Епілог

Ці бурхливі події залишилися в минулому майже рік тому. За цей час багато чого траплялося зі мною та людьми, про яких я розповідав.

Було погане й добре, як і з всіма іншими буває.
 
Спочатку розповім про зле. Моя бабуся, мати мого батька не пережила другого серцевого нападу. Цього домоглася Сніжана, друга татова дружина. Ми всі про це знаємо, але довести не змогли. Самі все зрозумієте. Зі своїм чоловіком вона не один рік вже проживала окремо. На хвору свекруху їй було начхати, чи не гірше. А тут раптово їде до лікарні з пакунком смаколиків… Чи це не дивно? У чергової медсестри був чіткий список осіб, яким дозволено відвідування. Сніжани серед них не було, та це не завадило їй проникнути до палати хворої літньої жінки, в той самий час, коли нікого з нас поруч не було. А далі довела свекруху, що тільки нещодавно оговталася від першого серцевого нападу, до другого – останнього.

Може ця Сніжана й не вбивала мою бабусю, численні аналізи посмертні не знайшли ні слідів отрути, ні насильства. Проте для старої достатньо було лише перехвилюватися….

Все, не хочу про це говорити… Та й карма, або Божа кара, як кому більше подобається, Сніжану дуже швидко знайшла. Через декілька днів після смерті свекрухи, вона сама загинула в автомобільній аварії. Крім неї ніхто не постраждав. Інший учасник ДТП отримав тільки легкий струс мозку, завдяки ременю безпеки. На диво, й дитина Сніжани, що сиділа в дитячому кріслі, була зовсім неушкодженою. Після смерті матері вона живе в своїх дідуся та бабусі. Хоч в чомусь, вони не виявилися гнилими.
 
Ці дві смерті були останніми поганими подіями за минулий рік. А далі, прямо як на FM радіо, тільки добрі новини…

Батька дуже легко вмовили на обстеження та подальше лікування в Німеччині. Стан його значно покращився після кількох операцій та кваліфікованого догляду медперсоналу. Найкраще за все допомагає позитивний настрій та бажання одужати!

Звідки гроші на все це? А він сам непогано з цим порається. Лежачи в лікарні, продовжує писати свої фантастичні романи. Тепер його книги друкуються й в Німеччині англійською та німецькою мовами. Перекладає на англійську мову книжки мого батька Зоя Василівна, мій класний керівник, Зая, моє перше шкільне кохання. Її чоловік, Сергій – один з тих лікарів-онкологів, що лікують батька.

Моя мати разом з надійним, наче  швейцарський банк,  Міх Міхом живуть в своєму улюбленому будинкові на березі теплого Середземномор'я. Разом з бабою Галею та дідом Василем вони ведуть наш сімейний бізнес,  що почався з «полуничного» літа.

 Доречі, дивлячись на бабусю та дідуся, можу точно сказати: життя не закінчується й після 70. Ці двоє просто щасливі разом, не звертають уваги на довгі язики. Бо роки – це лише цифри в паспорті, й ніколи не можна відкладати життя на потім. Тут чернеток не буває.
 
А як же ж я сам? Нещодавно я одружився з коханою жінкою. Ми чекаємо народження нашої першої дитини в невеликому будиночку на березі теплого моря. Мати з Міх Міхом мешкають на відстані півгодини від нас.
 
Сестра моя навчається в Харкові та живе в нашій з нею квартирі. Зараз в неї самий розпал романтичних відносин з одним із однодумців по волонтерській роботі на благо безпритульних тварин.

А Лєнка де ж? Так, вона моя колишня дівчина. Чому колишня??? Тому, що тепер вона моя кохана дружина, мати моєї майбутньої дитини.
 
Й зовсім я не боюсь котячих «прокльонів» Мурчика, що зараз спить в саду, нахабно виставивши доверху волохате черевце, яке ще погладшало.

Кінець.