній з найвідоміших квіткових соцмереж, а потім ми опинилися в вашому селищі – з 2 чемоданами та котом у переносці.
 
Тоді не дуже розуміли одна одну. Підліток та ще й розбещений батьком, ну, звісно ж я звинувачувала їй в тому, що батько вирішив жити в Німеччині без нас. Ти ж розумієш мене, чи не так?

- Звісно, розумію. Мої батьки розлучилися, коли я був у дев'ятому класі. Я ледь з цим впорався тоді. З мамою дуже сварилися, на той час я не знав ще всіх обставин. Наше примирення відбулося завдяки бабусі та тому славнозвісному «полуничному» літу. Розповісти тобі про наш «крутий» бізнес, що в решті решт очолила баба Галя? – запитав я.
- А нащо це робити? – засміялася весело дівчина. – І так все селище знає: твоя бабуся тепер – крута бізнес леді. Почала з того, що відкрила невелику крамницю прямо на своїй вулиці, де продавала крім своєї знаменитої полуниці, кімнатні рослини, розсаду овочевих культур, та щей й різні садові товари.  У вас там цілий сімейний підряд: сестра вирощувала розсаду та кімнатні рослини, мати твоя їй у вільний час допомагала! – продовжувала свою розповідь Олена.
- Ти ще не всі секрети знаєш, як з'ясувалося, - єхидно зауважив я. – Бабуся вигадала цілу хитру схему постачальників саджанців дерев та кущів за активної участі деяких наших односельців. Я власноруч розробив сайт для її інтернет магазину, яким керує зараз моя сестра – студентка біологічного факультету найпрестижнішого університету міста. 
- А я – той самий таємничий художник, що розробив дизайн сайту, - відповіла Олена.
- Давай, Лєнка, не відволікайся, розкривай секрети, як ти дійшла до такого життя, - я намагався жартувати.

Легка посмішка покинула миле обличчя моєї дівчини, наче її дощик змив. 
- Нічого з собою не можу зробити, так подобається, як ти так до мене звертаєшся, - трохи помовчавши, майже пошепки сказала вона. – Мені важко пригадувати ті події. 
- Не повіриш, мені теж, як пригадаю те похмілля, на спиртне дивитися не можу. – вирішив підняти їй настрій.
- Так, - невесело всміхнулася дівчина, як і де ти провів решту випускного вечора, Оксана розповіла всьому селищу. Тільки вирішила залишити в секреті, в чиєму саме ліжку ти прокинувся з чавунною головою.
 
Мені було важко, але я впоралася. Образа на матір пройшла, проте то літо запам’яталося не лише “веселим” святом в кафе біля ставка.
 
Мій батько приїхав до нас у відпуску. Був неприємно здивованим, а точніше – роздратованим  працевлаштуванням матері в звичайній сільській школі. Кричав, що від неї він нічого кращого не очікував, щей застерігав від втрати квартири, яку мати через агентство здавала в аренду. А як їй було жити? За квартиру плати, дочку навчай в престижній гімназії, де не навчили нічому корисному, окрім вихвалянню барахлом. Тому мати і перевела тоді мене до вашої школи, де почала працювати вчителем англійської мови.
 
Я це зрозумілаце тільки, почувши батьківську свару. Тато не вибачив матері самостійного вирішення проблем, все чекав, коли ж вона почне на колінах перед ним повзати. Не дочекався.
 
Сумісний відпочінок видався напрочуд невдалим. На море батько не захотів їхати, сказав:  за рік вже вдосталь на нього надивився. Тільки вирішив не згадувати, що це було холодне Північне море. Перші дні, навіть на відпочинку в отелі, він намагався скандалити. Потім в нього, “раптово”, як зараз кажуть піднявся тиск, й вирішив тимчасово припинити чвари. На те, що мати погано себе почувала з самого його приїзду, він зазвичай увагу не звертав.
 
Тоді я, нарешті, звернула увагу: без чоловіка мати наче розквітла, проте після його повернення знову стала загнаною та невпевненою в собі жінкою. Може, їм все ж таки добре жити окремо? Зовсім роздратований, батько повернувся до себе в новий “Фатерлянд”, подарувавши мені наостанок крутезний ноутбук. Таке бурхливо “сімейне” літо остаточно примирило мене з матір’ю. Я зараз до неї ставлюся більше як до старшої подруги, ніж до мами.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше